Іван та Соломія
Іванові ніколи не хотілося залишати своє рідне село на Полтавщині й переїжджати до міста. До душі йому були широкі лани, річка, ліс, прості односельці. Він мріяв доглядати за господарством: завів свиней, почав продавати мясо на базарі, а якщо пощастить розширити справу й купити ще землі. Він уявляв, як збудує великий дім, а вже машину мав хоч і стареньку «Таврію», яку купив за кошти з продажу бабусиної хати, все вклав у фермерство.
Та була у нього ще одна мрія одружитися із Соломією й зробити її господинею свого дому. Вони вже зустрічались, і Соломія бачила, що бізнес у Івана лише на початку шляху, грошей багато не має, а хату він щойно почав класти.
А Соломія була справжньою красунею на село. Вона навіть не прагнула сама щось досягти у житті.
Чого мені ця врода дана? Щоб чоловік дбав про мене, шукай тільки такого, який усе на себе візьме. Моя краса дорого коштує, казала подругам Соломія.
Іван хату будує, машину має, переконувала її Любовка, трохи зачекай, він ще не розвернувся як слід.
А я хочу все і одразу, дратівливо надувала губи Соломія, коли ж Ванька ті гроші заробить, у нього їх катма.
Іван любив Соломію й сподівався, що з часом вона оцінить його почуття. Та все змінилося, як у село на літо приїхав Тарас син відомого чиновника з Полтави. Він із приятелем гостював у бабусі, у клубі нудився, поки не побачив Соломію.
Спочатку вона не звертала на нього особливої уваги, але, дізнавшись про заможну сімю хлопця, швидко переключилася. Тарас був старшим, мав досвід із жіночою статтю, і красиво доглядав, квіти щотижня під двері надсилав у селі такі не купиш, тож Соломія зрозуміла, що він замовляв їх просто з міста.
Іван біснувався, бачачи, що Соломія приймає квіти від Тараса.
Соломіє, не бери ти від нього отих букетів, навіщо мене дражниш? благав він, але та тільки сміялась.
А чого ти злишся? Квіти і все. Я ж від нього нічого не вимагаю.
Іван не витримав і підійшов до Тараса:
Не даруй Соломії свої букети! Я на неї інші плани маю.
Та Тарас його й слухати не став, закінчилось усе бійкою добре, що друзі розборонили. Відтоді між Іваном і Соломією проліг рів, вони стали уникати одне одного.
Соломія розуміла, що Тарас тимчасовий гість, через місяць повернеться до міста. Та вона вирішила діяти: зачарувати хлопця й виїхати з ним у Полтаву.
Запросити Тараса додому Соломії не склало труднощів. Батьки саме подалися на ринок продавати городину, а вона все так зорганізувала, щоб їх застали разом. Коли батько з матірю увійшли у дім, застали їх у ліжку Тарас наспіх натягував штани, а дочка поспіхом ховалася під халатом.
Що тут коїться? суворо прогримів батько, важко дихаючи.
Соломія опустила очі, а Тарас мовчки стояв, переминаючись.
Очевидно все, спохмурнів батько. Тарасе, одружуйся з нашою дочкою, або я з тебе порох зроблю! Ану, ходи-но до кімнати.
Про що там говорили ніхто не дізнався. Проте наступного дня батько повіз молодих до міста, подавати заяву в РАЦС. Мати Соломії тим часом готувала все до їхнього відїзду до Полтави. Новина облетіла село вмить: Іван був приголомшений, хоч і намагався триматися перед людьми.
А Тарас у глибині душі корив себе.
Не треба було мені сюди лізти Повівся на вроду, а зрештою попався на гачок заповзятої дівки.
Соломію ж вабило місто, нове життя, перспективи.
Я його так любитиму, сина йому народжу ще дякувати буде, що так вийшло, мріяла вона. Тільки от чи приймуть мене його батьки?
Та на диво, батьки Тараса зраділи простій і вродливій невістці з села. Містянки йому вже приїлися думали тільки про гроші. А Соломія й на кухні, й у хаті лад дає.
Заходь, Соломійко, почувайся, як удома, тепло зустріла її свекруха Інна. Батько, Михайло Петрович, привітно посміхався.
Соломія старалась лад у просторій чотирикімнатній квартирі, піклувалася про всіх. Батьки чоловіка ставились до неї добре, з любовю. Тарас із часом погодився: може, не така Соломія й розважлива, як йому здалося. Злопаметству немає місця вона старається і жодних питань зайвих не ставить.
