Ти мої кришталеві не чіпай! заверещала колишня приятелька. Свої очі бережи! Думаєш, я не бачу, на кого ти витріщаєшся?
Та ти що, ревнуєш? здивувалася Тамара Андріївна. Еге, кого очіками проводжаєш! Я вже знаю, що тобі на Новий рік подарую машинку для скручування губ!
Ой, збережи собі таку річ! не залишилася в боргу Люба. Твої губища, либонь, жодна машина не сховає! Думаєш, я сліпа?
Тітка Тома спустила ноги зі старої канапи й попрямувала до свого домашнього іконостасу на вранішню молитву.
Сказати, аби вона прям якась ревна була не дуже. В щось вище вона, звісно ж, вірила ну, хтось цим всім мусить керувати! А хто питання відкрите.
Хтось каже, космос, хтось початок усього, а для Томи Господь: добрий дідусь у хмаринці з білою бородою та німбом, який дбає про всіх людей на світі.
Вік у Томи вже за сімдесят у такому віці краще з небесною канцелярією не сваритися: як нема Бога віруючі нічого не втрачають, а як є невіруючі втратять усе.
Наприкінці молитви Тома ще свої слова докидала куди ж без того! Ритуал виконано можна жити далі.
Життя в Тамари Андріївни було з двома бідами. І це зовсім не дороги з дурнями, як усі жартують! То стара пісня. Справжні біди це її сусідка Люба і власні внуки.
З тими внуками все ясно: теперішня молодь нічого не хоче й робити. Ну то хай батьки й морочаться!
А з Любою тут зась: виводить вона Тому з рівноваги по-класичному.
Он у фільмах сварки між народними артистками це навіть мило виглядає!
А в реальному житті ще та комедія, особливо, коли чіпляються без причини!
Ще у Томи був друг Петько-мопедчик. По паспорту Петро Єфимович Козирний.
Що до прізвиська все просто: в молодості Петька обожнював гасати на мопеді. Тому й прозвали так спершу довго, потім скоротили до «мопедчик».
Той мопед вже й згнив у сарайчику, а кличка так і лишилася село, що тут поробиш!
Колись дружили сімями: Петько з Ніною, Тома з чоловіком. Та вже їхні половинки давно на кладовищі.
А з Петьком Тома лишила дружбу ще зі школи товаришували, і він, дійсно, друг до душі.
В школі компанія була: вона, Петька та Люба класика! Чиста, не дитяча дружба, без закоханостей.
Утрьох гуляли, Петька по центру між двома дівчатами як чашка з двома вушками, щоб не випустити!
З роками дружба змінилася: спершу просто неприязнь від Люби, а далі вже й відкрита ворожнеча.
Слово честі, як у мультику: наче Любу хтось підмінив після смерті її чоловіка. Раніше все навіть нічогенько було.
Люди з часом змінюються скупий стає жлобом, балакучий тріплом, а заздрісного всюди рве. От і Любу, мабуть, життя підтягло так само. Та всі ми такі!
Та й було чого заздрити.
Перше Тома, хоч і старша, а все гарненька та струнка, а Люба кругленька, як пампушка, талії не знайти. Звісно, на її фоні програє.
Друге Петько став більше уваги Тамарці приділяти, жартують, сміються удвох, лоба один до одного тулять. А з Любою сухо й нецікаво.
І в гості до Томи Петько частіше заходить, а Люба його кликати мусить
Може, не така розумна чи дотепна, як Тома, у Люби з гумором тісно. Бо Петько любить пожартувати.
Є таке українське слово «мотлохудобити» от це Люба й почала робити. Чіпляється до всього, бо нема до чого.
То туалет у Томи, бачте, не там стоїть і смердить!
Від твого сортиру тхне, видала Люба.
Чудеса! Він там стоїть із діда-прадіда. Ти лише тепер нюх прокинула? засміялася Тома і додала у відповідь: Ти ж свої кришталеві вставила безкоштовно по медичній картці! А дармове не завжди добре.
Не смій мої кришталеві чіпати! заверещала Люба. За собою дивись! Думаєш, не бачу, на кого ти очіставиш?
Та ти ревнуєш, чи що? знову сміється Тома. От уже кому на чоловіка тільки очима кліпає! Я ж знаю, що тобі подарую машинку для скручування губ!
Себе б нею обробила! А то ніяка вже машина твої губи не скрутить! Держишся, як пуп землі!
Та бачить вона все, бачить, і Петько, який чув скарги Томи, порадив їй той туалет засипати й зробити нормальний у домі.
Діти Томи скинулися, оборудували туалет у хаті, а вигрібну яму засипав її Петько-Козирний: тепер хай Люба змінює тему.
Та куди там! Уже обірвали внуки гілля груші, що росла через межу у Люби на ділянці, а гілля до Томи тягнеться.
Думали, наша груша! виправдовувалася Тома. Хоча ніхто ту грушу не чіпав як було, так і висить усе. Глянь, твої кури мої грядки розривають, а я що?
