Капосна сусідка — Ти мої лінзи не чіпай! — верескнула колишня подруга. — За своїми очима слідкуй! Думала, я не бачу, на кого ти витріщаєшся? — Та невже ти ревнуєш? — здивувалась Тамара Борисівна. — Оце ж до кого ти губи накочуєш! Знаю, що подарую тобі на Новий рік — машину для згортання губ! — А ти б собі залишила! — не залишилась в боргу Люда. — Чи твої губи вже жодна машина не скрутить? Думала, я не бачу? Баба Тома зістрибнула з давнього ліжка й рушила до домашнього іконостасу — читати ранішню молитву. Не те щоб вона аж дуже віруюча була: ну, щось там таки існувало понад нами — хтось же всім цим керує! Але хто саме — питання відкрите. Звали ту вищу силу по-різному: всесвіт, початок початків і, звісно, Боженька! Так, добрий дідусь із білою бородою та німбом, що сидить на хмарі й думає про всіх людей на Землі. До того ж бабі Томі вже давно за 65 — майже сімдесят. В такому віці з Всевишнім сваритись не варто: якщо його нема — віруючі нічого не втратять, а якщо він є — невіруючі втратять усе. Наприкінці молитви баба Тома додала кілька слів від себе: як же без цього! Обряд виконано, на душі полегшало — можна починати новий день. У житті Тамари Борисівни було дві біди. І це аж ніяк не дурні та дороги, як у приказці! Це були сусідка Людка й її, Томині, внуки. З внуками — зрозуміло: молоде покоління, нічого не хоче робити. Але в них є батьки — хай і займаються! А от із Людкою складніше: ця сусідка доводила нерви до класичного кипіння! У кіно війна народних артисток виглядає зворушливо — а в житті це зовсім не мило. Особливо, коли причепляться — ні за що. А ще в баби Томки був друг, якого звали Петька-мопедик. Повним ім’ям — Петро Юхимович Козирний: прізвище таке! Звідки прізвисько? Та легко здогадатися — у молодості Петя любив ганятись на моторолері, який сам жартома звав «мопедиком». Тож згодом так його й прозвали. Старий мопед Петра вже давно припадав пилом у шопі, але прізвисько пристало міцно: що поробиш — село! Раніше вони дружили сім’ями: «мопедик» із жінкою Ніною та Тома з чоловіком. Але подруги вже обидві овдовіли і Тома з інерції дружить із Петькою: знала його зі школи, бо був добрим товаришем. У школі вони були нерозлучною трійкою: вона, Петька й Людка — тоді це була чиста дружба, без жодного флірту. Скрізь ходили разом: кремезний кавалер посередині, дві стрункі дівчини обіч, тримаючись під руки. Наче чашка з двома вушками: щоб не впала, бува що… З роками дружба втратила первісний блиск, а потім і зовсім зникла — перетворившись на антипатію, а потім і на відверту ненависть з боку Людмили Володимирівни. Як у мультику — ніби її підмінили! Сталося це після смерті її чоловіка: до того все було майже нормально. З віком люди змінюються: жадібний стає скупердяєм, балакун — базікалом, заздрісний від заздрості аж розривається. Мабуть, так стало й у Людки. Тітки вони такі, та й дядьки не кращі. А заздрити було чому! По-перше, Тома, не зважаючи на роки, залишалась стрункою, а Люда стала справжньою «пеньочкою»: де, мовляв, талію шукати? На тлі сусідки явно програвала. По-друге, їхній спільний шкільний друг увагу частіше звертав саме на жваву Тамарку, частенько сміялись і шепотілись про щось своє — ледь не головами торкаючись. І до Томки Петя заходив значно частіше: Людмилу ж доводилося запрошувати. Ну що — може, вона й не така розумна, як капосна Томка, і з почуттям гумору негаразд. А Петька любив пореготати! В українській мові є гарне слово — «базікати». Оце ж і почала робити Люда — чіплятись з різних дрібниць. Спочатку туалет у Томки стоїть не там і від нього тхне! — Від твого сортира сморід! — видала баба Люда. — Отакої! Та він же сто років там, ти що — вчора тільки помітила? — здивувалась сусідка й теж не залишилась в боргу: — Ага, лінзи