Тепер, коли у вас буде власна дитина, тій дівчинці час повертатися назад у дитячий будинок…
Коли вже мій син дочекається спадкоємця? Зверху, з явним роздратуванням, глянула на невістку Ганна Петрівна.
Ви ж самі знаєте, що ми вже три роки намагаємося зачати дитину, важко зітхнула Оксана. Кожна зустріч починається з одного й того ж питання. Що вона може вдіяти? Лікарі кажуть, що і в неї, і в Тараса все гаразд.
Ото ж бо! Шлюбу вже скільки років, а дітей досі нема, жінка зневажливо всміхнулася. Напевно, молодість собі не берегла.
Ганно Петрівно, до чого такі натяки? Оксана не витримала й захлопнула ноутбук. Працювати сьогодні вже не вийде. Я хіба давала привід для подібного тону? І взагалі, досить так зі мною розмовляти!
А то що? удавано здивувалася свекруха. Поскаржишся Тарасові? Не боїшся, що він підтримає мене? Я ж його мати.
У відповідь гучно грюкнула дверима. Звичайно, Оксана не збиралася нічого розповідати чоловікові. Не тому, що він стане на бік матері просто не хотіла його засмучувати.
************************************************************
Від самого знайомства відносини Оксани зі свекрухою не складалися. Ганна Петрівна не сприймала в ній нічого: ні зовнішність, ні говірку, ні страви, ні одяг… Скільки проблем, до яких можна було додати сміливо ще десяток інших. Свекруха всіляко відмовляла сина від шлюбу, але Тарас, на щастя, умів стояти на своєму.
Після весілля жінка трохи заспокоїлась, зрадівши, що молодята переїхали жити окремо, в квартиру на іншому кінці Львова.
Та не минуло й пів року, як Ганна Петрівна знайшла нову причину для претензій діти.
Спершу Оксана з усмішкою відповідала: мовляв, ще молоді, хочеться пожити для себе. Потрібно й карєру побудувати. Та свекруха категорично заперечувала: народжувати слід раніше, й бажано не одного одразу.
Дівчина піддалася натиску владної жінки, і саме тут почалися труднощі. Оксана роками ходила по лікарях, пила ліки, проходила обстеження все марно.
Один із лікарів припустив, що справа може бути у стані душі, нервовому напруженні. Ганна Петрівна тільки розсміялася: “Зміни лікаря!”
************************************************************
Після чергової важкої розмови Оксана бездумно гортала сторінки у «Фейсбуці». Фотографії малечі тиснули на серце їй справді кортіло мати дитину. Не для того, щоб потішити сварливу свекруху для себе.
В око впав допис жінки про роботу у львівському дитячому будинку. Скільки на світі дітлахів, які залишились без батьків…
Оксана замислилась. Чи змогла б вона полюбити прийомну дитину, як рідну? Перед очима постала усміхнена малеча, що простягає до неї рученята. Дівчина рішуче наблизила клавіатуру й почала шукати інформацію.
Треба було збирати довідки, проходити медогляди й безліч інстанцій але жага стати мамою переважала страх перед бюрократією.
Залишилося отримати згоду Тараса. Оксана хвилювалася, як чоловік відреагує, але він без вагань погодився. Побажав лише, щоб взяли зовсім маленьку дитину.
Зрештою, їхня родина поповнилася на ще одну людину. Оксана й Тарас одразу полюбили пятимісячну Ярину. Єдиною, хто був категорично проти дівчинки, залишалася Ганна Петрівна але це нікого не турбувало. Тарас навіть пригрозив, що якщо мама не зупиниться, більше не побачить ані його, ані внучки.
Минуло сім років. Яринка вже закінчила перший клас, мала багато друзів, була доброю й чемною. Оксана не могла не тішитись дитиною.
Влітку вони всією родиною поїхали відпочивати до Затоки. Лагідне сонце, теплі хвилі Чорного моря, мякий пісок… Чи потрібно щось інше для щастя? До того ж, свекруха залишилася далеко, і не могла псувати настрій.
