Оксана повернулась до мами до Львова на Новий рік. Захотіла зробити несподіванку, тому навіть слова не обмовилась, що їде. Підійшла до знайомої хати, постукала у двері і через дві секунди на поріг вискочила її жвава сестричка Василинка! День минув блискавично, немов хтось його прокрутив на перемотці. Поки з Василинкою шинкували салати, мама витанцьовувала на кухні, колдуючи клюбову страву Оксанки запечену свинину з картоплею по-домашньому, а не якийсь там мясо по-французьки.
У мене таке передчуття було, що ти приїдеш, хитро примружилася мама. Але думала, що не сама будеш. Ти після Віктора ще з кимось спілкуєшся?
Мамо, не починай, відмахнулась Оксана.
І тут її мобільник задзеленчав так, що аж салат посолити забула
*
Люблю і ненавиджу ці передноворічні марафони, думала Оксана, ковтаючи сьому каву за день. Баланс, акти, звіти, наради якесь бухгалтерське пекло. Але ще трішки, і два тижні свободи… Хоч би ця перевірка завтра не знайшла купу хвостів.
Ввечері, коли вулиці Львова вже обійняв лапатий сніг, Оксана дописувала річний звіт. Шеф обіцяв: усе буде пучком звільнить аж до Йордану, 19 січня, якщо комісія не придумує питань.
Головну колізію вона вирішила заздалегідь: квитки на потяг купила ще першого числа на нижнє місце, бо зверху тільки білочка може всидіти на місці.
Не відпустять продам, яка мені різниця, пожартувала Оксана сама собі.
*
В цю ніч їй приснився смішний сон: у лісі на пеньку сиділа дівчинка років пяти, гортає стару книжку.
Ти що тут робиш, загубилась? питає Оксана.
Ні, я не загубилась, я ще просто не знайшлася, хитро відповіла мала. Поспішай, долю свою не проспи: ввечері зустрінеш, з ранку звіт здаси!
Йой, хоч би це був хороший сон, як завжди подумала Оксана…
Раптом прокинулася о 7:01 майже проскочила перевірку! Схопилась і ледь не переплутала крем з кавою, так поспішала.
За пятнадцять хвилин зібралась, вже на ходу додумила чорну каву пити в офісі, бо на себе не встигала глянути. На щастя, автобус був ще майже порожній села біля вікна й, роздивляючись людей, мало не впізнала ту дівчинку зі сну на іншому сидінні. Та підморгнула і одразу, як бешкетна примара, розчинилась між пасажирами.
Що за причуди, мабуть, перевтома, посміхнулась про себе Оксана.
*
На роботі всі носились по офісу, мов ті білки перед зимою. Звіт таки прийняли без жодних капостей сам шеф Руслан Петрович поставив лайк і підморгнув:
Якщо обіцяв виконую: ти вільна до Йордану! І ось тобі яслики за ударну працю з прийдешніми святами!
Оксана, не вірячи щастю, купила мамі гарну львівську хустку з блакитними маками, а Василинці вишиванку та нову гумку на довгу косу.
Після роботи наскладала цілий пакет смаколиків, пляшку Советського (вибач, татко!), і галопом на вокзал.
О 19:30 вже влітає в поїзд, не дивиться під ноги і з розмаху сідає в проході: хтось примудрився залишити рюкзак просто посеред купе! Образно кажучи, розтягнулася як ковбаса.
Сльози вже на підборідді аж хтось обережно піднімає її за лікоть:
Перепрошую, це мій рюкзак, не встиг прибрати. Невдобно вийшло…
Ставний хлопець із теплою посмішкою.
Та пусте, бурмотить Оксана, вся як вишня, червона.
З’ясувалося, їдуть вони разом, у тому ж купе. Хлопця звати Тарас, приїжджає до Львова на ділову зустріч назад одразу після Нового року.
А ви куди?
Я додому, до мами й сестри, святкувати. Ніяких ділових побачень. А у вас хтось чекає?
Та хіба райвідділ, контрольна перевірка й бабусина кішка! пожартував Тарас.
Не вже ось це моя доля, про яку дівчинка із сну шепотіла? подумала Оксана.
Тарас уклав її валізу, а потім запропонував чаю: Яблучний пиріг, мамин, смак дитинство, тож пригощу сусідку!
До них долучилась літня пані Марія Іванівна з онуком. Від пирога не відмовились і ті, бо Марія Іванівна майстерка на смачне печиво.
Потім Оксана і Тарас перемістилися в коридор, милувались через вікно на святковий Тернопіль у ліхтарях і, не довго думаючи, обмінялися телефонами.
Як зручно з тобою розмовляти, посміхається Тарас. Відчуття, наче ми вчора на Львівській хвилі разом співали караоке.
Це ж ефект нічної електрички, сміялась Оксана. Побалакали, душу відкрили і розїхалися.
*
Вранці, коли поїзд вже тягнувся околицями Львова, Оксана розпрощалась із Тарасом біля таксі. Він побажав добре зустріти свята. Вона й собі: Хай тобі поталанить зустріти свою половинку цієї ночі!
У відповідь грайлива усмішка:
А тобі зичу не проспати власної долі. Дзвони хоч на Йордан, хоч на Паску.
У Оксани на душі розквітли підсніжники, хоч сніг вже по коліна, але вперто дала собі слово не навязуватися. Доля то, може, і справді такі дива?
*
І от уже Оксана знову підійшла до маминої хати у центрі Львова. Посміхається, стукає і тут двері відкриває щаслива Василинка:
Сестричко, я знала!!!
Весь день пройшов у балачках і готуваннях. Мама відразу:
Я ж вчора ще і другу добірку яєць купила, відчула, що щось назріває. А ти нікого не привезла? А то мені вже сусідка Галька час до часу натякає…
Мамо, досить!
І тут знову дзеленчить телефон аж міксер задрижав.
Тарас У Оксани аж серце десь до тупця й пішло.
Привіт! Встиг уже додому? питає вона.
Я от в твоєму місті завис. Квитків нема, святкую тут за компанію. Не запросите залетного гостя на родинне свято?
Мамо, у нас тут один Тарас затримався, посміхається Оксана.
Та сідаймо всі разом, нарешті жіночі вечори розбавить хоч трохи! відповідає мама.
Оксана з полегшенням усміхнулась Василинці й нарешті повірила дівчинці зі сну, яка сказала: Не проґав свою долю.
І дійсно!
