Передумав одружуватися
Архип допізна засиджувався у своїй лабораторії в Києві, без кінця переливав якісь рідини з пробірки в пробірку, вивчав сипучі порошки.
Він був переконаний, що його наполеглива праця незабаром принесе плоди, і він, нарешті, зможе представити своїй науковій спільноті унікальний екстракт із коренів рідкісної рослини з Карпат.
В захваті від своєї роботи, сорокарічний науковець зовсім не помічав захоплених поглядів молоденької прибиральниці Ганнусі, яка нещодавно прийшла працювати в інститут.
Архип, поглинутий мрією про відкриття, навіть не бачив, як Ганнуся, забувши про відро, годинами стояла у його кабінеті, спершись на швабру й періщила поглядом йому у спину.
Якось увечері дівчина наважилась і сказала:
Архипе Гнатовичу, що це ви сидите, й сидите з самого ранку на одному місці?
Може, хоч чаю вип’єте? Я випадково взяла з собою електрочайник, і ще маю домашню ковбасу.
Почувши про ковбасу, Архип аж піднявся з-за стола.
Чай це чудова ідея. Із ковбаскою, говорите? Як тут відмовитись?
Окрылена прибиральниця заметушилась, витягнула з рюкзака спершу чайник, а потім контейнер, де лежала смакота.
То моя мама з-під Львова вчора передала домашній фарш, я сама накрутила ковбасок із салом, спекла у печі.
Засвітилася очима, виставила контейнер на стіл.
Що ж, мовив Архип, дістаючи окуляри з кишені халата.
Поки вода грілася в чайнику, Архип почав роздивлятись контейнер прозорий пластиковий лоточок.
Скажіть мені, будь ласка, скільки часу контейнер з ковбасками лежав у вашому рюкзаку?
Ганнуся розгубилась, знизала плечима:
Здається, зранку, а що?
І кришка завжди так щільно прилягала, як зараз?
Ну… так, завагалася дівчина. Думаєте, на скіс пішло? Ні, в роздягальні холодно. Опалення ж досі не дали!
Архип вагався:
Добре, тоді пємо чай. Просто чай. А ковбаску несете додому.
Ганна обурено забрала контейнер.
Архип зрозумів її настрій за насупленими бровами.
Ой, не відкривайте! крикнув він, відбігаючи подалі і затискаючи носа хустинкою.
Та Ганна розкрила контейнер, понюхала:
Все нормально пахне! Ой, ви кияни, уявляєте собі бозна-що. Не хочете пробувати як хочете, сама зїм!
Розливаючи чай по горнятках, вона з глухим стуком поставила лоток на стіл.
Архип підійшов ближче.
Гарячий чай приємно грів душу, і настрій трохи покращився. Архип скоса подивився, як Ганна смакує ковбасу.
Це що, яловичина? перепитав він.
Ато! навіть не відриваючись, кивнула дівчина.
Апетитно виглядає. І пахне добре.
Слинка потекла в Архипа, хоч організму й не поясниш нюансів харчової безпеки.
Зітхнувши, він пробурмотів:
Взагалі-то, температура в роздягальні, згідно санітарних норм, не повинна перевищувати двадцяти двох градусів, так що теоретично жодних мікроорганізмів…
А що? перебила його Ганна.
Архип угледів, як по її круглому підборідді скотилась крапля жиру, на носі теж блиснуло.
“Ну і аромат! Навариста, мабуть. Ех, даремно я буркнув щось…”
“Але ж, Архип, згадай що буває з підозрілою домашньою їжею Ба, та по дівчині видно не морочилась, як зберігала!”
Так Архип, сварячи себе подумки, сьорбав чай, а в шлунку вже почало бурчати.
І тут сталось щось неймовірне! Рукою, ніби не своєю, потягнувся за ковбаскою. Ніжна шкірочка тріснула на зубах.
О, надзвичайно смачно! Хто готував?..
Та я ж, засоромлено відповіла Ганна.
Архип їв і їв, аж очі заплющив у гастрономічному захваті.
У мене немає слів!
Ганнуся розцвіла, витерла з обличчя сльози.
Нарешті розкуштували! А то, бач, «скисло»! Я ж давно готую, розбираюся!
***
На знак вдячності за смачну вечерю Архип запропонував провести Ганнуся до зупинки.
Розговорилися. Виявилось Ганні лише двадцять три.
Молода зовсім. Майже у доньки годиться. На зупинці настоялись добрих десять хвилин, маршрутки нема.
А хочете, я вам завтра печива домашнього принесу? Я сама печу, магазинного не купую. Яке полюбляєте: морквяне, чи з сиром?
Я все люблю.
То обидва види спеку.
