Ну давай подивимось, що тут цікавенького!
Все закрутилося з зовсім звичайного суботнього прибирання. Марічка перебирала якісь старі речі на шафі, а Оленка на кухні чаклувала над обідом. Під купою пилюки Марічка натрапила на пообтертий фотоальбом, побачила його вперше. Звісно, цікавість перемогла вона вмостилась у улюблене крісло й почала гортати сторінки.
Спочатку траплялися радісні знімки: молода Оленка з подругами біля львівського фонтану, веселе пікнік на лісовій галявині, струнка дівчина посеред поля ромашок Потім фото із високим темноволосим хлопцем на всіх обіймаються, дивляться одне на одного з такою ніжністю. Марічка уважно придивлялася: ось вони разом у маленькій крамничці у центрі Львова, ось гуляють тротуарами біля Дніпра, сміються, тримаючись за руки. Дуже цікаво! Хто ж цей поважний чоловік і чому він так дивиться на маму?
Заінтригована, Марічка рушила на кухню. Оленка саме витягала з духовки пиріг, у квартирі запахло ваніллю та маком.
Мамо, крутить у руках альбом, а хто цей чоловік на фото? Я ж його ніколи не бачила.
Оленка озирнулась. Пальці на мить здригнулися на прихватці, але вона одразу примусила себе усміхнутися й поставила пиріг на дощечку.
А, це ж Богдан, відповіла вона, наче мимохіть, але Марічка одразу почула, як змінився мамин голос. Ми ще давно зустрічалися, задовго до твого батька.
А чому ти мені про нього ніколи не розповідала? Марічка присіла поруч з альбомом. Слухай, ви ж виглядали такими щасливими разом! Що сталося? Чому ви розійшлися?
Оленка витерла руки об рушник, задумливо підійшла до вікна й довго дивилась на внутрішній двір, де грали діти. Тема, видно, не з простих. Жінка навіть хотіла «зам’яти» розмову, але знала: допитлива Марічка спокою не дасть!
Це складна історія, зрештою сказала вона, повертаючись до доньки. Ми любили одне одного, але так вже вийшло, що не були разом. Моя провина, знаєш. Так сталося, і саме я в усьому винна.
Марічка присіла до столу, не зводячи з матері очей. Вона помічала, як мами болять навіть спогади про ті фото й, трохи соромлячись, не стримала цікавості. Їй кортіло почути все.
Мамо, будь ласка, розкажи мені. Я ж усе бачила з дитинства: з татом у вас не дуже теплі стосунки Ніколи його ж по-справжньому не любила! Чого стільки років терпіла? Я не розумію Поясни, якщо можеш. Я батька якось сприймаю, але от як чоловік він ну, не зразок. Завжди різкий, ревнивий, байдужий до інших. Думаю, що й раніше він був не кращим. Чому ж ти вибрала його, а не того Богдана?
Оленка завмерла, чашка мало не випала з її рук. Повільно поставила посуд, ніби боялась зробити зайвий рух. Глибоко вдихнула, зібралася:
То досить складне питання, доню, видихнула вона тихо. Я ніколи не любила твого батька. Навпаки, майже ненавиділа
Марічка здригнулася. Вона щось таке відчувала й раніше, але коли це промовила мама, усередині стало моторошно й боляче. Вона напружено рухнула плечима, намагаючись не дати волю емоціям.
Я не розумію! голосно зітхнула Марічка. Ти що, змушена була? Дідусь із бабусею наполягли?
Оленка криво посміхнулася, та так швидко, що донька ледь вловила.
Якраз навпаки мої були проти! гірко сказала вона. Моя мама не уявляла, чому я погоджуюсь іти за того, на кого навіть не дивилась. Для чого воно тобі? питала постійно. Тим паче, що за мною тоді Богдан ходив: розумний, перспективний, господарський
Оленка провела рукою по краю чашки, підбираючи слова. Було важко згадувати, але іноді так треба. Чи то ці фото її підштовхнули, чи просто хотілось виговоритися.
Розумієш, у мене така вже риса: терпіти не можу, коли мене змушують, почала вона тихенько. Як тільки хтось сунеться зі своїми порадами, неодмінно зроблю навпаки. Батьки це знали про мене, тому не тиснули давали вибір. А от Богдан цього не зрозумів чи, може, не захотів.
Вона на мить притихла, втупилася у вікно. За ним розпочався мякий сніжок, на душу набігли спогади. Якби тоді змогла взяти паузу чи бодай промовчати Але захотіла довести всім і собі: я сама собі голова, хай як би воно не склалося. І що? Вартувало це зіпсованих життів?
Вона своїм рішенням зламала долі трьох людей: себе, коханого хлопця і того, хто згодом став її чоловіком. Їхній шлюб був з приреченням, це бачили всі з самого початку. Й сама Оленка розуміла це майже одразу залишилося лише змиритися з власною впертістю
~~~~~~~~~~~~~
Сиділа Оленка за кухонним столом, щоку сперла на долоню й не могла відірвати погляду від Богдана. Він так легко крутився на кухні, наче не людина самий шеф-кухар в модному закладі Києва. Ніж миготів, овочі різав як по лінійці, з каструлі тягнуло ароматами, слинки бігли.
