Внуки яблука раз на місяць бачать, а вона своїм котам дорогущий корм купує, обурюється невістка, звинувачуючи мене у черствості…
Невістка намагається пристидити мене тим, що її діти фрукти смакують хіба що раз на місяць, а я для своїх котів купую якісний корм. Але є нюанс: у дітей є мама і тато, які мають дбати про їхній раціон, а в моїх котів є тільки я. Коли я сказала синові й невістці, що, можливо, їм варто трохи зупинитися із поповненням родини, мені було чітко сказано: Не лізьте не у свої справи! Ну то й не лізу. Годую своїх улюбленців і слухаю бурчання турботливої невістки.
Весілля сина було тоді, коли невістка вже чекала на дитину. Обоє наполягали, що це велике кохання, а вагітність проста випадковість. Я лише примружилась, але більше нічого не говорила врешті, син уже дорослий і сам мав би відповідати за свої рішення.
До декрету невістка працювала касиркою в супермаркеті, але під час вагітності постійно брала лікарняні жалілась, що важко з людьми, бо всі приходять сваритись. Характер у неї не з легких, тож я в це навіть вірю.
Якої вдачі невістка мені було зовсім байдуже, бо ми жили окремо. Я у своїй однокімнатній квартирі, а вони у трикімнатній, взятій у кредит. До весілля ми з сином мали трійку на Позняках, власницею я була я. Продали ту квартиру: я купила собі однокімнатну, а син на свою частку оформив іпотеку на трьохкімнатну.
Нащо тобі зараз така велика квартира, це ж переплата! я тоді пробувала переконати сина, не знаючи ще про швидке весілля. Потім усе стало ясно.
Іпотеку син сплачував самотужки. Невістка, постійно на лікарняних і незабаром у декреті, грошей у сімю не приносила. Зате витрачати їх любила, тому грошей у молодих завжди не вистачало.
Я до них не втручалась, бо прекрасно розуміла: залишусь винною у всьому. Син обрав собі в дружини цю жінку значить, його влаштовує. Жили вони окремо, тому каструлі й ванну ділити не треба. Нехай будують своє життя як знають.
До речі, квартиру син купив недалеко, тому часто забігав до мене на вечерю після роботи. Невістка не захоплювалась готуванням посилалася на нудоту від запахів. Не сперечаюся, можливо й так.
Коли народився перший онук, я думала допомагати невістці все ж таки, перша дитина, але була чітко відправлена. Вона сказала, що сама впорається, по поради звернеться до мами й інтернету. Ну будь ласка, не дуже й хотілося! З того часу я навідувалась тільки побавити онука й гостинці принести, а свою допомогу більше не навязувала.
Синові було нелегко і робота, і іпотека, дружина з дитиною, та він не скаржився, розумів, що сам обрав і квартиру, і дружину. Я могла хіба що вечерею пригостити фінансово допомогти не виходило. Втішала, що от дитина підросте, невістка вийде на роботу стане легше.
Але невістка на роботу не збиралась. Як старшому було майже два роки, вона знову завагітніла. Я натякнула: У вас, бачу, справді на демографію державну працюєте, може, трохи повільніше? Почула у відповідь докір: В свої справи не втручайтесь! Ми самі пораємось!
Син щось пробував пояснити про допомогу при народженні другої дитини, мовляв, то підтримка. Раз так вирішили це їхнє право. Відносини з невісткою завжди були не надто теплі, а після того, як вона відрізала не лізти у їхнє життя, я і взагалі не спілкувалась із нею. Старшого онука приводив до мене син, а до дому самій я не просилась.
Я жила окремо, син із сімєю окремо. Часто син скаржився, що з грошима дуже важко, а ще прокидалися фрази, з яких було видно, що у родині не все спокійно. Але я мовчала. Що тут порадиш? Розлучитись? Поговорити з дружиною? Поміняти роботу? Якби все так просто було!
Невдовзі народився другий онук, але мене й на виписку не покликали. Було дуже прикро, але я не стала навязувати себе. Який сенс бути посміховиськом, якщо невістка вже давно визначилася, і син нічого сказати їй наперекір не може?
Вперше молодшого онука я побачила аж коли йому було сім місяців дозволили прийти на день народження старшого. Я принесла подарунки і гостинці, знаючи, що з грошима у них сутужно. Посиділа кілька годин і пішла. Невістка ходила камяною, мовби робила мені величезну послугу.
Я вже не в тому віці, щоб бігати слідом за кожною зарозумілою господинею і щось доводити. Тож не напрошувалася в гості, а вони не кликали. Спілкувалася зі старшим онуком, якого приводив син, а молодшого невістка до мене не відпускала.
Фінансова ситуація у сімї сина не покращилась. Державна допомога при народженні дитини, вкладена в іпотеку, ситуації не вирішила. Син усе частіше згадував, що сварки з дружиною через гроші стали звичними. Мовляв, економити вона не вміє, а він не олігарх. І знову я мовчала.
Нещодавно, коли випадково зустріла невістку у Сільпо, помітила вона знову вагітна. Глянула в мій кошик.
От правильно! Внуки яблука раз на місяць бачать, а вона своїм котам за 500 гривень корм купує! прошипіла і, рвучко взявши старшого за руку, пішла.
А хто ж винен у тому, що я можу дозволити купувати хороший корм тваринам, а у них навіть на фрукти для дітей нема грошей? Знає, що з грошима скрутно, іпотека, у сина на роботі не все гладко, а вона дітей народжує одного за одним. Пішла б заробила сама на яблука для дітей. Чому за це маю хвилюватися я?
Тепер, певна, що взагалі заборонить бачитися з онуками: я ж не правильна бабуся, яка не віддає всі гроші родині сина. Треба жити своєю головою, але, здається, у моєї невістки її немає. Найгірше, що й у сина, схоже, так само.
