Сьогодні я став свідком справжнього подвигу 25-річного водія маршрутки з Черкас. Слухайте, що сталося.
На зупинці зайшла бабуся літ під вісімдесят милуюся сценою, тримаюся за поручень. Вона вийняла хустинку (ну, як же без грошей у ній?), обережно відлічила потрібну суму гривень і ввічливо попросила водія зупинити біля наступного магазину. Все було, як завжди: маршрутка пригальмувала, бабуся простягнула гроші та сказала:
Дякую, синочку!
Але водій гроші не взяв! Дістає з кишені гаманець, посміхається і каже, що повернеться за три хвилини. Підхопився та гайда в магазин і що ви думаєте? Купив чотири літри молока й вершків, хлібчика, макарони та мяса! Приніс усе це добро нашій бабці. А вона відмовляється, мовляв:
Ой, не треба, моя пенсія вистачає на хліб та й інші дрібниці.
А хлопець їй:
Якщо не візьмете, доведеться все це викинути!
Бабуся аж просльозилася, дякувала, бажала йому щастя й здоровя… Водій сідає за кермо. І тут жінка років за сорок, така на всі арфи граюча, почала бурчати:
І навіщо було витрачати гроші і затримувати нас через якісь “дякую”?
Водій тільки розвернувся, відчинив двері й дуже улесливо попросив пані вийти, мовляв:
Через таких, як ви, старші люди й вважають молодь невихованою: бо ви своїм дітям, крім жадібності й дволикості, нічого не вчите!
Жінка з маршрутки вийшла червона, як огірок на сонці! Отак треба! Оце людина з великої літери. Побільше б таких хлопців і в Черкасах, і у всій Україні!