Інколи тягнулась допомогти звичка, від якої ще бабуся навчила жінка мусить все сама. Але при кожній спробі Богдан лише посміхався і казав: Ти сьогодні гість. Відпочивай, а на цій кухні господар я.
Оленка й сиділа смирно, дивилась, як із простих продуктів Богдан творить щось особливе. У їхньому тандемі за кухню відповідав лише він. Готував із захватом, ніби додавав у все потроху магії.
У нас у Львові сімейний ресторан, жартував Богдан, бачачи, як Оленка хитає головою. Якщо мама кухар і пекар-професіонал, то як ти думаєш, ким виріс я? Ось і маєш результат! Ще трошки і не відірвешся.
Його очі сяяли гордістю й радістю, на губах тепла усмішка, у всій цій сцені стільки домашнього затишку.
Минуло трохи часу, і в Оленки перед носом залишилась порожня тарілка. Ледве стрималася, щоб не облизати її була така смакота, що словами не передати! Кожен шматочок гармонія, новий смак, несподіване задоволення.
Вона відкинулась на спинку крісла, зітхнула й глянула на Богдана так, що той аж підморгнув.
Це щось неймовірне, сказала з захватом, навіть трохи розгубившись від емоцій. Я ще ніколи такого не їла! Як ти з звичних речей такі дива готуєш?
Богдан лише посміхнувся і сів навпроти.
Тут усе просто: трохи уяви та справжня любов до справи, відповів він. Я з дитинства на тій кухні пропадав. Від тебе чую таку похвалу та то справжнє визнання! Але чекай, ти ще у нашому ресторані не була. Оце побачиш справжню магію!
Оленка засміялася, в очах у неї світилася радість. Взяла чашку кави, вдихнула аромат і зробила ковток, що остаточно її розслабив.
Тепер відповідай плануєш кухню мамину перейняти й стати шефом?
Богдан задумався, тоді серйозно похитав головою:
Я маю амбітніші цілі. Ми ж із татом відкриваємо новий ресторан у Київській області, ближче до Обухова там курорт, ліс, свіже повітря, зараз ремонт. Я буду не просто кухарем, а власником. Місце мрія всіх гурманів!
Він розповідав так захоплено, ніби уже бачив просторий зал і усміхнених гостей у вікна. Але Оленка відчула раптом немов тінь тривоги.
Ти хочеш поїхати? тихо спитала вона. Ворушила на пальці золотий перстень подарунок Богдана на заручини. Метал холодний, а на душі ще холодніше. А що ж я? Ти покидаєш мене тут?
Богдан на секунду завмер, не зрозумівши її думки. Він же і так усе для них разом робив! Весь цей бізнес, весь проект лиш би забезпечити їй добре, затишне життя.
Та з чого ти взяла? обурився. Я хочу, щоб ми були разом! Для нас уже квартиру знайшли, у свіже повітря, поруч ліс! Там і весілля справимо, й тобі університет допоможу перевестись. Ти ж сама казала, у Львові все набридло!
Говорив швидко боявся, що Оленка перебє, не дасть договорити. Було видно: він щиро вірить, що вона зараз зрадіє.
Але всередині у Оленки закипала буря проти того, що її не спитали. Вона стиснула пальцями край вишитої скатертини, зупинилася.
Ось так просто: ти вже вирішив за мене? Моє слово нічого не важить? Думаєш, я все покину заради твоєї мрії і поїду, куди вирішив ти? її голос хитається, в ньому гіркота. Я маю свою родину, подруг просто так усе лишити?
Замовкла, замислилася. Перед очима стояли прощання з мамою, розмови з друзями, порожні перевулки Львова.
Богдан набрав повітря.
Оленко, я не хотів нав’язувати Це для нас шанс! Я сподівався, ти зрадієш!
Він дивився на неї розгублено, вперше відчув невпевненість. Уявляв собі зовсім не таку реакцію думав, Оленка оцінить, яка перспектива перед ними!
Я не радію! обірвала вона його жорстко. Ти все сам вирішив! Що, вже тепер керуватимеш мною в усьому?! Не буде цього!
Олесь він знову пробував завести розмову спокійно, голосно, гаряче. Кому не хочеться жити біля Києва, почати все заново, у новому домі?
Він малював перед нею красиві картини, запах моря й соснового лісу, затишна оселя Але для неї не це було головне. Вона вскинулася, ковзнула рукою чашку і кава пролилася на білу серветку.
Тут не в місці, а в принципі! закричала вона, вже не стримуючись. Я сама за себе вирішую! І не дозволю, щоб вирішували без мене!