ж тобі безкоштовно державою зробили! А безкоштовно доброго не дадуть! — Ти мої лінзи не чіпай! — заверещала колишня подруга. — Ти за своїми очима дивись! Думаєш, я не бачу, на кого ти задивляєшся? — Ти що, ревнуєш? — здивувалась Тамара Борисівна. — Он до кого ти губи розкатала! Я знаю — подарую тобі на Новий рік машину для згортання губ! — Та залишила б собі! — не залишилась у боргу Люда. — Чи твої губи вже ніяка машина не скрутить? Думаєш, я не бачу? Видно ти, видно, сто чортів! Таке вже бувало не раз. Петя, почувши скаргу, порадив засипати туалет та зробити новий у хаті. Діти баби Томки скинулись і зробили матері зручний домашній туалет. А яму Людці допоміг засипати Петро Єфимович: усе — насолоджуйся, Людо! Міняй формат — нюхай запахи! Але не тут-то було! Одразу ж начебто онуки зірвали грушу, що належить Людмилі: мовляв, гілки до Томиного двору простягуються. — Вони подумали, що то наше! — виправдовувалась Тома. — Хоча, груші ніхто не чіпав, все висить на місці! — Та он твої кури по моїх грядках шастають — і нічого! — Кури — створіння дурнувате! Одне слово — бройлер! — гримнула сусідка. — А онуків виховувати треба, бабусю! А не хіхікати з кавалерами! Знову все звелося до Петра… Онуки отримали догану, а істерика через груші скінчилась, зате почалися нові причіпки. Мовляв, гілки поламали! — Де, покажи? — питала Томка. — Он і он! — тикала пальцем Люда, й заздрила гарним Томиним рукам — адже й у селі імідж — справа вагома! Аби припинити сварку, «мопедик» запропонував спиляти гілки: — Вони ж на твоєму подвір’ї? — От і маєш повне право! — Та загукає ж, — з сумнівом баба Тома. — А от і ні, — запевнив Петя. І справді: Людка, бачачи все, мовчки спостерігала. Дерево — розрулили, та нова халепа: тепер у баби Томки претензії до курей сусідки — повадилися грядки «обробляти». Нову породу завела Люда — тільки курка є курка! Тома просить стримувати пернатих — у відповідь лише кривий сміх: «Що ти мені зробиш?» Був, звісно, варіант упіймати пару й смачно засмажити, але добра баба Тома не пішла на це. Тоді кмітливий Петя запропонував лайфхак з інтернету: вночі розкласти на грядках яйця. Вдосвіта їх зібрати — ніби кури знесли. І спрацювало! Людка була вражена й кури більше не шастали чужим обійстям. Може, тепер помиритись? Де там! Тепер заміська кухня не дає спокою сусідці: то запах диму, то шашлика. Мовляв, я можу й вегетаріанкою бути, Дума ж ухвалювала закон про мангали! — Де ж ти бачила мангал? — пробувала достукатись Тамара Борисівна. — Окуляри частіше мий, чистюля наша! Та Тома вже втомилась терпіти, бо сусідка «вперлась», і на Люду не було ради… — Може, її здати на експерименти? — сумно пожартувала Тамара Борисівна за чаєм із Петькою. — Вона ж мене доїсть! — Задушиться, не переживай! — запевнив друг, — І маю кращу ідею! Через кілька днів надворі лунала весела пісня: «Томо, Томо — виходь із дому!» Біля дверей стояв радісний Петька — приїхав на опанованому заново мопеді. — Я чого раніше сумний був? Бо мопед зламаний! — То що, поїхали, красуне, кататись? Згадати молодість! — І баба Тома не вагалася! Нині ж старість в Україні офіційно скасували — всі пенсіонери 65+ активні! І понеслась, у прямому і переносному сенсі, у нове життя. Згодом стала справжньою «Козирною дамою» — Петро Юхимович Козирний запропонував їй руку і серце! Пазл склався і баба Тома переїхала до чоловіка. А Людка лишилась, як і була: самотня, зла й товстенька. Ну скажіть самі: хіба це не привід для нової заздрості? Тим паче, сваритись вже ні з ким — весь негатив залишився у ній. А його ж так треба було кудись вилити… Так що тримайся, Томо, і з дому не виходь. Та ще й не таке буде, ой-є-єй! Одне слово — життя в селі: не життя, а справжня комедія. А туалет той не дарма городили…