Дивно, але Архип почав чекати завтрашнього дня, навіть забув про формули з формулами. А сон якийсь аж ніяково згадати: у видінні Ганна знімала з себе сорочку й залишалась у вишитій спідничці…
Архип прокинувся, щоки палять.
“Оце так да… Мені вже сорок, ніколи на молодиць не задивлявся, а тут на тобі!”
Частина 2
Перед знайомством із майбутніми родичами Архип сильно нервував. Їхав у таксі з Ганною, намагався пригладити ріденьке волосся, щоб лисина не так виділялась.
Вчора Ганна, поклавши йому голову на коліна, пощипала пінцетом всі сиві волосинки з маківки.
Запакувався у піджак, одягнув краватку, нагнав одеколону.
Ганна притулилась щокою до його щоки і муркоче, мов киця:
Ти їм сподобаєшся, підбадьорювала вона. Мама в мене розсудлива, а вітчим-добряк, зі всіма завжди погоджується.
Скільки років твоїй матері?
Сорок пять.
А мені вже сорок… Думаєш, вона мене прийме?
Дурень, куди вона дінеться! Як що скажу, щоб я від тебе дитину чекаю.
Не варто починати життя з брехні, злякався Архип.
Нарешті приїхали у село під Фастовом. Вийшов із машини, ледве не втратив капелюха вітер бозна-куди пориває.
Снігу по коліна. Архип здивувався: у столиці таких заметів не було.
Поки оглядався, Ганна вже розрахувалась з водієм, підхопила сумки і попрямувала до двору.
Дім, мов із давнього фільму: похилий шифер, на грубі перевернутий глиняний горщик. Важкі ватні двері, криві саморобні килимки на старих дошках, глиняні стіни з вапном…
“Боже, що за халупа? Як тут живуть?” перелякано подумав Архип.
Ще думав, може це гостьова хатка чи мисливська ну, не може бути справжньою домівкою!
Та коли Ганна прошепотіла йому зняти чоботи й завела у маленьку кімнату, Архип зрозумів ніяких жартів.
В центрі стояла жінка у ситцевому халаті.
Добрий вечір, мама. Це Архип, мій наречений. Казала ж вам по телефону!
Мати холодно глянула з-під лоба:
Добривечір, глухо промовила, оглянувши гостя зверху вниз.
Ти що, жартуєш, доню? Вам скільки років?
Архип занервував:
Дозвольте представитись, мене звати Архип, я з вашою дочкою разом працюємо…
Я питаю, скільки вам років?! підвищила голос мати.
Мені сорок.
А моїй дівчинці двадцять три! Ви ж їй у татка годитесь!
Послухайте, так, я старший, але люблю вашу Ганну. Не ображу її маю роботу, квартиру, дачу під Києвом…
А машина є?!
Ні, трохи зір підводить, не можу водити. Але не проблема! Куплю машину, навчу Ганнусю водити, якщо так треба…
Ой, ще чого! гримнула мати. Зробити з моєї дурної дитини наймичку надумали?! Що ви собі думаєте! Кріпацтво давно скасували!
Що ви кажете?! ображено вигукнув Архип. Я справді хочу взяти Ганну за дружину. Вінчаємось у церкві, діток заведемо. Запевняю: ніколи не скривджу!
З-під печі випірнув усміхнений чоловік вітчим Ганни, Андрій. Молодий, підтягнутий, з чорними кучерями та гарним обличчям, мов якесь київське барча.
Добрий вечір, приємно познайомитись, радо сказав він.
Андрюша, не підлещуйся, втрутилась мати. Я дочку заміж за цього старого не віддам!
Ганна ахнула:
Мамо, не можна так з гостем! Я піду з ним!
Нікуди не підеш!
Завязалася родинна драма, яку Архип хотів уникнути.
Він обережно запустив руку у пальці Ганни й спробував утекти.
Ганнусю, пробач, давай краще розійдемось. Я не можу йти супроти твоєї мами.
А вона може над мною знущатись?! закричала Ганна. Любовника завела у хаті, який їй в сини годиться, а мене жене!
Не хам! втрутився Андрій.
Замовкни! перебила його мати.
Сварка розгорілася на повну силу.
Архип, втиснувши голову в плечі, кинувся до дверей. Над ним просвистіла табуретка.
“Господи, виручай!” молився Архип, вибігаючи у двір і далі аж за межі села шукаючи бодай якоїсь маршрутки чи таксі.
Серце шаліло, тиснуло у грудях, голова крутилась.
“Треба було сидіти в лабораторії, навіщо я втнув цей квест?” бурчав він, позираючи на телефон звязку нема.
