«Я сина тобі народила, але нам від тебе нічого не треба» раптом телефонує коханка.
Чоловік подивився на Лесю так, ніби тільки що отримав прочухана.
Так, ти правильно почула. Леся, пів року тому я мав стосунки з іншою
Ну, просто зустрічався кілька разів, дурість одна.
І от, вона мені сина народила. Десь недавно
Лесі аж у вухах задзвеніло. Такого і не чула!
Її вірний, турботливий чоловік і ось тепер десь шльондра з дитиною?!
Сенс почутого доходив повільно, ніби крізь воду.
Вона мовчки сиділа, а чоловік навпроти принишк плечі опущені, руки між колінами затиснуті.
Здавався меншим, ніби сдувся.
Син, кажеш переказала Леся. В тебе, одруженого, син на стороні. І ще від не мене…
Лесь, я сам нічого не знав, чесно кажу тобі.
То ти не знав, як діти зявляються? Тобі вже сорок, Коля.
Не знав, що вона вирішить народжувати. Ми ж давно розійшлися, вона пішла до чоловіка.
Я ж думав, там усе окей.
А вчора дзвонить: «У тебе син народився. Три двісті, здоровий». І кинула слухавку.
Леся ледве звелась. Від нервів у колінах ватра, наче марафон пробігла.
За вікном шуміла осінь. Леся на мить залипла у краєвид гарно ж
Ну і що тепер? чути тихий голос.
Не знаю
От і відповідь справжнього козака! Голова сімї «Не знаю».
Вона повернулась різко.
Їдеш туди? Дивитись?
Коля винувато підняв очі.
Лесь, вона адресу пологового дала, сказала, виписка післязавтра. Так і сказала: «Хочеш приїдь, не хочеш ні. Не треба нам від тебе нічого».
Горда
Не треба їй
Не треба нічого, тихо повторила Леся. Свята простота.
В прихожій грюкнули двері повернулись хлопці.
Леся миттєво посміхнулася. У неї це виходить профі, ще з бізнесу тримати обличчя, навіть коли справи летять шкереберть.
На кухню визирнув старший високий, плечистий хлопець, двадцять років.
О, предки, привіт! Чого такі кислі?
Мам, їсти щось є? Ми з тренування голодні, як вовки.
У холодильнику вареники, розігрійте, кинула Леся.
Тату, пообіцяв глянути, що там із моєю «Ладою» другий син бадьоро ляснув Колю по плечу.
Леся дивилась на них серце стискалося.
Вони кличуть його татом. Їхній справжній батько давно зник, обмежувався аліментами й листівками.
Коля їх виховував. Учив кермо тримати, підбирав коліна, ходив на батьківські збори, вирішував питання в школі.
Він їм тато. Реальний.
Коля стишено посміхнувся:
Подивлюсь, Сань, тільки пізніше. Треба поговорити з мамою.
Хлопці пішли, тарілками гримлять
Вони тебе люблять, тихенько Леся каже. А ти
Лесь, не починай! Я їх люблю вони мої хлопці. Я нікуди не піду.
Я ж одразу сказав то була помилка, помутніння розуму.
З нею нічого серйозного не було, просто
Просто помутніння, наслідком якого треба тепер пелюшки міняти
До кімнати вбігла шестирічна Марічка. Ось тут Лесина броня дала збій. Донька зі стрибка забралася батькові на коліна.
Татку! Чого ти сумний? Мама сварилася?
Коля пригорнув її, уткнувся носом у світлу маківку.
За неї він жив, Леся знала: за Марічку він порве кого хочеш. То батьківська любов, шальна і безмежна.
Ні, принцесо. Просто дорослі справи обговорюємо. Йди мультики вмикай, я зараз прийду.
Коли Марічка вибігла, тиша знов налягла на кухню.
Ти розумієш, що тепер усе зміниться? Леся сіла за стіл знов.
Я не піду, Лесь. Я люблю тебе, дітей. Я без вас не можу
Це слова просто, Коля. Факти такі: в тебе там син. І йому потрібен тато.
Та жінка каже «нічого не треба», поки що. Пройде місяць позвонить, каже: «Коля, на зиму комбінезона нема» чи «Коля, лікар потрібен».
І ти поїдеш. Бо ти добрий, з совістю.
Коля мовчав.
А гроші, Коля? Леся голос знизила. Де братимеш?
Він смикнувся, наче по нерву. Бізнес його розвалився два роки тому, борги погашали з Лесиних заощаджень. Тепер крутився роботи якісь були, але то, чесно, копійки у порівнянні з її доходами.
Дім, машини, відпочинки, навчання все на Лесі.
Картки своєї немає навіть всі рахунки заблоковані. Користується готівкою або її карткою.
Найду, пробурмотів він.
Де? Таксуватимеш ночами? Чи з моєї тумбочки братимеш, щоб тій сімї допомогти?
Уявляєш цей абсурд? Я годувальниця, а ти моїми грошима допомагаєш тій
Вона не шльондра! гаркнув Коля. Все закінчилося ще тієї осені!
А дитина це звязок міцніше за штамп у паспорті.
Ти поїдеш на виписку?
Питання зависло. Коля потер обличчя руками.
Не знаю, Лесь По-людськи треба б. Дитина ж не винна.
По-людськи А щодо мене? Маші? Хлопцям?
