Я приїхала в гості, сумувала за тобою, але діти стали чужими
Батьки завжди турбуються про своїх дітей. Проте іноді, коли дитина виростає, мати чи батько відчувають розчарування через байдужість свого дорослого нащадка. Які ж насправді дорослі доньки в нашій історії?
Розповідь матері.
Ганна виростила трьох дітей. Всі вони вже дорослі й живуть своїм життям. Старший син має власну сімю і працює в Польщі. На свята надсилає фотографії та листівки. Мати з теплотою переглядає ці листи, зберігаючи їх у скрині, й час від часу перечитує.
«Ми дуже за тобою сумуємо, сину. Може, ти зможеш приїхати до нас у гості? Хотілося б побачити онуків і невістку» пише йому Ганна.
Її середня донька має чоловіка-військового. Вони часто змінюють місце проживання і виховують доньку. Часом заскакують у гості ненадовго. Чоловік Ганни, Михайло, поважає зятя донька добре вибрала.
Молодша донька не склала сімейного щастя. Зоряна раніше була заміжня, народила сина, але чоловік її покинув. Дівчина послухала мамину пораду: виїхати з містечка до Києва в пошуках кращої долі. Там отримала роботу швачки в ательє й забрала з собою сина Дмитра.
Ганна вирішила відвідати найменшу доньку.
«Ти впораєшся вдома без мене тиждень?» сказала вона чоловікові. «Я хочу провідати Зоряну, подивитись, чи все у них добре».
Михайло проводжав дружину на вокзал. Валіза була важка, але Ганна хотіла зробити доньці приємне. Їхала вона нічним поїздом у плацкарті, думала про зустріч із донькою вже три роки минуло від останнього побачення.
«Мамо, навіщо ти не подзвонила, що приїдеш?» стривожено відповіла на дзвінок Зоряна. «Я на роботі! Можу забрати тебе з вокзалу тільки ввечері».
«Я хотіла зробити сюрприз…» ніяково сказала мати.
«Ти точно зможеш мене трохи почекати?».
«Звісно, все добре». Та мама вирішила добратися до Зоряниної квартири самотужки.
Двері відкрив онук Дмитро високий і статний, весь у діда.
«Вітаю, Дмитрику!» кинулася його обіймати бабуся.
«Та досить вже» невдоволено виривався хлопець.
Зоряна зустрілася втомлена. «Чому ти не могла приїхати раніше? Я ще встигла прибрати та приготувати до твого приїзду. Вийшла з роботи раніше, зварила борщ, підсмажила відбивні».
Тут задзвонив телефон Ганна відповіла чоловікові: мовляв, все добре, їй допомогли донести речі, тепер сидять за столом, Зоряна накрила вечерю.
Сідаючи за стіл, донька запитала: «Мамо, ти з’їси одну відбивну чи дві?». Ганна так зголодніла, що могла б і три зїсти, але задумалася й відповіла: «Поклади на стіл, побачимо»
На стіл поставили тарілку з пятьма відбивними. Оце і весь святковий стіл на честь приїзду матері. Ганна подумала, що в доньки, мабуть, фінансові труднощі вирішила обовязково їм допомогти.
Та вже за вечерею Зоряна поцікавилася: коли мати має намір повернутися додому? Ганна образилась, відповіла, що, якщо заважає, може поїхати й завтра.
Ганна цілий день була сама онук сидить у своїй кімнаті, донька зайнята, а потім хтось йде до друзів чи сусідів. Мати проводила годину за годиною на самоті.
Ганна почала сумувати і зрозуміла: тут її не чекають. Зібрала речі та випадково почула, як онук питає: «А коли приїде дядько Тарас? Ми ж на футбол збирались»
«Коли бабуся виїде» відповіла Зоряна.
З гіркотою жінка зібрала речі й рушила до виходу, не попрощавшись. Радісний Михайло зустрів її вдома він же так сумував за дружиною.
І тільки тепер Ганна збагнула: скільки б ти не віддавав любові дітям, не варто забувати жити й собою, бо згодом твоє тепле серце може стати їм чужим. Найважливіше знаходити радість у собі та цінувати тих, хто поруч і справді чекає на тебе.
