Олеся стояла перед розчиненим холодильником, обпершись руками об скроні. Її чоловік знову все зїв. Куди зникають продукти таїна, ніби чорнозем поглинає все без сліду. Тільки-но приготувала борщу а вже порожні тарілки.
Розмови з чоловіком марні закінчуються криком і лайкою. Особливо дратувало Олесю, що він ось уже другий місяць сидить без роботи, шукає, шукає й нічого не знаходить. А вона працює на знімання останньої гривні, витрачає на їжу, яка зникає швидше, ніж туман у полі. Олеся вже звикла розжовувати суху паляницю й запивати її тушкованою-самотністю кавою, яка більше схожа на міцний чай. Добре як для чоловіка вечорами повертається з дому вже «наїжений».
Завтра їду у Хорол. Треба допомогти Пилипу! кричав з кімнати чоловік.
Олеся й не супроводжувала його увагою погано себе почувала. Зранку прокинулась із температурою, вирішила залишитись удома, випила якісь таблетки й залізла під покривало.
Її розбудив тривожний гомін із кухні. Хтось стукав кришками каструль, без кінця відкриваючи холодильник. Гучні нотки гучних пісень змішувалися з дзенькотом посуду. Олеся встала й пішла у кухню. Там стояла сестра її чоловіка та, з якою Олеся не розмовляла вже понад рік.
Сестра вважала, що її брат зобовязаний підтримувати не лише свою сімю, а й її. Родинний бюджет не раз тріщав, коли чоловік Олеcі допомагав сестрі. Вона ретельно перебирала харчі, ховала все, що підібрала, у свою сумку.
Доброго ранку, нічого не пояснюючи, мовила Олеся.
А ти чого не на роботі? здивовано поспішила ненависна гостя.
Я хворію. Ти ж розумієш, мій чоловік знає, що ти прийшла?
Він сам залишив мені ключі.
Виходить, не в нього вовчий апетит у тебе хапка довга й спритна.
Це мій брат, я маю повне право брати харчі для племінників.
Але брат твій не працює й нічого не купує. Неприємно, що я годую дві сімї й навіть не в курсі.
Ну і що мені робити, якщо сама не можу прогодувати дітей? За ковбасу у тебе вибачатися?
Віддавай ключі, або викличу поліцію. Забула, що це житло до твого брата не має відношення.
Поліцію через миску дешевої ковбаси? Ой лишенько! Тримаєш ключі, скупердяйко! Я все розповім брату!
Нехай. Скоро собі нову знайде.
Олеся мовчки прошепотіла сльози стільки часу її тримали за дурненьку. Хто повірить: невістка краде їжу, спустошує холодильник, залишаючи тільки сухий хліб! Найгірше чоловік усе знає, а прикриває сестру своїм апетитом.
Олеся й не дивувалась: яка свекруха, такі й діти. Родичі могли увірватися будь-коли й забрати собі те, що до вподоби. Довго думала, як бути далі. Нарешті подзвонила чоловікові й сказала, що подає на розлучення.
Дозволь повернутись і все обговорити. Не відрізай мене від усього! благав чоловік.
Я більше не хочу слухати. Для мене все вже ясно.
Такі люди не змінюються. Шкода лише марно згаяних років молодості. Тієї ж миті чоловік став для Олесі чужим, і треба було раніше поставити крапку.
Все це ніби дивний сон, в якому родичі мають по три руки, холодильник стоїть посеред пшеничного поля, ковбаса танцює гопака, а сльози капають у каву, перетворюючи її на річку відчаю.
