Мій брат Тарас, щойно закінчивши університет, переїхав працювати в інше, далеке місто. Він планував пожити там лише рік, підзаробити гривень і повернутися додому до Львова, щоб купити власну квартиру. Але доля розставила свої карти інакше. Він там познайомився з дівчиною, і вони вирішили одружитися. Так брат залишився в тому місті. Ми його дружину не знали зовсім. Так сталося, що на день їхнього весілля я була на останньому місяці вагітності, й от-от мала народжувати, тому вирішили, що не поїду нікуди. Батько не зміг взяти відпустку на роботі, отож на святкуванні була тільки мама. Вона побачилася з невісткою вперше, познайомилася та й усе. Молоді поїхали в медовий місяць, мама повернулася додому кілька днів по тому. Говорила, що дівчина симпатична, весела, приємна на вигляд. Минуло кілька років, а ми так і не зналися з моєю братовою.
Та раптом цьогоріч брат повідомив добру новину він готує довгу мандрівку. Найперше мав приїхати до нас із дружиною. Потім планували поїхати на весілля товариша Тараса, далі на зустріч випускників, побачитися з батьками на Чорному морі і, нарешті, повернутися додому. В нас вони мали пробути два дні. Я не вбачала в цьому нічого складного. Так, квартира у нас маленька, але є дача моїх свекрів. Свекруха дозволила нам скористатися дачею, хоча ремонт там не робили давно, але для короткого поселення цілком підходить. Настрій у мене був чудовий, радо чекала гостей.
Нарешті приїхали. І з цієї миті все пішло шкереберть. Тарас познайомив мене з дружиною Даркою і з першої хвилини вона почала нарікати: в дорозі їй було занадто спекотно, шумно і незручно.
Коли ми дісталися дачі, я вирішила їх усе показати. Дарка оглядала душ і туалет так, наче її щойно торкнувся якийсь бездомний пес. Взяла Тараса вбік, щось йому пошепотіла, а потім брат попросив чоловіка відвезти їх назад до міста. Дарка відмовилася користуватися нашим душем. Ну, поїхали до нас, вона там помилась, зробила макіяж і повернулась на дачу. Далі виявилось, що зі столу вона їсти нічого не буде, хоча ми старалися якнайкраще: знайшовся і борщ, і вареники, і мясо, і свіжий хліб, але всюди вона знаходила щось “не так”: то глютен, то забагато олії, ще щось. Врешті-решт їла тільки овочі і на них дивилась із пересторогою. І спати у підготовленій для них кімнаті Дарка не захотіла, тож ми знову поїхали у місто, в нашу квартиру.
Наступного дня ми вирушили на прогулянку Львовом. Натомість Дарка показувала більше примх, ніж мій трирічний син: то їй надто спекотно, то вже болить нога, то їй нудно. Коли, нарешті, вони відїжджали, я зітхнула з полегшенням. Все думаю: як мій брат витримував це стільки років? А вона змогла нас виморити за якихось два дні.
Життя навчає: не завжди наші уявлення про людей збігаються з реальністю, а щастя полягає у тому, щоб цінувати близьких і приймати різноманіття характерів з терпінням і гумором.
Мій брат був одружений уже п’ять років, але ми жодного разу не бачили його дружину. І ось брат повідомив, що приїде до мене з нею на два дні. Вони приїхали, і я не змогла витримати цієї жінки.