Ой, шановна, мої лінзи пальцями не чіпай! заверещала колишня подруга. Свої зіниці бережи! Думаєш, я не бачу, на кого ти очі скосу?
Та ти що, ревнуєш, чи що? примружилася Тамара Борисівна. Які губи ти розкочигарила! Знаю, що тобі на Новий рік подарую машину для згортання губ!
А ти чого так? уїдливо кинула Люба. Могла б і собі лишити, гляди може, твої губи вже нічого не скрутить! Думаєш, я не дивлюсь?
Тьотя Тома скинула ноги зі скрипучого ліжка і пошкандибала до малесенького іконостасу на кутку час ранкову молитву шепотіти.

Не сказати, що дуже вже побожна була Тамара: ну щось же таки все це крутить, хтось рулить! А хто ну тут питання філософське, народне, відкрите.

І цій вищій силі народ без фантазії не дасть як не Космос, то Початок Усіх Початків або простіше Господь-Бог, дід з білою бородою десь на хмарі, турбується за всіх українців, і за тих, хто з борщем, і хто без.

Та й вік у нашої Томки серйозний, 70 світить вже у вікно.

І, як казала бабця Маруся, в такому віці краще з Господом не сваритись: нема не програв, а як є не виграєш. Логіка міцна.

Наостанок ранкової молитви шепнула Тома ще пару слів від душі ну як же без того! Все, обряд відмахано, легше стало можна хоч в танок, хоч до Люби в гості.

В житті Тамари Борисівни дві проблеми. І ні, це не дурні й дороги тут ми не Росія! Це була сусідка Люба й свої оті шибені внуки.

З онуками все ясно: нинішня молодь, ті нічого не хочуть, тільки в телефоні відео клацають. Але хай їхні батьки з ними розбираються.

А сусідка Люба це вже інший колінкор. Нерви витрушує класично.

То у фільмах Мордюкова зі своєю Марковою свари милі та артистичні, а тут у селі самі нерви та клопоти.

Особливо, коли починають приставати ні з того ні з сього.

А ще в нашої Томи був друг Петька, прозваний “мопед”. Для повноти картини: Петро Юхимович Козирний ну така, знаєте, прізвища в селі трапляються!

Прозвали його мопедом не дарма: в молодості Петько гасав на китайському мопеді, хизувався, наче за кермом “феррарі”! Потім усе скоротилось став простим “мопед”.

Мопед вже давно стоїть пилиною в сараї, а прізвисько вічне ну село, що візьмеш.

Колись дружили родинами “мопед” із Ніною, Тома з чоловіком. Тепер же подружжя давно тримають одне одного місце на цвинтарі, а дружба лишилась звичка.

Тома й Петько ще зі школи знайомі вчилися вони разом із Любою, тоді ще трьома ходили жодних романів, дружба чиста, як джерельце.

Йшли вулицею Петька посередині, з двох боків красуні Тома, Люба, під ручку. Майже, як чашка з двома вушками, щоб не впала з рук!

Якось дружба змінилася не сама по собі: першою почала Люба, і цих змін не приховаєш навіть під новою сукнею зі Львова.

Наче підмінили Любу! Особливо після смерті її чоловіка. До того була ще терпима, а після гризня на рівному місці

Так, з часом люди міняються: хто трохи скупий, стає жабою у всій красі. А заздрість так розлітається шматками, аж у вухах дзвенить.

Чого було заздрити? Ну, по-перше, Тома навіть у 70 струнка, мов тополя, а Люба округлилася на всі боки спитай, де талія, й сама злякається.

По-друге, їхній спільний Петька, видно, більше Томі уваги там разом засміються, трішки шепочуть на лавочці, аж білі чуби сусідськими віхтями труться.

З Любою ж тільки “Доброго дня” та “Свині твої поїли мій бурячок!”

Навіть у гості Петька до Томи навідується частіше. Люба аж кличе а Петьці все часу немає.

І що з того, що вона не така мудра й весела? Петька ж гумору на вагон має, тут любий сміх подавай!

В українській мові є слово “балакуча” і це слово Люба любила як сама себе. Гризла баба за кожну дрібницю аби лиш зачепити.

Спочатку придерлася до туалету на подвірї.

Від твого “будака” несе! сипнула Люба.

Ти диви, як ота вода за сто літ запахла? Тільки вчора, чи що?! Тома похитала головою й вирішила парирувати: Ага! Лінзи ти собі за безцінь вставила! Що задарма, те неякісне.

