Ти — моє щастя? Я й не думала виходити заміж, доки мій майбутній чоловік, Артем, не розтопив моє серце своєю наполегливістю та турботливістю. Його ніжність і відданість стали для мене рідними, як улюблені домашні капці. Через рік у нас народився син Святослав, але робота забрала Артема в інше місто, і він з’являвся дома лише раз на тиждень — завжди з гостинцями для мене й нашого малюка. Одного разу, перебираючи в кишенях чоловіка речі перед пранням, знайшла листа з дитячим почерком: «Татку, приїжджай скоріше!» Серце забилось тривогою: можливо, у Артема інша сім’я? Я не влаштувала скандалу, а зібрала речі, взяла Святослава за руку і переїхала до мами. Там і виникла думка помститися чоловіку з допомогою шкільного друга Романа. Наш роман тривав пів року, Артем приносив аліменти і мовчки йшов. Я знала, що він живе з Катериною Євсєєвою та її донькою, для якої став другим татом. Мені здавалося, що наш шлюб розвалився… Але під час зустрічі з Артемом за чашкою кави ми обоє згадали щасливі моменти і вирішили спробувати ще раз. Катерина переїхала, ми з Артемом і сином знову стали сім’єю, пройшли сім років спокійного життя, аж поки Артем не потрапив у аварію. Два роки реабілітації, біль і… запої. Я ж знайшла розраду у колезі Павлові, який був одружений та мав дітей. Наш зв’язок тривав недовго, і коли Павло вирішив піти, я легко його відпустила. Після перерви Артем намагається взяти себе в руки, їде на заробітки до Чехії, повертається, ми разом ремонтуємо дім, але знову падаємо у вир алкогольних проблем. Чоловіка доводиться шукати по району, тягти додому, як обірвану душу… І от, весною, на зупинці, коли душа втомлена, життя знайомить мене з харизматичним Єгором. Його наполегливість та чарівність перетворили моє життя у вир пристрасті — три роки я розривалася між домом і новим коханням. Святослав розумів мене й просив не залишати батька. Однак, коли Єгор підняв на мене руку, я зупинилася. Мої переживання скінчились; я відчула свободу. Артем все знав і визнав свою вину: «Я сам упустив тебе. Променяв на зеленого змія. Ідіот.» Десять років потому ми з Артемом виховуємо онучок, п’ємо разом каву, він ніжно каже: – Надю, не озирайся навкруги. Я — твоє щастя! Віриш? – Звісно, вірю, мій єдиний…

ТИ МОЄ ЩАСТЯ?

Чесно кажучи, я й думки не мала виходити заміж. Якби не вперті залицяння мого майбутнього чоловіка, досі б літала вільною ластівкою. Богдан, мов той шалений метелик, крутився біля мене, не зводив із мене очей, намагався догодити в усьому, аж дихати боявся лиш би не образити Ну що ще вдіяти здалася. Ми одружилися.

Богдан одразу став для мене своєю людиною: домашнім, близьким, рідним. З ним було затишно так, ніби в улюблених тапочках. Легкість і спокій.

Через рік народився наш син Святослав. У чоловіка була робота в іншому місті, тож додому Богдан приїздив раз на тиждень. Кожен раз він привозив із собою для нас із Святиком гостинці щось смачне з Кропивницького. Якось, коли чоловік повернувся, я, як завжди, готувалась прати його речі. Перевіряла всі кишені звичка вже така, якось навіть посвідчення водія запрала. З того часу перед пранням обовязково обмацую кожну дрібничку.

Цього разу випав з брюк листок, складений вчетверо. Розгортаю а там довгий список шкільного приладдя (була якраз серпнева пора). В кінці дитячою рукою написано: «Татку, приїжджай скоріше». Ось як мій чоловік «дозвілля» проводить на стороні! Двоєженство!

Без скандалів беру сумку під руку, Святик (йому і трьох не було) за ручку і до мами. Надовго. Мама виділила нам із сином кімнатку:
Живіть тут, поки не помиритесь.

У голові виникла думка про помсту невдячному Богдану. Згадала однокласника Сергія оце з ним і закручу роман! Сергій у школі, і після неї все намагався мене завоювати. Дзвоню:
Сергійчику, привіт! Ти вже одружився?
Надійко? О, привіт! Яка взагалі різниця: одружився розлучився… Може, зустрінемось? пожвавішав Сергій.

