Хто лежав на моєму ліжку і зімяв його Щоденник.
Коханка чоловіка була трохи старша нашої доньки з кругленькими дитячими щоками, наївними очима, і блискучим пірсингом у носі (коли донька Анничка захотіла зробити собі такий, він підняв страшний ґвалт і суворо заборонив). Дратуватися на таку було ніяк я дивився на її голі синюваті ноги та коротеньку куртку й хотів ляснути їй щось на кшталт: «Якщо плануєш народжувати цьому дурню дітей, то одягай шубу і колготи під джинси». Звісно, промовчав. Просто віддав Оксані ключі, забрав дві сумки з речами й рушив на автобусну зупинку.
Богдане Васильовичу, а що це за штука під столом на кухні? гукнула мені дівчина навздогін. Там посуд ховати?
Я не втримався і кинув наостанок:
Зазвичай я там ховав тіла коханок Сергія, але ти можеш там тарілки мити.
Не чекаючи відповіді та навіть не зиркнувши на перелякане обличчя Оксани, я, задоволений собою, спустився сходами. Ну що ж усе, двадцять років життя коту під хвіст, виходить
Першою про коханку Сергія дізналася донька. Прогуляла заняття у ліцеї, повернулася додому, думаючи нікого не застати, а там сиділа юна німфа й пила какао з її улюбленої чашки. Вбрання на німфі було усього нічого, а у ванній плескався тато. Мудра донька Анничка одразу все склала докупи й написала мені:
Тату, здається, у тата коханка, вона взула мої капці й пє з моєї чашки!
Справжня казка, посміхнувся я, згадуючи, як донька тоді засмутилася не так через зраду тата, як через те, що хтось посмів торкнутися її речей. Хто лежав на моєму ліжку і зімяв його
Я ж сприйняв усе простіше. Самолюбство, звісно, постраждало. Дівчина юна й гарненька, а я вже з зайвими кілограмами і цілим букетом чоловічих недоліків, але відчув і полегшення скільки років ці нічні дзвінки, невизначений робочий графік, чеки з кавярень, у яких мене ніколи не було Та жодного разу не спіймав Сергія на гарячому він все обставляв так майстерно, що я ще й винним залишався, якщо щось підозрював.
Це вперше, нахабно брехав Сергій. Я не знаю, як це сталось, ніби комета звалились з неба.
Кометою виявилася працівниця готелю, де Сергій зупинився у відрядженні. Двадцятирічна, з милою мордочкою, але жодних інших чеснот. І, мабуть, і розуму не мала, бо поперлася до Києва слідом за Сергієм, де винайняла брудну кімнату за останні гривні. Тож зустрічалися вони на квартирі там можна було й помитися, і речі випрати. А я думав чому у нас постійно швидкий режим замість нормального «різні тканини»!
Квартира була Сергієва, залишилася йому від батька ще до шлюбу, а оскільки я вирішив оформити розлучення, то треба було з Анничкою їхати в нашу однокімнатну квартиру на околиці Львова, залишену у спадок від бабусі. Донька обурювалась як вона тепер у ліцей їздитиме!
Та з нами поживи, запропонував Сергій, за що дістав від доньки порцію образливих слів. Добре, що вона здатна прямо сказати йому все, що думає.
Спочатку справді було непросто нові маршрути, магазини, на роботу й до ліцею добирались по годині. Потім звикли, втягнулися я знайшов нову роботу, донька вступила до університету, куди дістатися було значно швидше. Сумувати ніколи побут і навчання не давали розслабитися, а коли найгірше позаду, то й сумувати не дуже хотілось.
Оксана кілька разів дзвонила мені питала, на якому режимі випікати пиріжки і як користуватися посудомийкою. Якось навіть зайшла привезла забуті світлини, що були потрібні на випускний. Сергій не міг (чи боявся), я лежав із застудою, а донька відмовилася їхати в стару квартиру вирішила, що це негативно вплине на її психіку, адже ще інформатику здавати.
У вас затишно, невпевнено промовила Оксана, глянувши на старі шпалери й застарілі світильники.
Я лише посміхнувся так, затишно, що тут іще скажеш. Там сучасно, комфортно, двадцять років трудився. Але нехай користуються.
Саме той випадок і зіграв злий жарт якось, приблизно за рік після подій, ввечері почули, як відкривають двері.
Це до тебе? питаю доньку.
Вона лише очима кліпнула.
На порозі стояла Оксана зарюмсана, з чорними розводами туші на щоках, у руках спортивна сумка.
Щось із Сергієм сталося? злякався я.
Сталося! схлипнула дівчина. Я застукала його з секретаркою! Хотіла зробити сюрприз, раз він на роботі затримується, а
Тут вона знову заридала, дитячо схлипуючи й ховаючи обличчя в руках.
А від мене ти чого хочеш? питаю, вже здогадуючись про набиту речами сумку.
Можна я у вас переночую? У мене грошей зовсім немає. Я завтра на поїзд – до мами.
А на що поїдеш, якщо грошей нема?
Думала, ви позичите
Я не знав, плакати чи сміятися.
За мене вирішила донька.
Іди геть! сказала вона з огидою, додавши кілька міцних слів, яких я раніше від неї не чув.
Я поглянув на доньку з докором.
Проходь, Оксана, мовив. Ніч на дворі, не виганяти ж на вулицю.
Далі гірше.
Донька була так обурена, що заявила або вона, або я. Я розвів руками твоє право, ти повнолітня. Хочеш їдь до батька.
Дуже мені треба ваш тато! Я до Наталки поїду!
Викликав доньці таксі, щоб вона ночувала у подруги. А далі довелося лікувати чаєм і корвалолом невдачливу коханку, яка за рік у Львові не здобула ані друзів, ані роботи, тільки новий пірсинг у язиці. Грошей я їй позичив куди подінешся, не лишати ж людину на вулиці. Ще й на вокзал відвіз, щоб не загубилася.
Оксана довго дякувала, просила пробачення і обіцяла почати нове життя вступити кудись і залишити одружених чоловіків.
Мама завжди казала, що я непутня. Виходить, права була
Садити її на поїзд і махати рукою не став зайве. З донькою помирилися швидко, але вона все не могла зрозуміти як батько міг пустити ту розлучницю в дім. Гладив її по пухнастому волоссю, посміхався і казав:
Підростеш зрозумієш.
Через тиждень зателефонував Сергій. Казав, що усе усвідомив, лишив Оксану і хоче щасливо повернутися.
Сорочки чисті закінчились? саркастично питаю.
Ага, зітхнув колишній. І вона взагалі прати не вміє, вже рік ходжу у мастильних якихось.
Звісно, не повернувся. І злорадствував не став. Але мушу визнати після цієї історії на душі стало легше, у голові спокій, усміхаюся частіше. Завів собаку, гуляю з ним по вечірньому місту. Познайомився із симпатичною сусідкою ну й що, якщо старша на десять років, я теж не юнак. Життя повернуло своє русло.
Ось так я навчився не тримати образу й у будь-якій ситуації залишатися людяним. Бо чужий біль не стає твоїм, але людяність це основа всього.