Лінзи не три і не крути! хэджикнула колишня подруга. Дивися, куди ти зиркаєш! Думаєш, я не бачу?

Та ти ревнуєш по-нашому, чи ні? Тамара підморгнула. Кого собі уявила? Знаєш, що треба тобі під ялинку? Машинку для згортання губ!

А ти б собі взяла! Люба знову на коні. Чи вже й машина не справиться з твоїми губами?

Та бачить вона, бачить! Вже змучили ці театри Петька порадив закинути той туалет і зробити нормального у хаті.

Син із дочкою скидалися мамі облаштували такий клозет, що хоч до маєтку баварського!

Вигрібну яму засипав сам Петро Юхимович (бо ж кмітливий!). Люба мала б заспокоїтись а де там! Все ж не їй на руку!

Грушу, гурале! Виявилося, що онуки Томки обірвали грушу, начебто Любину. Гілка ж тягнеться на подвіря Томи хто ж винен?

Може, подумали, що то наше! виправдовується Тома. Вона сама бачила ніхто груш не тирив. Та й кури твої до мене забігають!

Кури народ тупий! Люба аж кричить. То бройлер, то несучка. А онуків виховувати треба, а не зубоскалити з ранку до ночі по лавках!

Груші вже давно по барабану час минув. Але, як водиться, не все так просто тепер гілки пошкоджені, кажуть.

Покажи, де?! просить Тома. Дзуськи все ціле.

А Люба знай пальцем воду каламутить, ще й руками обзиває а в Томи пальці довгі, рівненькі!

Бо руки для жінки як візитка!

“Мопед” порадив: спили ті гілки, раз вони у тебе ростуть по закону.
Буде верещати! переживає бабця.

Спорим, не верещить. Я тебе прикрию! обіцяє Петро.

І дійсно Люба бачила все, але не видала ні звуку. Свідома баба, що тут скажеш.

Грушу втихомирили, а тут у Томи свої претензії кури Любині знову на город лізуть.

У цьому році Люба виписала якісь дивні породи минулий рік не таке творилося!

Курка що несіть, гребіть! Все на землі перевернули.
І скільки не проси, Люба тільки хитро всміхається: “А що, хто кому заборонить?”

Варіант впіймати пару курей та зажарити публічно! Але добра Тома не така вже відьма.

Петро запропонував лайфхак із інтернету: вночі розкласти на грядці яйця, а вранці урочисто зібрати. Мовляв, ото які у Томи кури!
І о чудо! Люба в шоці, стоїть ні жива, ні мертва. З того часу її кури до Томи вже не сунулись.

Гей, може, миритися? Любо, ну навіщо тобі ця гризня?

Не тут-то було! Далі почалося: то дим з кухні їй заважає, то запах шкарпеток.

Та вчора не пахло, а сьогодні смердить! Я, може, взагалі вегетаріанка! Диму боятись! Зараз і у Верховній Раді мангали заборонять!

Де ти там мангал бачиш, Любо? Окуляри частіше мий, модниця ти наша! Та тут уже навіть у терплячої Томи луска на лобі затріщала.

“Може, її на досліди здати?” жаліється Тамара Петрівна, пючи чай із Петьком.

Подавиться вона! Та я не дам тебе образити, Петро обіцяє. В мене є ідея!

За кілька днів якраз сяє сонце, чутно спів:

Тома, Тома, виходь з дому!

Біля порога Петько, щасливий, як у 18, сидить на відремонтованому мопеді. Петро на мопеді, ото подія для всього села!

Чого я усе був сумний? Бо мопед поламався!
Ну що, красуне, поїхали кататися? Відчуємо молодість!

Заплигнула Тома: тепер у нас старість офіційно скасували, всі активні пенсіонери 65+!

Так і поїхала в нове життя.

А вже за рік стала справжньою панею Козирною: Петро Юхимович Козирний зробив їй пропозицію!

Життєвий пазл склався, а Тома переїхала до чоловіка.

А Люба так і лишилася самотньою, комплектною й злою тіткою. От вам і нова причина заздрити!

До того ж, гризтися стало ні з ким вся злість залишилась у ній. А виплеснути її нікуди…

Тому тримайся, Тома, не виходь з дому! Та ж хіба то ще кінець! От вам село не життя, а справжній серіал. А чого ви ще хотіли?