Голос тріснув від образи. Стисла кулаки, глядячи йому просто у вічі. Їй було важливо, щоб в її житті ніхто не був керманичем.
Олесь Богдан підійшов, хотів обійняти. Але вона відмахнулася й поглядала вікном. В її очах стояли сльози і гнів.
Я все сказала! різко кинула вона.
Зняла з пальця обручку ту, що подарував на заручини. На мить затримала її в руці, а потім кинула об стіну. Перстень дзенькнув й закотився під шафу
Дома, в улюбленому кріслі біля вікна з парком, Оленка віддихалася. З заплющеними очима, повільно вдихала холодне повітря, поки не заспокоїлася. З кожною хвилиною ставало зрозуміліше: оце вона натворила дурниць! Серцем знала Богдан не зі зла це зробив. Він думав про них обох, хотів зробити її щасливою. То до чого була така сварка?
Та лише згадає і знову накипає роздратування. Він вирішив усе, а її навіть не спитав! Якщо зараз за мене вирішує то що далі? Яку роботу мені обирати, з ким спілкуватися? Картина вималювалася яскраво і Оленка ухопилася за крісло. Краще пережити це раз, аніж жити несвободою потім. З часом почуття минуть, переконувала вона себе, а сама залишиться сама собі пані.
Через кілька місяців, ще з болем у серці, Оленка випадково зустріла Остапа. Раніше він теж не раз проявляв до неї інтерес дуже спокійно, без надмірного навязування. Довідавшись про її розрив із Богданом, Остап ще наполегливіше почав залицятись. Не приховував: мовляв, обійти такого суперника це для чоловіка справа честі. Оленка тоді дуже почувалася самотньою, їй хотілося нового життя. Пропозиція Остапа видалася їй шансом забути біль і довести собі вона може бути щасливою без Богдана
~~~~~~~~~~~~~~
Ось так я і вийшла за Остапа, тихо сказала Оленка, вже з острахом. Твій тато про майбутнє не думав. Ми прожили разом рік, тоді почалися сварки. Зясувалося, за усмішкою характер упертий, компромісів не визнає. А через сім років усе скінчилося спокійно жити не могли.
Марічка мовчки слухала, співчуваючи й водночас намагаючись розібратися.
А чому ти кажеш, що твоя помилка зламала троє долі? обережно запитала. Богдан досі не зміг тебе забути?
Не знаю, відповіла мама відверто. Я бачила, як він мучився. Ми обидва мучилися. І Остап теж Він думав, що шлюб вирішить його проблеми. Та зрештою просто обманув себе й отримав лише болючі спогади. Виходить, усі троє втратили своє щастя, кожен по-своєму.
Говорила Оленка майже пошепки, в її інтонації не було вже ані злості, ані гіркоти тільки тиха змиренність людини, яка давно прийняла все, як є.
Богдан поїхав до Києва, добавила після паузи. Тепер має мережу ресторанів, успішний бізнес, повага в колах. Але веселий хлопець із кипучими очима перетворився на мовчазного чоловіка з гострою лінією біля губ. Його це, може, і допомогло у справах, але в житті в житті тільки заважає.
Вона задумалась, в уяві викристалізовувався образ: статний чоловік, весь час зосереджений, із холодом у погляді. Як небо і земля з тим Богданом, що готував їй борщ і жартував на кухні.
Він двічі був одружений, зітхнула вона, але ніколи довше року. Всю свою ласку, увагу, тепло віддає єдиному синові. З ним він інший лагідний, дбайливий. А з жінками не склалося.
На мить вона мовчки вдивлялася у світло вечірніх ліхтарів, що за вікном блимали.
І обидві його дружини майже мої копії, додала, не глянувши на Марічку. Один його друг сказав мені, що Богдан досі не розлюбив. Але я не маю права щось міняти в його житті надто багато часу минуло.
Марічка слухала й відчувала: все могло скластися зовсім інакше. Мама, така розумна, сильна, з таким великим серцем І не змогла пробачити сама собі ту горду помилку. Але донька знала: Оленка перша ніколи не піде назустріч. Ота вперта риса, що тоді все й зламала, лишилася мамина гордість не дозволить схилитися навіть перед власною любовю. Навіть якщо всередині давно все пробачено.
Оленка знову витягнулася, якби кидаючи з плечей важкі спогади, й перевела лагідний погляд на доньку.
Але знаєш, Марічко, я не можу сказати, що шкодую. Так, було боляче, багато зруйнувалося. Але я прожила своє життя і в мене є ти. А це найкраще, що могло статися.
Надворі вже зовсім стемніло. В кімнаті затишно горіло світло, пахло пирогом. Марічка підвелася, ніжно обняла маму. Оленка завмерла, та швидко пригорнула доньку у відповідь, стисло пригорнувши до себе.
Обидві зрозуміли: усе минуле вже там, позаду. А все, що попереду, треба вибудовувати разом, крок за кроком, по-українськи міцно та впевнено.
