Варення з кульбаб
Зима якось прошмигнула повз, особливо й не труснула морозами сніжна, мяка і трошки нудна. Вже й пальто набило оскомину, і душа просить зелені, кольорів та свободи від багатошарової зимової екіпіровки.
Весна нарешті дісталася до нашого маленького райцентру славного Млинова. Таїса шалено любить весну, чекає на її пробудження, а коли дочекається милується. Ось сидить вона на третьому поверсі хрущовки, виглядає у вікно і думає:
З першим теплом місто наче прокинулося після довгої зимової коми. Авто інакше гудуть, базар гуде веселим нюансами кожен клопочеться своїм. Ці ранкові пташки шпарко перекрикують будильник. Красота навколо, а літо ще смачніше буде!
Таїса в цій пятиповерхівці живе, як то кажуть, від Союзу. Зараз удвох із внучкою Варваркою четверокласницею, що рік тому залишилася з бабусею, бо батьки влаштували медичний десант у Середню Африку, лікують, рятують. А донечка Оксана, розсудлива, залишила доню на надійні руки.
Мамо, тримай нашу Варварку в обіймах, не брати ж дитину у спеку, ми знаємо ти найкраще доглянеш свою принцесу, казала Оксана перед відїздом.
Та хто ж ще? Не пропаде з бабцею! А мені ж веселіше пенсію перегортати з маленькою розумничкою, відповідала Таїса.
Оце так пригоди, бабусю! В парк хоч кожного дня, а то з батьками все нема коли, раділа Варя.
Нагодувала внучку сніданком, та марширує до школи, а Таїса заходилася порядки наводити. Вже й не зчулася час до магазину.
Піду, доки Варварка прилетить зі школи. Обіцяла за гарну оцінку якусь солодку дрібницю купити, обмірковувала, чіпляючи торбу на плече.
Вийшла з підїзду а там на лавці вже розсілася двійця з притаманною підкладкою під сідницю (бо лавка після зимових страждань ще айда! холодна). Пелагія Семенівна, загадкова пенсіонерка з невідомим паспортним віком: кажуть сімдесят, а може й більше, але паспорта ніхто не бачив. Живе в однокімнатній зі своїм тонометром. Поряд кукує Валентина сімдесят пять, смішлива, балакуча, начитана, знає всі гайдамацькі байки, сміється так, що й собака з першого поверху завжди прокидається. Вона повна протилежність Семенівної, та любить бурчати погода їй не така, голуби зовсім не культурні.
Як тільки сонце пригріє їхня лавка заповнена стабільно. Валентина та Семенівна місцеві контрольери: і котів порахують, і хто в магазин пішов усе занотовано.
І Таїса часом прилаштовується погомонити про новини: хто в газеті Вісник Млинова засвітився, а хто по ТВ передав чиєсь привітання. І з обовязковим обговоренням тиску Семенівни.
Доброго ранку, милі! всміхаючись, звернулася Таїса. Ви вже чергу тримаєте?
Таїсочко, а хто ж іще? А ти, дивлюсь, у магазин вхурделила? напівзапитала, напіввирішила Семенівна.
Еге ж, доки Варя до школи повернеться. Солоденьке обіцяла, заслужила за гарну двійку Таїса не стала затримуватись і поспішила в магазин.
День якось прокрутився звично: Варя з школи, обід, уроки, а тоді танці вже шість років танцює, святкує себе на сцені, бабуся пишається.
Бабусю, я на танці! озвалась Варя з порога, телефоном размахуючи.
Біжи, золотко, лагідно провела Таїса до дверей.
Таїса причаїлась на лавці біля підїзду дожидає танцівницю.
Сумуємо? підсів сусід із другого поверху, Єгор Ілліч.
Та як тут сумувати, така весняна слава! Сонце, пташки, все навкруги зелене а під ногами килим із мати-й-мачухи. Чисті, як копійка з мішка, відповіла Таїса.
Оті кульбаби справжні весняні зірочки, усміхнувся Єгор Ілліч.
Славна Варя зненацька ззаду кинулося на шию бабусі:
Гав-гав!
Оце ж егоза, мало не лягла мене злякати! сміється Таїса.
А ви ще молоді і здорові! підбадьорив Єгор Ілліч і по плечу постукав.
Ну ходім, егоза, натерла тобі моркву з цукром, твої улюблені котлетки присмажила після танців саме те! запросила внучку.