Навіщо тільки стільки носилися з тим туалетом…

Оцініть статтю
ZigZag
Капосна сусідка — Ти мої лінзи не чіпай! — верескнула колишня подруга. — За своїми очима слідкуй! Думала, я не бачу, на кого ти витріщаєшся? — Та невже ти ревнуєш? — здивувалась Тамара Борисівна. — Оце ж до кого ти губи накочуєш! Знаю, що подарую тобі на Новий рік — машину для згортання губ! — А ти б собі залишила! — не залишилась в боргу Люда. — Чи твої губи вже жодна машина не скрутить? Думала, я не бачу? Баба Тома зістрибнула з давнього ліжка й рушила до домашнього іконостасу — читати ранішню молитву. Не те щоб вона аж дуже віруюча була: ну, щось там таки існувало понад нами — хтось же всім цим керує! Але хто саме — питання відкрите. Звали ту вищу силу по-різному: всесвіт, початок початків і, звісно, Боженька! Так, добрий дідусь із білою бородою та німбом, що сидить на хмарі й думає про всіх людей на Землі. До того ж бабі Томі вже давно за 65 — майже сімдесят. В такому віці з Всевишнім сваритись не варто: якщо його нема — віруючі нічого не втратять, а якщо він є — невіруючі втратять усе. Наприкінці молитви баба Тома додала кілька слів від себе: як же без цього! Обряд виконано, на душі полегшало — можна починати новий день. У житті Тамари Борисівни було дві біди. І це аж ніяк не дурні та дороги, як у приказці! Це були сусідка Людка й її, Томині, внуки. З внуками — зрозуміло: молоде покоління, нічого не хоче робити. Але в них є батьки — хай і займаються! А от із Людкою складніше: ця сусідка доводила нерви до класичного кипіння! У кіно війна народних артисток виглядає зворушливо — а в житті це зовсім не мило. Особливо, коли причепляться — ні за що. А ще в баби Томки був друг, якого звали Петька-мопедик. Повним ім’ям — Петро Юхимович Козирний: прізвище таке! Звідки прізвисько? Та легко здогадатися — у молодості Петя любив ганятись на моторолері, який сам жартома звав «мопедиком». Тож згодом так його й прозвали. Старий мопед Петра вже давно припадав пилом у шопі, але прізвисько пристало міцно: що поробиш — село! Раніше вони дружили сім’ями: «мопедик» із жінкою Ніною та Тома з чоловіком. Але подруги вже обидві овдовіли і Тома з інерції дружить із Петькою: знала його зі школи, бо був добрим товаришем. У школі вони були нерозлучною трійкою: вона, Петька й Людка — тоді це була чиста дружба, без жодного флірту. Скрізь ходили разом: кремезний кавалер посередині, дві стрункі дівчини обіч, тримаючись під руки. Наче чашка з двома вушками: щоб не впала, бува що… З роками дружба втратила первісний блиск, а потім і зовсім зникла — перетворившись на антипатію, а потім і на відверту ненависть з боку Людмили Володимирівни. Як у мультику — ніби її підмінили! Сталося це після смерті її чоловіка: до того все було майже нормально. З віком люди змінюються: жадібний стає скупердяєм, балакун — базікалом, заздрісний від заздрості аж розривається. Мабуть, так стало й у Людки. Тітки вони такі, та й дядьки не кращі. А заздрити було чому! По-перше, Тома, не зважаючи на роки, залишалась стрункою, а Люда стала справжньою «пеньочкою»: де, мовляв, талію шукати? На тлі сусідки явно програвала. По-друге, їхній спільний шкільний друг увагу частіше звертав саме на жваву Тамарку, частенько сміялись і шепотілись про щось своє — ледь не головами торкаючись. І до Томки Петя заходив значно частіше: Людмилу ж доводилося запрошувати. Ну що — може, вона й не така розумна, як капосна Томка, і з почуттям гумору негаразд. А Петька любив пореготати! В українській мові є гарне слово — «базікати». Оце ж і почала робити Люда — чіплятись з різних дрібниць. Спочатку туалет у Томки стоїть не там і від нього тхне! — Від твого сортира сморід! — видала баба Люда. — Отакої! Та він же сто років там, ти що — вчора тільки помітила? — здивувалась сусідка й