Мій брат старший від мене на шість років. Три роки тому він одружився й вирішив жити у квартирі своєї дружини замість того, щоб залишитися з нашими батьками. Оскільки оренда житла у Львові дуже дорога, це була для них єдина прийнятна можливість. Я ж на той момент був одружений вже шість років і мав двох дітей сина шестирічного і доньку, якій чотири. Моя дружина родом із Києва, тож ми одразу переїхали жити до столиці. Обоє працювали, тому змогли взяти у кредит невеличку однокімнатну квартиру.
Днями мені зателефонували батьки й повідомили, що брат з сім’єю приїздять у Київ на тиждень і розраховують, що я їх прийму і залишу у нас вдома на ночівлю. Хоча я дійсно скучив за братом і радий був зустрітись після такої перерви, розумів залишити їх у нас немає можливості, бо наша сім’я вчотирьох тісниться у маленькій однокімнатці.
Зустрівши їх на вокзалі, ми разом провели день, гуляючи містом, показав їм Софійську площу і старовинний Поділ. На обіді батьки знову натякнули, щоб я прихистив брата з його дружиною і сином бо ж знайти навіть кімнату в Києві нині надзвичайно дорого. Але я не міг погодитися не бачив, як це можна влаштувати. За вечерею запропонував допомогти знайти їм готель, але брат відреагував досить категорично, наполягаючи, що їм краще зупинитися саме у нас.
Я намагався запропонувати альтернативи хостел, готель чи пошук квартири через знайомих, але вони вперто відмовлялися, було очевидно, що хочуть залишитися у Києві за мій рахунок: і житло, і харчування безкоштовно. Проте я твердо переконаний, що маю право відмовити в першу чергу я мушу дбати про затишок і комфорт власної сімї. Дружина і діти заслуговують на гідні умови життя. І, якщо чесно, я нікому нічого не зобовязаний щодо проживання навіть найближчим родичам.
Мій брат із родиною вирішили зупинитися в Києві за мій рахунок. Проте я заздалегідь допоміг їм зрозуміти, що цього не буде!