Діти приїхали в гості та звинуватили мене, що я погана господиня: до свята сама готувала всі страви, купила великий торт онукам, а вони ще жартують, що їжі замало — наскільки образливо було таке почути в свій день народження

Автор Ковальчук ТарасЧас читання 2 хв.Перегляди 3Опубліковано 05.02.2026

Діти приїхали в гості й назвали мене поганою господинею.

За день до мого дня народження я взялася готувати страви для святкового столу. Попросила чоловіка начистити овочі й подрібнити зелень для салатів, поки сама смажила м’ясо та поралась з іншими стравами. Я була впевнена, що приготувала щось смачненьке й ситне, чим зможу пригостити велику сімю. Вранці, у свій день народження, ми з чоловіком пішли до найближчої кондитерської на Лук’янівці, щоб купити великий і свіжий торт, який неодмінно мав сподобатися онукам.

Першими на гостину приїхав мій син із невісткою та онуком, слідом старша донька з двома дітьми, а згодом середульша донька з чоловіком і дітьми. Всі зібралися довкола столу, весело цокали ложками й виделками. Здавалось, усі були задоволені, і кожному всього вистачило. Онучата так наїлися, що залишили на шпалерах сліди своїх забруднених рученят, а дорослі зіпсували скатертину. За чаєм моя старша донька Оленка сказала мені:

Щось ти, мамо, небагато на стіл виставила… Ми зїли, а що далі?

Її слова добряче зачепили мене. Нібито й жартувала вона, та інші засміялися, а мені було прикро. Я ж завжди стараюся хоч щось дітям у пакетики покласти, але ж нелегко все одразу приготувати для такої великої родини. У мене лише маленькі каструлі й духовка стара, та й не можу я витрачати всю пенсію на одне лише свято.

Не переймайся, люба, тихо сказав мені чоловік у кухні, поки ми торт несли, все таке було смачне, тому й не вистачило. Поділися рецептами, хай самі готують, якщо є бажання. А наступного разу нехай і вони щось із собою привезуть їх стільки, а ми удвох.

За цим святом я зрозуміла, що найцінніше в житті це не кількість страв на столі, а тепло й радість, які ми даруємо один одному. Спогади про затишні сімейні вечори залишаються в серці довше, аніж будь-які частування.

Я купую собі якісне індиче м’ясо і готую парові котлети, а чоловік їсть дешеву свинину з простроченим терміном. Мені п’ятдесят сім років, понад тридцять років заміжня. Увесь цей час я прала, готувала їжу та дбала про затишок у нашій родині. У нас із чоловіком двоє дітей, яких я сама виховала та вивчила. Постійно крутилася, як білка в колесі – працювала на кількох роботах, щоб наші діти мали все необхідне й виглядали не гірше за інших. За всі ці роки чоловік ніколи справді не працював тяжко, а досягнувши пенсійного віку, просто осів удома. Я ж досі працюю, допомагаю дітям із онуками і тягну весь дім на собі. Не раз просила його влаштуватися хоча б охоронцем, а він лише каже, що ми й без нього справляємось. До того ж він добре знається на їжі! Я ледве встигаю щось приготувати — приходжу з роботи, а він найкраще вже з’їв, мені залишилась тільки юшка. Якось подруга порадила мені готувати окремо: йому — з дешевих продуктів, а собі — лише зі свіжих і найякісніших. Я так і зробила, сказала чоловіку, що лікар порадив мені спеціальну дієту, тому він не повинен їсти мою їжу. Тепер я ховаю свою їжу, а коли чоловік йде до гаража, їм солодощі. Ковбасу й сир тримаю у другому холодильнику, щоб він не знайшов моїх запасів. Ви ж знаєте наших чоловіків — нічого не помічають! Я купую собі філе індички й готую смачні парові котлети, а йому — дешеву свинину зі знижкою і додаю приправи, щоб не відчув смаку. Йому купую найдешевші макарони, собі — тільки з твердої пшениці. Не бачу нічого поганого у своїй поведінці: якщо хоче харчуватись якісно, нехай теж іде працювати. У нашому віці розлучатися — дурість: майже все життя позаду, маємо спільний дім, тож навіщо його продавати і ділити гроші навпіл?