Ти зараз туди поїдеш, візьмеш того малого на руки і все, попливеш.
Я тебе знаю, ти сентиментальний до мозку кісток.
Почнеш їздити, спочатку раз на тиждень, далі частіше. Будеш брехати, нібито «робота завалила». А ми тут чекати
Леся вставила чайник і дивилась у потік води.
Вона молодша на вісім років, Коля. Їй тридцять два. Вона тобі сина народила. Свого рідного.
У мене хлопці не від тебе хоч ти й виростив їх. А тут твоя кров, рідня.
Думаєш, це нічого не міняє?
Не несе це! Хлопці мої, я їх тато.
Та перестань! Кожному козакові спадкоємець потрібний.
Є у нас Маша!
Маша дівчинка
Коля підхопився.
Досить! Не гони мене. Я сказав залишаюсь. Але зовсім бездушним не можу бути.
Дитина жива народилася. Моя, так. Я винен перед всіма.
Хочеш вижени. Зберу речі і піду. На Поділ до мами чи в гуртожиток куди завгодно. Але шантажу не терпи!
Леся заніміла. До болю страшно стало.
Скаже «йди» він піде. Гордий, дурний, але піде у нікуди, без копійки, без дому і точно опиниться біля тієї, другої.
Там його приймуть, там він стане рятівником, батьком, справжнім хоч і бідним. І тоді вона його втратить вже назавжди.
А вона не хотіла. Попри біль і злість любила його і знала: діти його люблять.
Руйнувати легко, а жити потім у порожньому домі?
Сідай, сказала спокійно. Ніхто тебе не виганяє.
Коля ще хвилину стояв, по-дорослому тяжко дихаючи, а потім сів.
Лесь, пробач. Я дурень
Дурень, погодилась вона. Але наш дурень.
Вечір минув, як у тумані.
Леся робила з Машкою уроки, звіряла звіти на ноуті, але думки деінде.
Уявляла ту жінку: яка вона? Красива? Так, напевно, молода.
Може, сидить зараз над немовлям і відчуває, що перемогла.
«Нічого не треба», ага! Самий стратегічний хід: не просити, не істерити, а просто сказати «от, у тебе син, а ми горді, самі впораємось».
Це заводить чоловіка в ступор миттєво: він хоче бути героєм.
Коля тулився і ворочався всю ніч, а Леся лежала з розплющеними очима в темряві.
Їй сорок п’ять, гарна, доглянута, успішна а тепер відчуває себе старою.
Там молодість
***
Зранку геть кепсько стало нерви, голова важка.
Хлопці похапцем поснідали і розбіглись, а Марічка раптом вперлася рогом:
Тату, заплети косичку! У мами криво виходить!
Коля взяв гребінець. Великі руки звиклі і до керма, і до молотка бережно перебирають ніжне волосся дитини.
Плете акуратно, зосереджено, аж язик висунув.
Леся п’є каву і дивиться на це.
Ось він її чоловік, рідний, домашній. А десь там є інша дитина, яка теж має право на нього.
Як так?
Коля, сказала вона, коли Марічка побігла вдягатися. Нам вирішувати треба. Просто зараз.
Він відклав гребінець.
Я все ніч перебував.
І що?
Я не поїду на виписку.
У Лесі всередині щось стиснулося, але виду не подала.
Чому?
Бо якщо поїду дам надію і їй, і собі, і малому.
Я не хочу бути батьком на два хати. Лесь, я не зможу. Не хочу брехати ні тобі, ні Машці, ні хлопцям.
Я вибір вже зробив одинадцять років тому. Ти моя дружина, тут моя сімя.
А той хлопчик? несподівано для себе спитала Леся.
Гроші допомагати буду, офіційно, аліменти, або просто рахунок відкриємо.
Але їздити ні. Краще він виростатиме, не знаючи мене, ніж чекатиме щовихідних.
А я дивитимусь на годинник і рватимуся додому до своєї справжньої сімї.
Це справедливіше.
Леся мовчки крутила обручку.
Ти впевнений? Не пошкодуєш?
Пошкодую, чесно, зовсім по-людськи відповів Коля. Буду думати про нього. Але якщо почну їздити втрачу вас. Бо ти цього не витримаєш сильна, але не броня.
Почнеш мене ненавидіти А я не хочу цього.
Господи, якось все плутаю
Він обійшов її й поклав руки на плечі.
Лесь, я не хочу іншого життя. В мене ти, діти.
Все інше розплата за мою дурість.
Я готовий платити гривнями, хоч розірвусь.
Ні часом, ні увагою я з тим малим ділитися не зможу.
Леся накрила його руку своєю.
Гривнями, кажеш? з усмішкою.
Зароблю! Більше ні копійки не візьму у тебе на свої проблєми.
Це моє.
Леся заспокоїлась.
Так, нечемно, можливо, він учинив. Але саме цих слів вона чекала.
Свою сімю ділити ні з ким не збиралась, а на ту байдуже.
Народила від чужого? Проблеми її.
***
На виписку Микола не поїхав.
Коханка потім йому весь телефон обривала кричала, сварилася, вимагала, чому не приїхав.
Коля сказав прямо: може розраховувати тільки на фінанси, зустрічей не буде.
Більше за пів року вона його не турбувала, телефон її був поза зоною.
І Лесю це цілком влаштовує.