Кури дурні! Що несушка, що бройлер однаково! визвірялася Люба. Внуків треба виховувати, а не кавалерам зранку до ночі хіхікати!
Стало знову все про Петра.
Внукам надавали тумаку, а час груш пройшов все, Люба, відпочивай.
Але ні: вже й побиті гілки їй примарилися.
Де, покажи! просить Тома: нема там нічого збитого!
Он там! тиче костлявим пальцем Люба у Томи ж пальці рівні, красиві.
А руку жінки завжди видно. Ну і що, що село? Стиль є скрізь!
Тут Петько й каже: а може, спилять ті гілки? На твоєму городі маєш право!
Як же, знов вереск підніме! побоялася Тома.
Та не підніме, я з тобою буду! заспокоїв Петро.
І дійсно: Люба бачила, як Петра ріже гілки мовчки все прийняла.
Із деревом порішили, а тепер вже в Томи до Люби претензії: кури її лазять повсякчас по чужих грядках. Нову породу завела, бач.
То курка істота нерозумна. Риє, де хочеш. І весь урожай загублений.
На прохання тримати птахів удома Люба лише усміхається: мовляв, ну спробуй, щось мені зроби!
Один варіант був зловити курку та засмажити. Але добра Тома не хотіла ворогувать.
Тут Петько-розумник із інтернету підказав: поклади вночі яйця по грядках, а зранку при Любі зібрай усі й неси до хати.
І ви знаєте спрацювало! Дякувати Всесвітній павутині!
Люба остовпіла, дивиться, як Тома збирає “курячі” яйця прямо з огороду, і стоїть, як остовпіла, а Тома з повною мискою додому йде.
З того часу кури по чужих грядках більше не шастали.
Та, може, вже помиримося? Любо! Що тобі ще треба?
Та ні! Тепер вже і дим, і запах смаженого м’яса з літньої кухні Томи не дає спокою. Хоча вчора нічого не смерділо, а сьогодні вже біда! І може, я вегетаріанка! І взагалі, Верховна Рада закон вже про шашлики ухвалила!
Де ти там мангал бачила?! намагалася достукатись Тома. Окуляри частіше протирай, наша ти акуратна!
Тамара Андріївна терпляча була, але тут уже набридло остаточно: бо сусідка словами не підбирає
Може її здати на досліди? сумно пожартувала Тома, коли з Петьком чайували. Вона ж мене вже до нитки доїла!
Тома й справді схудла, змарніла від тих щоденних стресів.
Не задушить не дам! пообіцяв друг. О, а я придумав щось краще!
Через пару днів Тома рано-вранці почула: Томо, Томо, виходь з дому!
На порозі стоїть веселий Петько приїхав на відремонтованому власноруч мопеді: Петько-мопедчик!
Знаєш, чого я сумний був? сміється Петро. Бо мопед був зламаний!
Ну що, поїхали кататися, красуне? Пригадаймо молодість!
І Тома поїхала! Бо старість у нашому уряді вже скасували: ми тепер всі активні пенсіонери 65+!
Отак і рушила вона в нове життя.
Невдовзі стала справжньою пані Козирною: Петро Єфимович зробив їй пропозицію!
Пазл склався, і Тома переїхала до чоловіка.
А Люба так самотньою, товстою й злюкою і залишилась. Ну скажіть, хіба це не новий привід для заздрощів?
До того ж, сваритися вже не було з ким вся гіркота в середині лишилась, а її якось треба виплескувати…
Тому, тримайся, Томо, і зайвий раз з дому не виходь! Бо ще таке буде! Одна пісня, а не життя А що ти хотів у селі?
А з тим туалетом лиш зайвий клопітА десь на світанку Люба, сидячи біля вікна з охололою кавою, вперше за багато літ згадала той безтурботний трикутник юності: як вони всі сміялися, як Петько мчав їх на старій “Десні” навпростець до ставка, і як світ здавався нескінченним, а щастя звичайною річчю. Шкода, що тепер лиш гіркота переважує ні з ким перетинатися на межі, ні на кого накипіти, навіть кури, мов на зло, перестали ходити до Томиного городу.
Змахнула сльозу, розвернулася до дзеркала і оце вперше побачила себе не сварливою сусідкою, не господинею зі стажем, а тією дівчинкою з тонкими пальцями, сміхом до ранку й вірою, що життя починається лише завтра. А завтра, здається, ще можна встигнути бо ж у кожної старої сварливої сусідки десь глибоко в душі досі сидить оте яскраве пузате дівчисько, яке дуже хоче, щоби його просто позвали кататися хоч на велосипеді, хоч на відремонтованому мопеді, хоч навіть у старих спогадах.
А в селі, як завжди, над усім сміється сонце й пахне свіжа трава; і якщо дуже захотіти можна почути далекий сміх Тамари й Петра, нову пісню про нове щастя на двох. Так тримати, Томо! І тобі, Любо, ще встигнеш: може, колись відчуєш, що жити для добра простіше, ніж для сварки.
А життя воно котиться вперед, як мопед уздовж польової дороги: куди захочеш туди й доїде. І хто зна, може, ще й з вітерцем!
