– Само собою, у всьому цьому винна тільки я! – Сестра мого хлопця ридає. – Я навіть уявити не могла, що таке могло статися! А тепер геть не знаю, як далі бути. Я зовсім не розумію, як владнати цю ситуацію, щоб не втратити свою гідність. Сестра мого хлопця кілька років тому вийшла заміж. Після весілля домовилися, що молодята житимуть із мамою чоловіка. Її батьки мають велику трикімнатну квартиру й лише одного сина. – Я залишаю собі одну кімнату, а решта — у вашому розпорядженні! – сказала свекруха. – Ми всі виховані люди, думаю, зможемо спокійно жити разом. – Якщо що, ми завжди можемо з’їхати! – заспокоював чоловік дружину. – Нічого поганого не бачу, якщо спробувати пожити з мамою. Не спрацює — знімемо окрему квартиру… Власне, так і сталося. Адже спільне проживання виявилося неабияким випробуванням. І невістка, і свекруха намагались ужитися, але з кожним днем ставало дедалі гірше. Невдоволення накопичувалося, сварки траплялися все частіше. – Ти ж казав, якщо не вийде — переїдемо! – плакала дружина. – Ну, ми ж ще навіть не намагались серйозно! – поблажливо відповідала свекруха. – Такі дрібниці — не привід пакувати речі. Рівно через рік після весілля дружина завагітніла й народила здорового сина. Поява онука співпала з моментом, коли свекруха залишилась без роботи, бо роботодавці не хотіли брати жінку передпенсійного віку. Так сталося, що навіть вийти нікуди не могли: невістка з дитиною та свекруха були цілими днями разом, і відносини псувалися з кожним днем. Чоловік розводив руками й лише слухав нарікання, адже був єдиним, хто працював. – Зараз ми не можемо залишити маму саму: їй нема на що жити. Я не маю змоги винаймати окрему квартиру й ще допомагати матері. Як мама знайде роботу — тоді переїдемо! Але у молодої жінки терпець урвався. Вона зібрала речі своєї та сина й переїхала до своєї мами. На прощання сказала чоловікові, що більше не ступить у дім його матері. Якщо йому дорога родина — хай щось вирішує. Жінка була впевнена, що коханий неодмінно захоче повернути її з дитиною. Але глибоко помилилась. Минуло вже три місяці, а чоловік і не думає повертати сім’ю. Живе із мамою, з дружиною й дитиною спілкується онлайн після роботи, у вихідні навідує їх у тещі. Чоловік має одночасно турботу двох жінок, а ще й його мама жаліє сина, залишеного розлюченою дружиною, і самостійно йому не доводиться займатись вихованням дитини. Чоловік — у виграші! Та й свекруха, схоже, добре влаштувалась — нічого не втратила. А молода жінка — нещаслива. Вона любить чоловіка, хоч і розуміє, що його поведінка далека від правильної. – Чого ти чекала, коли пішла? – питає її чоловік. – Хочеш, вертайся назад. Гадаю, у неї й справді немає наміру залишати маму й винаймати квартиру. Жінка в декреті, на це грошей просто не має. Це кінець їхньої сім’ї? Як ви гадаєте, чи є у неї хоч крихта шансів повернутись до дому свекрухи й вийти з цієї ситуації, зберігши свою гідність?

Ну, зрозуміло ж, що в усьому винна я! плаче сестра мого хлопця, хлюпаючи носом. Я навіть уявити не могла, що таке зі мною трапиться! Тепер не знаю, як далі жити. Не уявляю навіть, як це все владнати й не втратити обличчя.

Сестра мого хлопця три роки тому вийшла заміж.

Після весілля зійшлися на тому, що молодята поживуть разом із мамою чоловіка. У його батьків трикімнатна квартира в спальному районі Києва, дітей у них лише син.

Я залишаю собі одну кімнату, а решта ваша! заявила свекруха, хитро посміхаючись. Ми ж усі люди виховані, гадаю, уживемося.

Якщо що зїдемо! пообіцяв чоловік своїй дружині потім. Чого тут страшного? Спробую пожити під одним дахом із мамою. Не вийде знімемо квартиру, справа житейська

Саме так і сталося. Проживання разом виявилося, мяко кажучи, не таким вже і легким. І невістка, й свекруха щось намагалися, але з кожним днем ставало гірше. Якось образи накопичувалися, вибухали періодичними скандалами хто сушить рушники над вашою каструлею, а хто купив не такі пиріжки.

Сам казав: якщо буде нестерпно переїдемо! зривається невістка на сльози.
Та це дрібниці! поблажливо посміхається чоловік і, здається, не планує ніяких валіз.

Рівно через рік від весілля жінка завагітніла й народила сина-гетьманця.

А от поява онука майже збіглася з тим, як свекрусі довелося піти з роботи. Ніхто й слухати не хотів про нове працевлаштування: пенсійний вік, кому ви потрібні. Тож дві блондинки молода мама з немовлям і свекруха цілодобово бачили одна одну, бо ні грошей, ні часу на вихід із квартири не мали. Від атмосфери вдома годі було чекати обідньої тиші: невдоволення наростало, аж дзеркала покривалися інієм.

Чоловік лише розводив руками й зітхав, коли почув нарікання він тоді був єдиним, хто приносив додому гривні.

Та я ж не можу кинути маму! виправдовувався він. Ми обоє її зараз годуємо, а у мене й так нема на квартиру та мамині ліки окремо. От знайде вона роботу одразу зїдемо!

Але у молодої жінки терпіння поступово закінчилося. Зібравши сина й валізу, вона поїхала жити до своєї мами в Бровари. На прощання попередила чоловіка: якщо цінує сімю, нехай щось робить ноги її в квартирі свекрухи більше не буде.

Вона щиро сподівалася, що коханий схопиться, бігтиме за нею, плакатиме над калиткою, вмовлятиме повернутися. Ото ж бо й воно помилилася.

Минуло вже більше трьох місяців, а її чоловік навіть не спробував її повернути. Собі живе з мамою, з дружиною на відеозв’язку балакає після роботи, а у вихідні їздить у гості до тещі, відвідує сина.

Змушений справляти враження чоловіка року: увага дістається одразу від двох жінок, син під наглядом, ще й особливих клопотів ніяких. Матінка рада, бо не залишилася без компанії коротше, у виграші всі, крім тієї, яка хотіла сімейного щастя!

Наша героїня почувається аж ніяк не щасливою. І любить вона свого чоловіка до нестями, хоч і розуміє, що його поведінка далека від ідеалу.

А на що ти сподівалася, коли поїхала? питає він. Якщо захочеш, можеш хоч зараз повертатися.

Що вже тут приховувати, молода мама сама не налаштована вїжджати на зйомне житло. Поки що перебуває у декретній відпустці й розраховує лише на власну маму. Грошей, аби орендувати квартиру десь на Оболоні як у байці: самі сльози.

То що ж кінець української родини?

Як думаєте, є у цієї дівчини шанс повернутися в оселю височенної свекрухи й при цьому не потрапити лицем у куліш?