теж не залишилась в боргу: — Ага, лінзи ж тобі безкоштовно державою зробили! А безкоштовно доброго не дадуть! — Ти мої лінзи не чіпай! — заверещала колишня подруга. — Ти за своїми очима дивись! Думаєш, я не бачу, на кого ти задивляєшся? — Ти що, ревнуєш? — здивувалась Тамара Борисівна. — Он до кого ти губи розкатала! Я знаю — подарую тобі на Новий рік машину для згортання губ! — Та залишила б собі! — не залишилась у боргу Люда. — Чи твої губи вже ніяка машина не скрутить? Думаєш, я не бачу? Видно ти, видно, сто чортів! Таке вже бувало не раз. Петя, почувши скаргу, порадив засипати туалет та зробити новий у хаті. Діти баби Томки скинулись і зробили матері зручний домашній туалет. А яму Людці допоміг засипати Петро Єфимович: усе — насолоджуйся, Людо! Міняй формат — нюхай запахи! Але не тут-то було! Одразу ж начебто онуки зірвали грушу, що належить Людмилі: мовляв, гілки до Томиного двору простягуються. — Вони подумали, що то наше! — виправдовувалась Тома. — Хоча, груші ніхто не чіпав, все висить на місці! — Та он твої кури по моїх грядках шастають — і нічого! — Кури — створіння дурнувате! Одне слово — бройлер! — гримнула сусідка. — А онуків виховувати треба, бабусю! А не хіхікати з кавалерами! Знову все звелося до Петра… Онуки отримали догану, а істерика через груші скінчилась, зате почалися нові причіпки. Мовляв, гілки поламали! — Де, покажи? — питала Томка. — Он і он! — тикала пальцем Люда, й заздрила гарним Томиним рукам — адже й у селі імідж — справа вагома! Аби припинити сварку, «мопедик» запропонував спиляти гілки: — Вони ж на твоєму подвір’ї? — От і маєш повне право! — Та загукає ж, — з сумнівом баба Тома. — А от і ні, — запевнив Петя. І справді: Людка, бачачи все, мовчки спостерігала. Дерево — розрулили, та нова халепа: тепер у баби Томки претензії до курей сусідки — повадилися грядки «обробляти». Нову породу завела Люда — тільки курка є курка! Тома просить стримувати пернатих — у відповідь лише кривий сміх: «Що ти мені зробиш?» Був, звісно, варіант упіймати пару й смачно засмажити, але добра баба Тома не пішла на це. Тоді кмітливий Петя запропонував лайфхак з інтернету: вночі розкласти на грядках яйця. Вдосвіта їх зібрати — ніби кури знесли. І спрацювало! Людка була вражена й кури більше не шастали чужим обійстям. Може, тепер помиритись? Де там! Тепер заміська кухня не дає спокою сусідці: то запах диму, то шашлика. Мовляв, я можу й вегетаріанкою бути, Дума ж ухвалювала закон про мангали! — Де ж ти бачила мангал? — пробувала достукатись Тамара Борисівна. — Окуляри частіше мий, чистюля наша! Та Тома вже втомилась терпіти, бо сусідка «вперлась», і на Люду не було ради… — Може, її здати на експерименти? — сумно пожартувала Тамара Борисівна за чаєм із Петькою. — Вона ж мене доїсть! — Задушиться, не переживай! — запевнив друг, — І маю кращу ідею! Через кілька днів надворі лунала весела пісня: «Томо, Томо — виходь із дому!» Біля дверей стояв радісний Петька — приїхав на опанованому заново мопеді. — Я чого раніше сумний був? Бо мопед зламаний! — То що, поїхали, красуне, кататись? Згадати молодість! — І баба Тома не вагалася! Нині ж старість в Україні офіційно скасували — всі пенсіонери 65+ активні! І понеслась, у прямому і переносному сенсі, у нове життя. Згодом стала справжньою «Козирною дамою» — Петро Юхимович Козирний запропонував їй руку і серце! Пазл склався і баба Тома переїхала до чоловіка. А Людка лишилась, як і була: самотня, зла й товстенька. Ну скажіть самі: хіба це не привід для нової заздрості? Тим паче, сваритись вже ні з ким — весь негатив залишився у ній. А його ж так треба було кудись вилити… Так що тримайся, Томо, і з дому не виходь. Та ще й не таке буде, ой-є-єй! Одне слово — життя в селі: не життя, а справжня комедія. А туалет той не дарма городили…