Мамо, мені ж вже десять років, так? несподівано запитав Михась, повертаючись зі школи того весняного дня.
Ну і що з того? з подивом глянула на нього мама.
Як це ну і що? Ти хіба забула, що ви з татом пообіцяли мені, коли мені виповниться десять?
Пообіцяли? Що саме ми мали дозволити?
Дозволити завести собаку.
Ой, ні! злякано вигукнула мама. Що завгодно, тільки не це! Хочеш, купимо тобі електросамокат? Найдорожчий! Але пообіцяй, що про собаку більше не згадаєш.
Оце ви так по-своєму? ображено надувся син. А самі вчите мене, що слово тримати треба, а про свою обіцянку й забули Ото батьки
Образившись, хлопець зачинився у своїй кімнаті й не виходив, аж поки на вечір з роботи не повернувся тато.
Тату, а ти памятаєш, що ви з мамою мені обіцяли почав він знову, але батько перебив сина.
Мама мені вже подзвонила, сказала про твоє бажання! Та я все одно не розумію, для чого тобі це?
Тату, я ж так давно мрію про собаку! Ви ж знаєте!
Та знаємо, знаємо Начитався казок про Малюка і Карлсона і відразу захотів собаку! А ти знаєш, скільки коштують породисті пси? За такі гроші можна стару гривню пригадати!
Та мені не треба породисту, швидко відповів Михась. Мені й проста дворняжка підійде. Навіть покинута. Я нещодавно читав історії про безпритульних собак які ж вони нещасні
Ні, відрізав тато. Яка ще безпородна? Нам потрібна гарна собака, щоб і на виставки можна було водити, і друзям показати. Так що, слухай: згідний взяти до хати покинуту собаку, але лише якщо вона буде породиста й молода.
А якщо ні?
Ні! батько з підморгуванням глянув на маму. Ти ж хочеш з нею займатися, дрессирувати, виставки відвідувати. Стара собака цьому вже не навчиться. Так що якщо знайдеш у нашому місті красиву молоденьку породисту покинуту собаку згодом і поговоримо.
Михась сумно видихнув. Бо жодного разу не бачив на вулиці покинутої породистої собаки Та надія вмирає останньою. Він таки вирішив спробувати.
У неділю Михась подзвонив другові Володьці, й по обіді вони вирушили на пошуки.
Пять годин тинялись майже по цілому місту і жодної покинутої породистої собаки! Гарних псів у Львові гуляло багато, але всі вони були з господарями, на повідку.
От і все, втомлено мовив Михась. Я так і думав, що нікого не знайдемо
А знаєш, ходімо в неділю до притулку для тварин, запропонував Володька. Я читав, там і породисті бувають. Треба лише дізнатись, де він.
Парубки присіли на стару лавку біля скверу, мріяли, яку гарну собаку вони оберуть і як разом навчатимуть трюкам. Потім потихеньку рушили дорогою додому.
Раптом Володька смикнув Михася за рукав і показав уперед:
Дивись!
Михась глянув і побачив білого з плямами, брудного і малого щенятика, що, кульгаючи, перебігав тротуар.
Звичайна дворняжка, визначив Володька і свиснув через зуби.
Щеня здригнулося і радо побігло до хлопців. Але за два кроки зупинилося й обережно загортав хвостиком.
Бачиш не дуже довіряє людям, промовив Володька. Напевно, налякав хтось.
Михась теж тихо присвиснув і простяг долоню. Щеня обережно потягнуло мордочку до хлопчика. Як тільки Михась підійшов ще ближче, песик не втік лише стривожено махав хвостиком.
Ходімо, Михасю, занепокоєно мовив друг. До чого тобі така собака? Ти ж породисту шукаєш. Тій бодай можна імя красиве дати скажімо, Барон чи Жужа, а цій тільки Кнопка підійде. Володька відійшов убік.
Михась ще трохи потримав щеня, потім зітхнувши, рушив слідом. Насправді ж він із задоволенням би забрав додому навіть цю собачку.
І раптом ззаду пролунав жалісний писк.
Михась зупинився. Щеня скиглило.
Володька зиркнув на нього і зашепотів:
Михасю, йди швидше! Лиш не оберта́йся! І додав, Щеня так на тебе дивиться
Як саме?
Наче ти його господар і покидаєш назавжди Біжімо!
Володька рушив швидко, а от Михасеві ноги не слухались. Він боявся обернутись назад. Але коли таки зібрався йти, відчув, як щось доторкнулося до його штанини. Поглянув униз і зустрівся з поглядом вдячних чорних очей.
У ту мить хлопець, не думаючи ні про що, підняв щеня на руки й притиснув до грудей. Уже тоді подумав: якщо мама й тато не погодяться, він сьогодні піде з дому. Разом із собакою.
Але батьки, як виявилося, теж мали добре серце Тож наступного дня, коли Михась повернувся зі школи, вдома на нього чекали не лише мама й тато, а ще й вимита, білосніжна, весела Кнопка. З того часу минуло багато літ, а Михась, згадуючи той день, завжди усміхається й радіє, що тоді прислухався до свого дитячого серця.