Ближче до кінця відпустки Оксана відчула слабкість. Нікому не сказала, не хотіла турбувати. Але повернувшись додому, одразу вирішила пройти обстеження.
Незважаючи на всю обережність, Тарас помітив, що з дружиною щось недобре. Наполіг повернутися раніше, пообіцявши, що ще раз поїдуть до моря на зимові канікули.
Результати аналізів стали несподіванкою: Оксана чекала дитину. Радості подружжя не було меж. Найбільше раділа Яринка, яка вже уявляла себе старшою сестрою.
Ганна Петрівна дізналася про це лише через кілька місяців, коли Оксана вже не могла приховати живіт. Дочекавшись нагоди, коли вдома нікого, окрім невістки, не було, свекруха прийшла у гості.
Коли раніше не сказали питати не буду, з порога звернулася свекруха, пильно дивлячись на живіт. В мене інше питання.
Яке? Оксану пронизало погане передчуття.
Коли ви повернете Ярину в дитбудинок, виклала жінка без тіні сумніву. Тепер у вас буде справжня дитина, прийомній час повертатися.
Оксану охопив тремтіння. Як можна таке казати про дитину, яка стала частиною їхньої сімї?
Ви це всерйоз?
Звісно, зухвало відказала Ганна Петрівна й вперто чекала відповіді. То коли?
Геть звідси, прошипіла Оксана, ледь стримуючись, щоб не викинути гостю за двері. І більше не зявляйтеся тут ніколи.
Випровадивши здивовану жінку за двері, Оксана довго не могла заспокоїтися. Подзвонити Тарасові? Але в нього важлива нарада Доведеться розповісти.
*************************************************************
Ображена жінка негайно поїхала до Тараса на роботу. Не звертаючи уваги на секретарку, увірвалася в кабінет.
Твоя жінка мене тільки-но виганяла з дому, наче я остання незнайомка!
Привіт, зітхнув Тарас. Що ти їй сказала, якщо навіть така терпляча дружина не витримала?
Запитала тільки, коли ви повернете цю дівчинку в дитбудинок, відрізала Ганна Петрівна, влаштувавшись у крісло. Нарешті у вас буде власна дитина. Їй же треба більше уваги і грошей.
Як тобі таке могло спасти на думку? зі злістю стиснув Тарас ручку так, що вона тріснула. Ярина моя донька, подобається тобі це чи ні, і ми нікого нікуди не повертаємо.
З якого дива? Вона ж прийомна і вже немаленька. Все зрозуміє, якщо пояснити.
Не смій нічого розповідати Ярині, відкинувши уламки ручки, чоловік вдарив кулаком по столу. Зрозуміла?
І як ти мене зупиниш? насміхалася свекруха, виходячи. Цій дівчинці не місце в нашій родині. Я все зроблю, щоб ти це зрозумів.
Тарас довго дивився на зачинені двері. Секретарка зайшла з вибаченнями, але чоловік її не слухав. Він серйозно замислився.
Зробивши вибір, Тарас узяв телефон…
****************************************************
Оксана повільно йшла парком, спостерігаючи за Яринкою, яка заклопотано носилася біля маленького братика. До ролі старшої сестри вона звикла відповідально.
На лавці поряд сиділи дві жінки, обговорюючи своїх невісток. Думки Оксани повернулися до свекрухи.
Після того злощасного візиту більше ніколи не бачилися. Буквально за тиждень Тарас перевіз сімю за тисячі кілометрів аж у Харків. Розумів, що це єдиний спосіб зберегти Ярину від малих сімейних катастроф. Мати могла усім розказати, що дівчинка не рідна.
Тепер вони живуть спокійно. У них прекрасна донька, маленький син, і вже невдовзі має зявитися ще одна дитина.
Тарас часом телефонує батькові. Від нього знає: мама так і не заспокоїлася, тепер мучить недавно одружену дочку. Тарас по-людськи шкодує сестру, але та, схоже, не проти такої уваги.
І що ж у кого яке життя. Він щасливий тут і зараз, дивлячись на своїх дітей і дружину. Такого щастя бажає кожному.
