«А він що, тепер з нами жити буде?» запитав Ігор Миколайович у дружини, дивлячись на сина…
Віра Степанівна повернулася додому після роботи й неабияк здивувалась, побачивши сина. Богдан вже другий рік мешкав окремо із дружиною й бачилися вони максимум двічі на місяць, і то лише на вихідних. А тут середа, звичайний робочий день.
Щось сталося? замість привітання промовила Віра Степанівна.
Чи ти не рада мене бачити? ледь усміхнувся Богдан, та, глянувши на серйозний вираз мами, зітхнув: Я з Оксаною розійшовся.
Що значить розійшовся? строго перепитала вона, глянувши синові в очі.
Віра Степанівна характер мала жорсткий, якесь легковажне ставлення до серйозних справ терпіти не могла робота в центрі для важких підлітків дала своє.
Ну, ми посварилися, пробурмотів Богдан і явно не хотів розповідати подробиць.
Та й що далі? не відривала від нього погляду мама. Ти після кожної сварки з Оксаною будеш до мене бігати?
Ми розлучаємося! гаряче випалив Богдан.
Віра Степанівна дивилася наполегливо цей погляд вимагав пояснень. Богдан зітхнув і сказав:
Вона хоче, щоб я більше допомагав по дому, а я після роботи й так ледве ноги волочу.
Та ти що, спину собі зламав від допомоги дружині? зовсім не підтримала його мама.
І вона мені те саме сказала. А я їй відповів господарка вдома має бути на жінці, бо вона берегиня.
Де ти такого *лайна* наслухався? нетерпляче перебила його Віра Степанівна.
Після роботи їй хотілося лише душу прийняти, повечеряти спокійно з чоловіком, а тут він зі своїми стереотипами. За стільки років із Ігорем Миколайовичем вони завжди всі справи порівну ділили, разом працювали, разом дитину ростили. Ну яке там “чоловік всьому голова”? Обоє працюють і вдома обоє допомагають.
Я тебе питаю! строго вигукнула Віра Степанівна так, що Богдан аж здригнувся. Де ти набрався цієї маячні? Мамонта вже втомився носити додому? Обоє працюєте значить і батьківщина на обох. Домовились з Оксаною, щоб вона покинула роботу й тільки хату прибирала? Ні? То чого ж ти так випендриваєшся? Бачив, щоб я з батьком через посуд чи прибирання сварилась? А все тому, що у нас совість і мудрість йдуть поруч запряглись разом і все тягнемо.
Саме в цей момент повернувся додому Ігор Миколайович з роботи та, побачивши Богдана, здивовано запитав:
Щось трапилось?
«Всі одне й те саме питають», подумав Богдан, а вголос сказав:
Ми з Оксаною розлучаємось.
Та дурний ти, коротко відказав батько, поніс у кухню торбу з продуктами.
Наш син йолоп, кинула Віра Степанівна чоловікові й коротко переповіла причину сварки.
А він що, тепер з нами жити буде? запитав Ігор Миколайович дружину, а потім повернувся до сина:
А ти знаєш, що українське слово «подружжя» означає «спільна справа»? Тобто обоє мають в одну упряж запрягатися! Якщо один вирішить відмовитися другому доведеться тягнути за двох. А від того або людина зламається, або родина розвалиться…
Я задумався. Чесно кажучи, на Оксану трохи злився, очікував підтримки від батьків а вони всі наче проти мене. Далі батьки пожвавлено перемовлялися між собою, і зовсім на мене увагу перестали звертати. Тато викладав овочі й ковбасу з торби, а мама розставляла їх по шафах. Відчувався такий затишок, що я аж розгубився у цей момент я раптом зрозумів, що у їхньому домі я зараз зайвий.
Я дивився, як вони мирно спілкуються, і не міг збагнути: як це у них, таких прямих і строгих, виходить бути такими лагідними одне з одним?
Ну що, стоїш тут? Іди з дружиною мирись! рішуче сказав мені батько. Викинь із голови всі ті дурні уявлення, хто кому що винен! Бережіть одне одного і не забувайте допомагати бо в цьому й є сімя. Все, іди, у нас з мамою свої справи.
Вийшов я від батьків розгублений такого прийому точно не очікував. Однак образа на Оксану якось потроху відійшла, й я зрозумів, що і сам гарячкував сварка на рівному місці. Але одне збагнув точно: я хочу навчитися будувати таку сімю, як у моїх батьків.