Єгор Ілліч теж піднявся слідом.
А ви чого додому? підмітила Таїса.
Ви так смачно про котлетки згадали, аж слинка потекла, піду щось перехоплю. Вечірньої лавки не пропущу може й прогуляємося! відповів сусід.
Як би! Роботи хоч греблю гати, та глянемо
Та й справді вечір прийшов, а Таїса таки вискочила на лавку. Сусід уже чатував. Ні Валентини, ні Семенівни одні пішли богданчики смажити.
Ух, встигли до вечері! зрадів Єгор Ілліч.
Таїса частенько стала виходити під липу вечірньої години, з Єгором Іллічем потроху парком гуляти, газети читати, рецепти обговорювати.
Була колись у Ілліча дружина, донька Вікторія та онук. Вдовив рано, доньку самотужки піднімав на двох роботах, щоб Віка була з людями. Роботи стільки, що доньку бачив лише в профіль: вночі чи вранці. Віка виросла, пошлюбилася, переїхала в Луцьк, там народила сина, приїжджала зрідка і з кожним разом все менше схожа на родину. З чоловіком розійшлася, виховує сина сама.
Таїсо, до мене донька їде, через два дні. Зателефонувала вранці Чого б це? Стільки років майже не спілкувались, сказав Єгор Ілліч, уже давно вони були на ти.
Може, сумує? Вік прийшов до рідні тягнутися, припустила Таїса.
Еге, не впевнений зітхнув.
Віка зявилась. Груба, не усміхається, очі наче в кредит. Єгор Ілліч чекав сурового діалогу недарма.
Тату, я по справі. Продавай квартиру та переїжджай до нас. Тобі само муки на стільки квадратів гнути? З онуком веселитимешся! вимагала Віка.
Єгор Ілліч не хотів переїжджати, не тягнуло його в Луцьк під нагляд до неласкової доньки. Відмовився: звик один.
Віка не здавалася. Дізналась про дружбу батька з Таїсою та й рушила в гості до бабусі. Заходить, усміхнулась ледь-ледь, примостилася в кухні. Таїса поставила Львівську кава, печиво, варення.
Слухаю, Вероніку, любязно промовила Таїса.
Ви, я дивлюсь, з моїм татом дружите. Допоможіть уговорити хай квартиру продає Навіщо йому стільки площі одному? Подумайте про молодших різко завершила промову.
Таїса здивувалася, очі на лоб полізли. Відмовила. Віку знесло як торнадо.
Ой, то ясен перець самі хочете квартиру прибрати? Для внучки спадкоємство? На лавці милуєтеся кульбабки, говорите про користь чай з трави Ще заяву в РАЦС не несли? Попереджаю, не вийде! І карго стара нічого не отримає, гримнула і пошугала геть.
Таїса розгубилася, думала, хто почув таку сварку. Але Віка незабаром поїхала. А бабуся почала обходити Єгора Ілліча стороною: бачить у дім біжить.
Але життя, воно, знаєте, як той маршрутка: не спишеш довезе, куди треба. Якось Таїса поверталася з магазину, а біля підїзду сидів Єгор Ілліч у руках жовтий букет кульбаб, вже й віночок плете.
Таїсо, не тікайте, побудьте хвилинку. Пробач за доньку. Знаю, що приходила, сказав тихо. З нею ми поговорили, онуку допомагав і допомагатиму. А вона… ну, нехай так. Забралася з Луцька і сказала, що більше нема у неї батька. А я… замовк, потім простягнув віночок з кульбаб. Ось бери, а я ще варення з кульбаб зварив, і салат з них кажуть, корисне і смачне. Спробуйте обовязково!
Та як поговорили про ці кульбаби, так і врізали салату разом. На вечерю ще й чай із варенням з кульбаб пили так смакували, що хоч у Францію їдь на конкурс джемів!
Увечері знову в парк вже під липу, де їхня лавка.
У мене свіжа Газета Млинова. Почитаємо зараз під липою, радісно повідомив Єгор Ілліч.
Таїса сіла поруч, сміється, розмова пішла весела згадали й про проблеми, й про варення, і зовсім забули про всі незручності. Удвох і світ тепліший.
Як приємно, що ви читаєте, підписуєтеся і підтримуєте мене. Вам добра і щастя!