Мій новий, не дуже запланований роман тривав пів року. Богдан щомісяця передавав матерям нашого Святослава аліменти по три тисячі гривень. Вручав мамі, мовчки йшов. Я добре знала, що Богдан живе з Катериною Гордієнко у неї донька від першого шлюбу. Катя наполягла, щоб її донька називала Богдана татом. Всі вони живуть у Богдановій квартирі. Лише дізнавшись, що я пішла, Катя з донькою переїхала з Полтави до Богдана. Катя красно боготворила Богдана: вязала йому шкарпетки, светри, готувала домашні борщі й вареники. Про це я взнала вже потім. Згадуватиму чоловікові Катю Гордієнко все життя Тоді ж було переконання, що шлюб наш себе вичерпав і настав крах.

Одного разу, зустрівшись із Богданом у кавярні на Подолі (обговорювали розлучення), на нас накотили світлі згадки. Богдан раптом зізнався у чистій любові, розповів про свою провину, сказав, що вже не знає, як позбутися навязливої Каті. Мені стало щиро шкода чоловіка. Ми знову зійшлися. Якоїсь правди про Сергія Богдан так і не довідався. Катя з донькою остаточно покинули наше місто.

Минуло сім років щасливого сімейного життя. А потім Богдан потрапив у ДТП на трасі в сторону Умані. Операції, реабілітація, ходив з паличкою. Два роки суцільна боротьба за здоровя. Все це дуже знесилило чоловіка. Він почав систематично пити. Втратив людську подобу, закрився в собі. Гостро боліло спостерігати за цим. Розмови й благання не допомагали. Богдан вимотував і себе, і нас із сином, від будь-якої допомоги відмовлявся.

А в мене зявився на роботі «жилетка для сліз» Павло. Терпляче вислуховував мене біля курилки, гуляв після роботи, знаходив підбадьорливі слова. Павло був одружений, дружина чекала на другу дитину. Не знаю, як ми з Павлом опинилися в одному ліжку. Боже борони! Ні зовні, ні по характеру зовсім не мій тип.

Павло водив мене по мистецьких галереях, концертах, балетах. Та щойно дружина народила донечку Павло притишив натиск, нічого не пропонував, звільнився, перейшов працювати до другой фірми. Мабуть, вирішив: «з очей подалі з серця вон». Я не претендувала на нього, легко відпустила. Просто він трохи притлумив мою душевну біль. Ніколи не мала наміру втручатись у чужу сімю.

Мій Богдан й далі топився у міцному. Не слухав ні слів, ні прохань. Пять років по тому ми випадково зустрілись із Павлом, він навіть запропонував мені одружитися. Я тихо посміхнулася

Богдан на хвилинку взяв себе в руки поїхав на заробітки до Чехії. Я тим часом зірцова дружина, турботлива мама. Всю себе присвятила родині. Богдан повернувся через пів року: зробили ремонт у квартирі, купили необхідну техніку, Богдан нарешті відремонтував свою «Шкоду». Здавалося, бери і радій! Та ні Знову зірвався і почав пити, запої по колу. Богдана додому частенько приносили його друзі. Сам йти не міг, хіба що повз. Я бігала по району у пошуках чоловіка знаходила, як правило, на лавці у дворі, з вивернутими кишенями. Тягла додому. Всяке бувало

І от, одного весняного ранку, стою на автобусній зупинці тужлива, пригорнувшись думками до себе. Пташки щебечуть, сонце підморгує, а мені байдуже. Раптом чую, щось чепурне у вухо:
Може, у Вашій біді зможу допомогти?

Обертаюся о, Господи! Справжній красень! А мені тоді йшло вже 45! Що, знову буду немов ягідка? Засмутилася, аж почервоніла, мов дівчина! Та підійшов автобус, я вискочила й поїхала. Від гріха подалі. Той чоловік помахав рукою навздогін. Весь день думка зосереджена на незнайомцеві. Звісно, опиралася сама собі пару тижнів для порядку.

Та Єгор так звався мій «мачо» справжньою танковою впертістю пробивав мою оборону. Щоранку чекав мене на тій же зупинці, й я вже завчасно виходила, виглядала чи стоїть. Єгор, помітивши мене, посилав повітряні поцілунки.