П’ять років думала, що живе з чоловіком, а насправді хотіла бути поруч із ним, як біля мами Олена родом з маленького містечка. Саме там стріли Амура влучили в її серце. Вона закохалася в Олексу, а він — у неї. Вони вирішили втекти з рідної глибинки. Батькам повідомили, що їдуть до столиці заробляти на весілля. І справді поїхали — щоб підзаробити, але потім вирішили не витрачатися на пишне святкування. Вони зробили, як зараз модно: весілля у кедах і джинсах, подарунки — лише гроші, а замість бенкету — фуршет. Усі зібрані кошти від гостей Олена й Олекса пустили на погашення іпотечного кредиту. Але їхні мами, коли молодята приїхали додому, все ж влаштували скромний святковий стіл. Минуло п’ять років від дня весілля. Подружжя вирішило не поспішати з дітьми, сплачували іпотеку — коштів зі свята не вистачило на всю суму. Мама Олени була вольова, ростила доньку сама й у кожній телефонній розмові нагадувала, що мріє про онуків. Але Олена до цього ще не була готова, часу не відчувалося, тож із дітьми не квапилися. І тут несподівано Олена почала висловлювати до чоловіка претензії, які мала й раніше, але раніше вміла їх стримувати. Вона подзвонила мені й каже: – Він довго розмовляє по телефону з іншими, а зі мною — тільки “привіт-пока” і все… – Коли з роботи повернеться, буде час поговорити. – Я після роботи хочу подивитися фільм про кохання, а він – тільки жахи дивиться. – Скільки у вас телевізорів? Хоча зараз можна дивитися фільми на ноутбуці у навушниках. Але то не є сімейне життя, якщо обоє сидять поруч, а кожен — зі своїм. Детальніше за столом Ігри для всієї родини Стіл Шкіряний дверцята – Ось-ось! Мені теж здається, що Олекса мене не розуміє! – Це досить оригінальне твердження. – Чому ти смієшся? – Добре, не буду. Олено, коли вам разом весело? – На відпочинку або коли приходять гості… Тоді він дуже ніжний… Розмова з Оленою тривала майже годину. Вона розповіла, як вони познайомилися, як їй усі дівчата заздрили. З нашої розмови я зрозуміла, що перша її проблема — це невгамовне жіноче бажання виглядати найкраще перед іншими, а друга… – Олено, як ти уявляєш ідеальний шлюб? – Обов’язково з дітьми. – Ну, всі зазвичай згадують про дітей, але після народження багатьох сім’ї розпадаються… – Чоловік повинен цікавитись моїм настроєм, як у мене на роботі справи… Повинен оцінювати мій наряд, хвалити, як я готую… – Він цього не робить? – Каже, що смачно, але мені цього замало. – Розкажи детальніше: приходить з роботи, ти подаєш йому, наприклад, картоплю пюре з котлетою, а він… – Починає потирати руки й усміхатися. – Але ж це — своєрідний комплімент! Думаю, тобі було б некомфортно, якби він відштовхнув тарілку й сказав, що не голодний… Детальніше Шкіряний за столом Стіл дверцята Ігри для всієї родини Олена замовкла — схоже, не зовсім зрозуміла суть власної скарги. Але чомусь злилася на чоловіка. Що саме її не влаштовувало, я довго міркувала. Щоб переконатися у своїх здогадках, спитала в дівчини про відносини з мамою. З’ясувалося, що мама була дуже емоційною, часто допитувала її, щось радила. Але, коли виникали проблеми, завжди підтримувала — “все буде добре”. Часом кажуть: ми одружуємось із тими, хто схожий на наших батьків, а також із тими, хто дає нам багато любові. У Олени не було тата, тож вона не знала, що не всі люди так відкрито проявляють почуття, як її мама. І тоді я сказала Олені, що п’ять років вона заміжня за власною мамою й чекає від чоловіка такої ж поведінки. Спочатку Олена здивувалась, але згодом погодилась. – Як розлучитися з мамою? – Дуже просто. Кожного разу, коли у тебе претензії, уявляєш, що то не Олекса поряд, а твоя турботлива мама. І він не може з нею змагатися! – Ось воно! – От і все! Тоді й претензії зникнуть самі собою!