Це не твоя донька, ти зовсім нічого не бачиш?
Зі своїм майбутнім чоловіком я зустрічалася менше року. Коли я познайомилась з його мамою, навіть уявити не могла, що її ставлення до мене й до нашої майбутньої доньки, яку я народила після весілля, буде настільки підозрілим і негативним. Вся справа у тому, що наша донечка зявилася на світ абсолютно білявою з волошковими очима, а мій чоловік, як і його молодший брат, мав темніше волосся та смугляву шкіру, чимось схожі на ромів.
Коли я ще була у пологовому відділенні, мені зателефонувала свекруха, привітала й сказала, що хоче побачити онуку. Так і сталося ми зустрілися. І одразу обличчя свекрухи стало непривітним, а в коридорі лікарні вона запитала просто у лоба:
Що це, тобі підмінили дитину?
Усі, хто стояв поруч, приглянулися до нас у повній тиші, а я, трохи розгубившись, відповіла, що дитину ніхто не міг підмінити, бо я весь час була поруч.
Наступний її коментар можна було прочитати по виразу обличчя, але тоді вона промовчала. Та вже вдома, коли ми з чоловіком сиділи біля донечки, свекруха сказала:
Це не твоя дитина, ти зовсім не бачиш?
Чоловік застиг від здивування, а свекруха все намагається втовкмачити йому:
Вона взяла все не від тебе, і від мами не видно, подумай, чому так? Інший чоловік це зробив!
У цей момент чоловік нарешті став на мою сторону, просто вивів маму з нашої квартири. Мені було дуже прикро, адже ми так чекали на цю дитину, вагітність була тяжкою, але донечка народилася здоровою, і я з полегшенням зітхнула, коли вперше побачила ту рожеву, гучно кричущу дівчинку. Лікар тоді ще пожартував:
Яку ви співачку народили, легені прекрасні!
Я лише усміхнулася, донечку поклали поруч і ми пішли у палату. Усі дні до виписки я уявляла наші домашні свята, як будемо разом зустрічати їх, будувала плани, а тут ось
Після виходу свекрухи чоловік мене намагався заспокоїти, та настрій вже був зіпсований. Свекруха наче збожеволіла, і навіть те, що син її не підтримав, її не зупинило вона розгорнула справжню війну. Дзвінки до мого чоловіка стали постійними, а коли ж рідкісно заходила до нас у гості, обов’язково сипала колючими зауваженнями на мою адресу й адресу нашої малечі.
Жодного разу свекруха не взяла внучку на руки, постійно просила залишити її з сином наодинці й вимагала тест на батьківство. Їй було байдуже, що я все чула з сусідньої кімнати. Мій чоловік неодноразово доводив їй, що це його дитина, говорив, що мені довіряє, але свекруха лише сміялася:
Та перевіримо ж!
Під час чергової такої розмови я не витримала, зайшла на кухню й перебила їх:
Скільки можна слухати ці дурниці давайте вже перевіримо, замовимо гарну рамку, мама над ліжком почепить і буде милуватися результатом, що тато це ти!
Очі свекрухи блиснули гнівом, але мені вдалося додати трохи сарказму, і її справжній зміст зрозумів кожен.
Проте ми таки зробили тест. Чоловік його навіть не відкривав, прекрасно знаючи, який там буде результат. Свекруха після прочитання лише мовчки віддала мені папірець. Я не втрималась і вигукнула:
То що, яку рамку хочете: світлу чи темну?
Свекруха обурено заявила:
Вона мене висміює! Та хіба ж це справжній тест, напевне, хтось із знайомих написав! Мій молодший син у нього дитина вилита копія, смаглява, очі такі ж, і відразу видно, що наша!
Словом, тест, на який так наполягала свекруха, нічого не змінив. Війна тривала. Пять років промайнули непомітно в сімейних суперечках. Згодом я знову завагітніла, десь на три місяці пізніше, ніж дружина брата мого чоловіка. Ми добре товаришували з їхньою родиною, вони лише знизували плечима, коли свекруха з новою силою починала підозрювати щось не те щодо батьківства нашої дитини.
У них народилася теж дівчинка. Коли ми всі познайомилися з немовлям та її мамою, і я відігнула куточок ковдрочки, то розсміялася: там лежала маленька копія нашої донечки! Усі подивились на мене, а я, сміючись, пожартувала:
Ну, зізнавайтесь, ваша теж від мого коханця?
Усі зрозуміли, про що я, дружно засміялися, лише обличчя свекрухи стало багряним. Вона нічого не відповіла. Це і став переламний момент. Спочатку свекруха просто перестала казати дурниці, а одного разу я побачила, як вона грає з донькою у ляльки і зрозуміла: крига скресла.
Зараз моя донька найстарша й найулюбленіша онука, наша дитинка, моя полуничка і так далі. Свекруха обсипає її подарунками, балує і намагається повернути ті роки, коли сприймала нас за ворогів. Я не тримаю образи на свекруху, але осад залишився. Сподіваюся, він з часом мине.