Одного разу подарував цілий оберемок червоних тюльпанів. Я йому:
Ну й куди мені з квітами зранку на роботу? Мене ж одразу «розшифрують» дівчата невинною винною стану.

Єгор засміявся, тут же віддав букет бабусі, що з цікавістю спостерігала за нами. Бабця аж посвітлішала!
Дякую, синку! Хай знайдеться тобі палка коханка!
Я аж поперхнулася з її слів. Добре, що не побажала молоденьку коханку я б тоді крізь землю провалилась.

Єгор продовжив:
Надійко, давайте і ми станемо «винними»! Не пожалієте.
Чесно кажучи, таке заманливе й доречне запрошення. Тим більше, у стосунках із Богданом вже давно нічого не було лежав знепритомлений від горілки.

Єгор некурящий, спортсмен у минулому (йому було 57 років), чудовий співрозмовник. Розлучений. Відчувався в ньому особливий магнетизм!

Я з головою поринула в це пристрасне захоплення, воно поручило мене у вир почуттів. Три роки металася між домом і Єгором. Душа моя заплуталася.

Зупинитися не могла і не хотіла. Та коли бажання розірвати стосунки все ж зявилося сил не залишалось. Як кажуть у нас: дівка жене молодця, а той не йде. Єгор повністю заволодів моєю душею і тілом. Товар полюбиться розум відступить. Поруч із Єгором перехоплювало подих! Помутніння! Знала: нічим добрим це не закінчиться крім пристрасті до нього нічого не відчувала.

Поверталася знеможеною додому і прагнула притулитися до свого недобаченого чоловіка. Хай пяний в стельку, але рідний і чистий! Свій сухар смачніший за чужий пиріг. Ось вона, справжня життєва правда. Страсть від слова «страждати». Хотілося пошвидше відболіти Єгору й повернутись до сімї, а не марнувати життя в бездумних розвагах. Так мислила голова, тіло тяглося у солодке забуття. Досі була в полоні всепоглинаючої пристрасті.

Син був в курсі про Єгора. Побачив нас у ресторані, коли прийшов туди зі своєю дівчиною. Довелося познайомити. Вони чемно потиснули руки й «розклалися». За вечерею Святослав дивився на мене запитально чекав пояснень. Я віджартувалася, нібито колега запросив поговорити про новий проєкт. «Ну-ну у ресторані», кивнув Святик. Не засуджував, просив не розлучатися з татом. Мовляв, не поспішай може, папа схаменеться.

Я почувалася, як загублена вівця. Розлучена подруга прямо радила: «Кинь до біса тих галасливих кавалерів» і вгамуйся. Я прислухалась. У подруги, що «донашувала» вже третього чоловіка, досвіду вдосталь. Проте зупинилася я лише тоді, коли Єгор спробував підняти на мене руку.

Оце була точка. Недарма казала подруга: «Тихе море, доки по березі ходиш». Пелена спала. Я би навіть сказала зірвалась. Світ знову набув барв! Три роки маете! Фух Свобода! Омріяний спокій!

Єгор довго ще намагатиметься повернути мене. Чекав під підїздом, просив прощення навіть на колінах. Я ж була незламна. Подруга обцілувала, подарувала чашку «Ти правильна!»

Що стосується Богдана він усе дізнався про мої бойові пригоди. Єгор телефонував йому, розповідав. Мій коханець був упевнений, що я піду з родини. Богдан признаться:
Коли слухав ті пристрасні тиради твого залицяльника, хотів тихо померти. Бо сам винен. Сам упустив дружину. Обрав горілку замість сімї. Ідіот Що я міг тобі сказати?

Минуло десять років. У нас із Богданом вже дві онучки. Сидимо якось за столом, пємо електронну каву. Я дивлюся у вікно. Богдан бере мене ніжно за руку:
Надійко, не дивись по сторонам. Я твоє щастя! Віриш?
Авжеж вірю, мій єдиний

З роками я зрозумів одне: щастя не в коротких пристрасних похождениях чи яскравих пригодах, а в рідній душі поруч, у сімейній теплоті, в тім, хто, попри все, залишається твоїм домом.