Так, одруження вона оперативно влаштувала, але, здається, вірить у щастя разом, думав Тарас, хоч сам був певен: це не його кохання, не його людина. Мріяв, як весело відриватиметься після весілля з міськими приятельками.
І тут Соломія ошелешила за вечерею:
Я вагітна, в нас буде дитина.
Ой, Соломійко, вітаємо! зраділа Інна. Нам так хотілося внуків!
Тарас зрозумів відмовки тут недоречні. Відгуляли весілля, батьки подарували квартиру з меблями. Але Тарас зовсім не радів очікуванню батьківства.
Побачить, як син зявиться, одумається, думала Соломія, не знаючи, що чоловік її обманює.
Тарас пустився берега: пропадав у товаришів, пояснював відрядженнями. Соломія вірила, терпіла, готувала борщі, прибирала, чекала його. Та щоночі сумувала за рідною хатою, подругами й навіть частіше згадувала Івана.
Вже сама не знала, чи правильно вибрала, а кохання від Тараса відчувалася, як крига. Свекруха Інна співчувала, розуміла, яким насправді був її син.
Народження сина принесло радість у дім навіть Тарас спершу розчулився, та ненадовго. Крики немовляти, браком сну й гори підгузків зводили його з розуму, набридали. Соломія знемагала, не встигала навіть їсти зготувати по-особливому, чоловік тільки бурчав, уникав сина й дружини, сварив і її, й дитину.
Тим часом у колі своїх пасій у Тараса справи не ладналися:
Що з того одруженого? казали йому.
Від дружини він нікому не розповідав, соромився: без освіти, з села…
Куди її подіти, коли підросте син? Не хочу, щоб пішла прибирати або продавати овочі на базарі. Сімї репутація важлива. Краще вже аліменти платити…
У Тараса була постійна коханка Катерина: квартира своя, гроші є, дітей вона не хотіла. У неї він забувався, веселився, виїжджали під Полтаву.
Кать, не можу вже терпіти домашній безлад, дитини не люблю, Соломія красива, але село є село. В люди її не повезеш, бо, крім корів і садиби, нічого не бачила.
Соломія відчувала не вийде у неї тої щасливої сімї, про яку мріяла. Здогадувалась, що у чоловіка є інша запах парфумів, сліди помади на сорочці, а сам усе більш нервовий, на дитину не зважає. Навіть міг руку підняти…
Вона телефонувала матері, скаржилась:
Сама вибирала тепер їж це «щастя». Думала, за Івана заміж підеш, а ти за Тараса. Ну, як наїсися горя, повертайся до нас, але вже, щоб з кінцями, холодно відповіла мати.
Соломія почала глибоко замислюватися. Одного разу, сильно засмучена, залізла до чоловікового телефона, поки він спав. Прочитала все і заціпеніла… Розповіла про все свекрусі, а у відповідь почула:
Якщо надумала розлучитися, знай: ми сина тобі не віддамо звязків у батька вистачає. Яким би Тарас не був, але він справжній батько, достаток хороший, окрема квартира. А ти? Без освіти, без професії, без грошей.
Малий захворів зубки лізли, температура. Тарас розлючений; Катерина шле повідомлення, чекає його. Вона пише: «Даси снодійне, швидко заснуть, те, що я тобі дала». Тарас пішов до ванної, телефон залишив на столі Соломія відкрила повідомлення й завмерла від страху.
А раптом справді зважиться щось підсипати? А раптом отруїть нас?..
Поки чоловік був у душі, вона зателефонувала Іванові.
Я приїду й заберу тебе з Михасиком, сказав Іван.
Боюся, що його батьки можуть відібрати дитину
Не бери близько до серця хочуть налякати. Головне зараз заспокой дитину й себе. Дочекайся, поки чоловік піде, я буду на місці неподалік.
Соломія заходилася заколисувати малого, заснула поруч із ним навмисне, зробивши вигляд. Чула, як чоловік заглянув у кімнату й вийшов з дому. Вона миттю підскочила, спакувала найнеобхідніше, викликала Івана. Той швидко приїхав і забрав Соломію з сином до себе.
Тарас повернувся тільки ввечері наступного дня, побачив порожню квартиру, зателефонував батькам.
Нема у нас Соломії з дитиною, знехотя зловила трубку Інна. Що справді втекла? Йду дзвонити до поліції…
Мамо, не треба. Не хвилюйся, я навіть радий, що вона зникла. Втомився я від неї і дитини. Не шукай її, прошу.
Минув час. Іван із Соломією побралися після розлучення. Жили у великому новому домі, чекали поповнення в родині. І лиш тепер Соломія відчула: щастя її поруч, у рідному селі, а не місто і не золота клітка.