Врешті, зморений, повернувся до знайомої хати з горщиком на печі.
На подвірї вже тихо. Двері рипнули Ганна із сумками вийшла.
Архипчику, ти тут? Я так боялась, що ти поїхав…
Та дихати вийшов, збрехав Архип.
Якщо мама не благословить піду з дому, наполягла Ганна.
Архип мовчав. Чоботи не для села хутро всередині тонке, ноги дубнуть. На холоді вже танцювати довелось.
Чесно кажучи, Архип все більше шкодував, що втягнувся в цю історію. А чи потрібна йому ця Ганна? А така родина навіщо…
***
Мати Ганни вийшла на ґанок куций тулуп, валянки, з виглядом справжньої пані:
Не шануєш матір скатертиною дорога тобі. Він хай за тебе тепер відповідає!
Ганна кивнула:
З ним краще, ніж із вами, мама. Архип чудова людина! Тільки викличте нам машину.
Я вже все сказала. Самостійно розбирайтесь.
Ганна підбила Архипа в бік:
Миленький, зроби щось!
Архип, на півмертвий із холоду, зібрався з силами:
Тут телефони не ловлять. Може, до сусідів сходити попросити?
Вперше в житті він потрапив у таку халепу. Від холоду ноги підкошувались, у голові паморочилось впав.
Що з тобою?! завила Ганна на весь куток, Архип прошепотів:
Голова паморочиться. Не думав, що загину тут. Додому хочу…
Ні! гаркнула Ганна.
***
Далі Архип майже нічого не памятає: прийшла фельдшерка зі села, встромила укол полегшало, почав приходити до тями.
Підняв голову, оглядів глиняні стіни, низьку стелю і злякався ще більше, ледь не вскочив із дивана.
Лежіть! наказала медичка. Вам треба відпочити. Гіпертонічний криз. Не можна вам хвилюватися.
Ой-йой, ніколи не нервував, аж до цього дня…
Уява підсунула журавлиний профіль тещі із криком:
Ще й хвора! глузував її голос…
Мамо, дайте спокій! втрутилась Ганна.
Вона напоїла Архипа гарячим чаєм.
Медсестра збиралась іти. Архип її питає:
А відвезіть мене кудись, просить.
Куди ж? Я тут живу.
А, зітхнув Архип.
Ганна подивилась у вічі:
Не тікай, уже все владнали з мамою, вона нас пробачила.
Архип лише опустив очі. Вже й не хотів ніякого весілля “Самі там собі вирішили, а я як хочу? Якщо виберусь живим звідси тікатиму світ за очі, ніколи навіть не гляну на дівчат знов!”
***
Архип Гнатович закінчив роботу і звернувся до лаборантки:
Все, я закінчив. І ви збирайтеся, я казав вже лабораторія зачиняється.
Лаборантка, скромна тридцятидвохрічна жінка із Луцька, почервоніла за скельцями.
Я пиріжків принесла Може, чайку попємо?
Та ні, який чай на роботі? Тут працювати треба, а не чаювати!
Та вже кінець робочого дня, засміялась дівчина.
Йдіть додому! мало не крикнув Архип.
Дівчина без ентузіазму зібрала речі і вийшла, пробуркотівши собі під ніс:
Чокнутий…
Архип тяжко зітхнув, зачинив лабораторію і поспішив додому.
Повернувся десь о восьмій вечора.
Ганна відчинила йому двері.
Добрий вечір, Архипе Гнатовичу!
Що на вечерю? навіть не подивившись, спитав чоловік.
Гусячий суп і вареники з картоплею.
Добре, я змучений. Запиши собі витрати на продукти, я наприкінці місяця додам до твоєї зарплати.
Архип зняв взуття, вимив руки й сів до столу.
Ганна ходила поруч:
Архип, ти досі злишся на мою маму? Та вона ж тобі пояснила все. Просто злякалась думала, ти такий поважний, заможний, справжній науковець, не захочеш серйозно одружитись із сільською дівчиною. Ото й вирішила «ціну мені набити», пожартувати по-своєму. Я й досі тебе люблю, знаєш
Архип помішував ложкою суп, але якось не смакувалось.
Чи, може, тебе налякала наша сварлива родина? Та невже то така трагедія! Всі ми лаялись-лаялися, мирились сто разів. Ну, трохи переборщили…
Архип раптом підвівся, міцно обійняв Ганну за плечі і вивів її спочатку у коридор, а потім і за двері, вручивши всі її речі.
Уже пізно, йди додому. Завтра можеш не приходити, я наварю вареників сам, а от післязавтра чекаю!
Зачинивши двері перед заплаканою дівчиною, Архип повернувся до кухні і спокійно доїв вечерю…
