Хто лежав на моєму ліжку та змяв його Оповідь.
Коханка чоловіка була трохи старша за доньку щоки такі ж круглі, дитячі, очі широко відкриті, лише в носі пірсинг (коли донька захотіла таке зробити, він влаштував скандал і суворо заборонив). На таку навіть сердитися не виходило Оксана дивилася на її голі фіолетові ноги, на коротку куртку, і хотілося пожартувати: «Якщо збираєшся народжувати цьому ідіоту дітей, купи собі хоча б теплий плащ і під джинси одягай колготки». Але, звісно, вона промовчала. Оксана передала Христині ключі, схопила дві торбини із залишками речей і вийшла на зупинку автобусу.
Оксано Євгенівно, а що це за штука під стільницею на кухні? крикнула Христина вслід. Туди посуд складати?
Оксана не втрималась і відповіла:
Я там зазвичай ховала тіла коханок Сергія, але ти, мабуть, зможеш там помити тарілки.
Не чекаючи відповіді і навіть не подивившись на перелякане обличчя Христини, Оксана, цілком задоволена собою, пішла сходами вниз. От і все двадцять років життя ні за що пішли, виходить.
Перша дізналася про коханку Сергія донька. Прогуляла школу, прийшла додому, думаючи, що нікого нема а там юна дівчина, пє какао з її улюбленої чашки. Враховуючи, що на ній майже нічого не було, а у ванній хлюпався батько, розумна Марічка швидко все зрозуміла та набрала Оксану:
Мамо, здається, у тата зявилась коханка, і вона мої капці наділа, а какао пє з моєї чашки!
Справді, як у казці, пригадала Оксана, донька тоді розстроїлася не стільки через зраду батька, скільки через те, що хтось чіпав її речі. Хто лежав на моєму ліжку і змяв його
Оксана відреагувала спокійніше, ніж Марічка. Її самолюбство, звичайно, постраждало адже та дівчина була молода й гарна, а вона сама вже відчувала ознаки сорокаріччя: зайва вага, целюліт і все таке. Але при цьому відчула полегшення скільки всього вже було: нічні дзвінки без причини, незручний робочий графік, чеки з кафе, куди Сергій її ніколи не водив Але зловити його з полічним не вдавалося, усе він так хитро обставляв, що Оксана завжди ще й винною залишалась.
Це вперше, нахабно брехав Сергій. Не знаю, як так сталося, наче грім упав.
Тим «грімом» виявилася працівниця готелю у Львові, де Сергій був у відрядженні. Двадцять років їй, гарненька, але, крім обличчя, нічого особливого. Мозків теж небагато бо, уявляєш, не побоялася й за ним у Київ приїхати, квартиру зняти на зібрані гривні. Тому й збиралися вони вдома й помитися можна, і попрати. Я, чесно, дивувалась чомусь у мене весь час швидкий режим на пральній машині, а не «змішані тканини», як завжди!
Квартира належала саме Сергію, ще до весілля від батька дісталася, а тепер Оксана подає на розлучення вирішила перебиратися з донькою до своєї квартири на Троєщині, від бабусі лишилася. Марічка була обурена як же їй тепер до школи добиратися!
Так поживи з нами, запропонував навіть Сергій, за що, звісно, отримав нову порцію обурення. Добре, що донька могла сказати, що про нього думає.
Спочатку було не дуже зручно нові маршрути, нові магазини, до роботи й школи добиратися по годині. Але потім звикли Оксана знайшла нову роботу, донька вступила до коледжу, до якого їздити було набагато швидше. Смуткувати не було часу побутові проблеми, випускні іспити не давали розслабитися, а коли труднощі минули, й сумувати не хотілося.
Христина ще кілька разів дзвонила питала, на якому режимі пекти пиріжки і куди кидати таблетку для посудомийки. Якось навіть приїхала привезла забуті фотографії, потрібні на випускний. Сергій не міг (чи боявся), Оксана хворіла, а донька категорично відмовилась їхати в стару квартиру бо це, мовляв, зашкодить її психіці, а їй ще інформатику складати.
Гарненько у вас тут, несміливо сказала Христина, розглядаючи вицвілі шпалери і старі світильники.
Оксана лише посміхнулася ну так, гарненько, що тут скажеш. Там, у старій квартирі, сучасно й затишно, двадцять років будувала, як вміла. Хай користуються.
А потім саме ця ситуація ще зіграла з Оксаною злий жарт десь через рік після всіх подій, увечері хтось вставив ключ у двері.
Це до тебе? спитала Оксана доньку.
Та лише очі округлила.
На порозі стояла Христина заплакана, чорна туш і тіні потекли по щоках, у руках спортивна сумка.
Сергій, щось сталося? перепитала Оксана.
Сталося! всхлипнула Христина. Я його застала з секретаркою! Хотіла сюрприз зробити, поки він затримався
Тут вона знову розплакалася і заховала обличчя в долонях, як дитина.
А ти до мене чого прийшла? вже здогадуючись, спитала Оксана, глянувши на сумку.
Можна я у вас переночую? Грошей взагалі нема. Завтра маю їхати до мами поїздом.
А чим їхати, якщо грошей немає?
Я сподівалася, що ви мені позичите.
Оксана не знала, сміятись їй чи плакати.
За неї вирішила донька.
Ану йди геть! презирливо сказала Марічка і додала ще кілька «шедеврів», яких при Оксані ніколи не використовувала.
Оксана глянула на доньку із докором.
Заходь, Христина, сказала. Ніч на дворі, не виганяти ж тебе на вулицю.
Далі стало ще цікавіше.
Донька була настільки обурена, що заявила: або я, або вона. Оксана розвела руками: тобі вирішувати, ти вже доросла, хочеш їдь до тата.
Ще чого, ваш тато мені не потрібен! Я до Наталки поїду!
Довелося викликати таксі, щоб Марічка ночувала у подруги. А Оксана потім поїла чаєм і валеріанкою розгублену Христину, яка за рік у Києві не обзавелась ані друзями, ані роботою, лише новий пірсинг у язику зробила. Грошей позичила а що робити, не лишати ж її без допомоги. Навіть на вокзал відвезла, щоб не загубилася.
Христина довго дякувала, просила пробачення і клялася, що змінить життя піде навчатись і перестане водитись із одруженими чоловіками.
Моя мама завжди казала, що я легковажна. Вийшло, що мала рацію.
Обіймати і махати їй на пероні Оксана не стала вже якось забагато. З донькою швидко помирилися, хоча та все ще не могла зрозуміти як мама могла пустити в дім розлучницю. Оксана гладить її по мяких волоссю, усміхається і каже:
Виростеш зрозумієш.
Сергій подзвонив за тиждень. Сказав, що все зрозумів, Христину залишив, готовий до щасливого примирення.
Що, чистих сорочок не залишилось? глузливо спитала Оксана.
Та й так, зітхнув колишній чоловік. І взагалі, вона навіть прати не вміє, вже рік у якихось брудних ходжу.
Звісно, повертатися не стала. І не тріумфувала. Але й не приховати настрій у Оксани після цього став зовсім інший: легкість зявилася і в голові, і на душі, усміхається частіше. Завела собаку, часто гуляла з ним вечорами біля Дніпра. Познайомилась із симпатичним сусідом ну і що з того, що він старший на десять років, вона теж не дівчинка. А життя пішло собі своєю чергою.
