Обирай, Мар’яно: або твоя собака, або я! Я більше не витримаю цього собачого запаху! грюкнув дверима Сергій. Вона обрала чоловіка, відвезла Лайму в ліс А ввечері він спокійно сказав, що йде до іншої.
Мар’яна любила Сергія до нестями. П’ять років під одним дахом, дітей не нажили, але ж у неї була Лайма стара вівчарка, яку ще щеням знайшла біля занедбаного будинку в Івано-Франківську, ще до знайомства із Сергієм.
Лайма була як дитина розумна, віддана, ніби відчувала кожну Мар’янину думку. Але час взяв своє: у собаки заніміли лапи, зявився запах старості, шерсть сипалася пучками.
Сергій терпів довго. Але коли Лайма, не дотерпіши до прогулянки, наслідити на новий ламінат у коридорі, він вибухнув:
Досить! Я живу у хлівові! Усе в шерсті, всюди цей сморід, а тепер ще й це! Вирішуй, Мар’яно: або я, або твоя стара каліка!
Сергію, ну куди ж я її подіну? Їй вже дванадцять років крізь сльози благала Мар’яна, стискаючи Лайму.
Мені все одно! В притулок, в ліс, за місто! Якщо до вечора її тут не буде і я не залишуся! Не хочу жити з цим бардаком, відрізав він, кидаючи погляд на розгублену собаку.
Маряна завжди боїться залишитись сама, боїться втратити підтримку й плани на відпустку в Карпати чи квартиру в іпотеку Вона відвезла Лайму подалі від міста, на лісосмугу під Коломиєю. Лайма ледве застрибнула в авто, поскавчала від болю, але вдячно злизала їй руки мовляв, яка радість! Гулятимемо
Мар’яна проплакала всю дорогу до лісу.
Вона привязала поводок до берези, лишила мисочку з їжею.
Пробач, Лаймо Прости тикала вона, навіть не глянувши в ті вірні, вже трохи каламутні очі.
Собака не рвалася просто тихо сіла. Лайма все зрозуміла. А Мар’яна тремтячими руками сіла в авто, рушила додому, озираючись у дзеркалі, поки Лайма, не зважаючи на біль, кинулась слідом натягнула поводок, загавкала хрипко й жалібно.
Цей жалісний гавкіт ще довго лунав у голові Мар’яни. Додому вона повернулася розбитою, очі почервонілі.
Сергій саме збирав речі.
Ти що робиш? Я ж відвезла Лайму ледве дихаючи, промовила вона.
Сергій знизав плечима:
Молодець Швиденько впоралась. Але я все одно піду.
Як? Куди?!
До Олени. Ти її знаєш, зі мною працює. Ми уже давно разом. Вона чекає на дитину.
Маряна похитнулась, усе запливло перед очима.
Але ж ти мене змушував або собака, або ти Навіщо?!
Хотів перевірити, з цинічною посмішкою промовив Сергій. Наскільки ти безхарактерна. Думав, може хоч за когось зумієш постояти. А ти віддала вірного друга лише тому, що я нахамив. Мені аж страшно стало раз ти так із собакою, то й зі мною постукаєшся, коли я захворію.
Він грюкнув дверима:
Прощавай, Мар’яно. І, до речі, Лайма була єдиним справжнім чоловіком у цьому домі.
Коли за Сергієм зачинились двері, Мар’яна не стрималася завила, наче поранена. Вона нарешті зрозуміла, що накоїла для чоловіка, який її не любив, вона зрадила того, хто її боготворив.
Витерла сльози, схопила ключі й погнала у ніч до лісу.
Був дощ, темрява, вітер.
Біля тієї самої берези порожньо. Поводок перегризений, миска перевернута.
Лаймо! Лаймочка! кричала вона, бігаючи між дерев, роздираючи обличчя гілками, не зважаючи на мокру траву.
Шукала три дні. Розклеїла оголошення, обдзвонила всіх волонтерів у області, написала у соцмережах. Не спала, не їла
На четвертий день їй зателефонували:
Ви шукали вівчарку? Бачили біля траси під Коломиєю, збив вантажівка
Вона приїхала. Це була Лайма. Її дівчинка вирвалася і бігла, як могла, додому додому, де намагалася знайти хоч крихту любові. Але не дісталася
Мар’яна поховала Лайму під тією самою березою. Минуло два роки. Вона живе одна у квартирі, руки так і не піднялись довіритися ще комусь. Сергій одружився з Оленою, тішиться дитиною, про Мар’яну не згадує.
А вона вона стала волонтером у притулку для старих собак у Франківську. Миє їм вольєри за копійки, обробляє рани, доглядає за усіма, бо намагається хоч якось спокутати свою помилку.
Щоночі їй сниться та сама картина: стоїть вона серед лісу коло берези, а Лайма дивиться на неї сумно, мовчки, з безкінечною журбою у собачих очах. І в цьому погляді все рішення.
Мораль: не кидай вірного друга заради того, хто змушує обирати. Той, хто змушує, уже зрадив тебе. Бережи тих, хто любить по-справжньому, бо не всі мають таку вартість, як справжня відданість.
