Зробив тест ДНК і пожалкував
Сьогодні я знову подумки повертаюся до тих подій, які змінили все моє життя. Ми з Оксаною познайомилися ще в університеті у Львові, і я безмежно її кохав. Коли дізнався, що вона вагітна, вирішив треба одружуватися. Пишне весілля ми справили у рідному селі на Тернопільщині, зібралася вся родина, були козаки й трембіти, столи ламалися від вареників та борщу. Після весілля повернулися жити до моїх батьків, бо власного житла тоді не мали.
З того часу минуло чимало. Я став татом чудового хлопчика Назарчика. Через рік нам вдалося взяти іпотеку у гривнях і почати нове життя у власній квартирі, хоч і з маленькими боргами і кредитами. Ми старалися для наших дітей, облаштовували домівку та мріяли про щасливе майбутнє.
Згодом Оксана вдруге повідомила, що чекає дитину. Так у нашій сімї зявилася маленька Соломійка. Діти росли швидко: Назарко жвавий, завжди вигадував якісь витівки, а Соломійка справжня непосида. Проте з кожним роком я все частіше ловив себе на дивній думці: ні син, ні донька зовсім на мене не схожі. У нас обох карі очі й чорне волосся, а у дітей волосся руде й ластовиння по всьому обличчю. І у Оксани ні в кого такого не було… Чесно кажучи, почав мучитися від сумнівів.
Якось відчай взяв гору, і я зважився зробити тест на батьківство. Ні, я нікому не казав, соромився своїх підозр. Мені треба було знати правду хіба це така вже провина? Зібрав аналізи, відніс у лабораторію у Львові. Два тижні я рахував дні, ночами не міг спати.
Коли нарешті зателефонували з лабораторії, я, не гаючи часу, поїхав за результатом. На щастя, я і справді був татом своїм дітям. Полегшення було настільки сильним, що я мало не заплакав тоді, посеред вулиці Шевченка.
Я сховав ті папери у шухляду, подумав: нехай будуть, на всяк випадок. Але чому не порвав їх одразу? Через кілька днів Оксана, прибираючи, натрапила на ці документи. Вона все кинула мені у лице і просто кричала до нас зійшлися сусіди знизу. Біль у її очах і розпач не забуду ніколи Я її розумію. Якої шкоди може наробити звичайна недовіра! Після того вона не змогла мені пробачити. Зараз я сам, не бачуся з дітьми вже пять років вона не дозволяє.
Дотепер не проходить відчуття провини. Моя звичайна цікавість і невпевненість забрали у мене найдорожче сімю. Все ще сподіваюсь, що Оксана колись вибачить мені.
