Тріск сухої гілки під своїм черевиком Ванюша навіть не почув. Просто раптом увесь світ перекинувся, закружляв у нього перед очима розмаїтим калейдоскопом, а вже за мить розсипався на тисячі яскравих іскор, що враз спалахнули болем у лівій руці трохи вище ліктя.
Йой Ванюша вхопився за постраждалу руку й одразу ж зойкнув від гострого болю.
Ваня! кинулася до нього його подруга Соломія, впала на коліна прямо перед хлопцем, боляче?
Та ні, приємно, звичайно! скривившись і притишено поскавулів він.
Соломія простягнула руку й обережно торкнулася плеча Ванюші.
Відчепися! раптом різко вигукнув він, спалахнувши очима, боляче! Не руш мене!
Ванюші було подвійно образливо. По-перше, певно, він зламав руку й тепер найближчий місяць доведеться нудьгувати, стягнутий гіпсом на сміх однокласникам. По-друге, сам же він, зі своєї волі, видерся на те прокляте дерево хотів Соломії показати, який він спритний та відважний. З першою бідою змиритися було легше, а ось друга не давала спокою. Ще й перед дівчиною вийшло якось по-дурному нічого й пишатися! І тепер ще й вона хоче жаліти його О, ні! Схопившись, тримаючи звисаючу рукою, Ванюша рішуче почвалав у бік лікарні.
Ваню, не біди, ну! Соломія встигала за ним, намагаючись бодай якось підбадьорити друга, усе налагодиться, Ваню! Усе буде гаразд!
Та відчепися, зупинився він, зневажливо глянувши на неї і плюнувши на землю, яке гаразд? Я ж руку собі зламав, ти тямиш узагалі що?! Іди додому! Вже остогидла!
Він навіть не обернувся, а тільки потупав далі тротуаром, покинувши Соломію з розгубленими сіро-зеленими очима, що наповнювались слізьми, і півголосом проказуваними словами:
Усе буде гаразд, Ваню Усе буде гаразд
***
Іване Вікторовичу, якщо ми не побачимо перерахування коштів протягом наступних двадцяти чотирьох годин, ми дуже засмутилися б. А ще, до речі, завтра обіцяють ожеледицю на вулицях Києва: будьте обережні за кермом. Знаєте, ніхто не застрахований від нещасних випадків. Коли автомобіль заносить… Щасливо вам.
Голос затих, і в кабінеті запанувала тиша. Іван відкинув телефон і, зчепивши пальці у волоссі, відкинувся на спинку крісла.
Де ж я ці гривні дістану Цей платіж був запланований лише на наступний місяць
Глибоко зітхнувши, він знову вхопив телефон і набрав номер.
Оксано Василівно, чи можемо сьогодні перерахувати нашому партнерам із холдингу кошти за обладнання?
Але Іване Вікторовичу
Можемо чи ні?
Можемо, але тоді постраждає графік поточних виплат
Чорт із цим! Потім будемо розбиратися! Переказуйте гроші вже сьогодні!
Ну, добре, але Потім будуть проблеми з
Не дослухавши, Іван обірвав розмову й глухо стукнув кулаком по підлокітнику.
Кляті лихварі
Щось несподівано мяко торкнулося його плеча він здригнувся й трохи підскочив від несподіванки.
Соломіє, я ж просив тебе не підходити, коли я працюю? Просив?
Його дружина Соломія лагідно притислася губами до його вуха, повела долонею по волоссю.
Іванчику, не хвилюйся, чуєш? Все владнається.
Задовбала ти вже своїм Все владнається! Ти нічого не розумієш? Мене завтра, може, завалять, тоді й тобі буде гаразд?!
Іван різко підвівся, схопив Соломію за руки й відштовхнув.
Що ти там робила? Борщ свій варила? Іди, вари далі, не нервуй мене! І без тебе погано!
Жінка тяжко зітхнула й поволі вийшла з кабінету. Перед самими дверима вона обернулася і знову прошепотіла ті три слова
***
Ти знаєш Я лежу і згадую усе наше життя
Старий поволі розплющив очі, поглянув на постарілу дружину. Колись гарне обличчя змережене павутинням зморшок, плечі згорблені, постава вже не така рівна й горда. Вона, не відпускаючи його руки, поправила катетер і ніжно всміхнулася.
Коли зі мною траплялися біди, коли я був на краю, коли здавалось усе кінець Завжди приходила ти й казала одне й те ж саме. Ти знаєш, як мене це дратувало? Хотілося за твою простодушність тебе добряче потрусити, старий спробував усміхнутися, та знову зайшовся кашлем. Коли спазм відступив, додав: Я руки-ноги ламав, мені десятки разів погрожували, я усе втрачав, падав на самісіньке дно А ти все життя твердили одне: Усе буде гаразд. І жодного разу не збрехала, уявляєш? Як ти це знала?
Та не знала я, Ваню, зітхнула старенька, Ти думаєш, я для тебе казала? Та то для себе я повторювала, щоб не збожеволіти. Я ж тебе, дурника, любила як нікого на світі. Ти все моє життя. Коли тобі було скрутно, в мене душа навиворіт виверталася. Скільки я ночей не спала, скільки сліз виплакала І собі все повторювала: Та хоч би що, аби живий був усе якось буде.
Недовго старий тримав очі відкритими, знову стулив і стиснув її долоню.
Ось так А я ще й злився на тебе. Пробач мені, Соломійко. Не знав я, справді От так життя промайнуло, а про тебе й не задумувався. Просто дурний, так?
Старенька непомітно витерла сльозу з щоки, нахилилася до обличчя чоловіка.
Ваню, ти не журись
Вона на мить завмерла, вдивляючись у його вицвілі очі, і тихо поклала голову йому на груди, ніжно гладячи його тепер вже холодну руку.
Все БУЛО добре, Ванечку, все БУЛО добреІ раптом здалося їй, що серце його тихо-тихо озивається у знайомому ритмі, зовсім як колись, коли їм було всього по пятнадцять і небо вперше нагиналося до землі, щоб захистити їх від невдач.
За вікном, ніби навмисно для них, падала весняна злива. Кожна крапля дзеленчала об підвіконня, відлунюючи те саме просте і сильне: Все буде гаразд і Соломія, заплющивши очі, дозволила собі в останній раз повірити в це, так щиро й повно, як мала віру дитина.
Бо доки є хтось, у кого ти віриш слова живуть, серце відгукується, а навіть найгірший біль не кінець. Аз часом багатошарова тиша заповнюється ніжним шепотом на самій межі світла:
Усе буде гаразд, чуєш, Ваню? Усе буде гаразд.
І їй здалося, що він посміхається, зовсім трішки так, як у дитинстві, коли розірване серце склеюється одним випадковим дотиком.
