Було це давно, ще за часів моєї молодості, коли нашій сімї довелося зіткнутися з непростим питанням. Тітка мого чоловіка, Ганна Степанівна, залишила йому у спадок невеличку квартиру в центрі Львова. Квартира стара, але затишна, хоч і потребувала чималого ремонту. Ми з чоловіком, Андрієм Петровичем, мали трійко дітей: найстарша донька, Одарка, тоді щойно вступила в університет, а синам було дванадцять і пять років, відповідно Максимко та Остапко. Жили ми у просторій трикімнатній квартирі на околиці, тож місця для всіх вистачало.
Спір із чоловіком виник тоді, коли я запропонувала віддати ту спадкову квартиру нашій Одарці. Уже доросла дівчина, ось-ось може заміж піти, а власний дах над головою ніколи не завадить. Андрій Петрович навідріз відмовився, мовляв, це буде несправедливо стосовно синів, що кожній дитині має дістатися порівну. Він думав, що краще продати квартиру та поділити гроші кожному по третині. Але гривня, як на мене, розтане, і на ті гроші діти згодом хіба що вживаного велосипедика куплять.
Навіть якщо подати так, як міркує чоловік, то гроші лежатимуть на банківських рахунках, поки хлопці не виростуть, а Одарка використає свою частку, щоби придбати якусь стареньку Деу Ланос. Я ще тоді згадала приказку: краще синиця в руці, ніж журавель у небі нехай хоч одній дитині буде квартира, а згодом і хлопцям якось допоможемо знайти дах над головою.
Андрій Петрович уперто стояв на своєму. Він казав, що, якщо віддати цю квартиру Одарці, брати зненавидять сестру і в родині буде ворожнеча. А мені здавалося, що діти ще малі й навряд чи розуміють увесь сенс ситуації, тож у нас буде час, щоби подумати, як облаштувати майбутнє синів.
Поки що ми з чоловіком вирішили не обтяжувати Одарку всякими розмовами. Все одно квартира була майже в аварійному стані потрібен чималий ремонт, а зайвих грошей тоді взагалі не було.
Минуло вже багато років, а я й досі згадую ту ситуацію та думаю: хто ж мав рацію я чи Андрій Петрович? Варто було стояти на своєму, чи краще послухати чоловіка? А, можливо, була ще якась третя дорога, яку ми не помітили? Час пройшов, діти виросли, і тільки спогади залишилися.
