БАБУСЯ ЯНГОЛ-ОХОРОНЕЦЬ
Батьків Орися не памятала. Тато покинув маму ще коли вона носила її під серцем, і більше про нього ні слуху, ні духу. А мама пішла з життя, коли Орисі виповнився рік. Зявилась раптово важка хвороба, і згасла мама, як свічка на вітрі.
Орися залишилась з бабусею Стефою, маминою мамою. Дідуся не стало ще у молодості, отож усе життя бабуся Стефа присвятила дочці, а після її смерті онуці. Між Орисею і бабусею одразу виник звязок: бабуся з півслова знала, чого хоче Орися, і розумілися вони ідеально.
Всі в селі любили бабусю Стефу і сусіди, і вчителі у школі. На батьківські збори вона завжди приходила з кошиком пиріжків бо як це так, сидіти голодними: з роботи всі втомлені, а кішка з порожнім шлунком і книжку не почитає. Стефа нікого не обговорювала, не плела пліток, а до неї часто звертались за мудрою порадою. Орися була щаслива, що має таку бабусю.
А от у Орисі з особистим життям хоч плач. Школа, університет, робота все треба, все терміново, все на ходу. Хлопці зявлялися, але не ті, і не так. Бабуся, як могла, переживала:
Ой, Орисочко, невже у нашому місті жодного нормального хлопа? Ти ж у мене гарна, розумна! Орися віджартовувалась, але сама розуміла: шановний, вже тридцятка, а сімї як не було, так і нема.
Бабуся пішла швидко й несподівано просто не прокинулася, серце не витримало. Орися не вірила в те, що відбулося: вона ходила на роботу, за продуктами, додому все, як робот. Дома її зустрічала лише кішка Мурка, і душа скрипіла від самотності.
Одного разу їхала Орися у приміській електричці, книжку читала. Навпроти сів чоловік років під сорок, акуратно вдягнений, приємний з вигляду. Дивився на неї трохи довше, ніж треба, але це навіть тішило Орисю. Завели розмову про книжки, а у цьому вона могла топити годинами. Мов у романі, подумала Орися. Виходити їй не хотілось, але чоловік, на імя Олександр, запросив у кавярню. Орися без вагань погодилась.
З того дня закрутилася їхня історія як у серіалі: телефонують, переписуються, іноді зустрічаються Олександр був завжди зайнятий на роботі. Про себе нічого особливо не розповідав, щодо родини чи роботи ухилявся від теми, але Орисю це не дуже гнітило. В ній нарешті пробудилось жіноче щастя хоч трохи.
Одного дня Олександр запросив Орисю у ресторан у суботу, натякаючи, що це буде особливий день. Орися відчула, що чекала на пропозицію. Серця її співало нарешті! Буде в неї своя родина, чоловік, діти… Шкода, що бабуся не дожила.
Ввечері, лежачи на дивані, Орися думала, що одягти все-таки день особливий. Любила онлайн-шопінг, тож нишпорила по магазинам у смартфоні і заснула з телефоном у руці.
І ось сниться їй, як заходить у кімнату бабуся у своєму улюбленому вишитому фартушку, сідає на диван й лагідно гладила її по голові. Орися аж підскочила від несподіванки і радості:
Ба, ти ж ніби вже… як ти тут?
Онучко, та я й не пішла нікуди! Я поряд, завжди все бачу й чую а ти лиш не бачиш. Але послухай бабусю: не зустрічайся ти з тим Олександром, не добра він людина. Слухай серце і памятай, я завжди з тобою.
Сказала це й розчинилась у повітрі. Орися сіла посеред кімнати, очі витріщила. Тільки що ж бабуся тут була! Вирішила ну, ясно, просто наснилась. Але якось неспокійно стало, тривожно, і про те плаття вже не думалось. Сон на сонця переміг і Орися знову заснула, так нічого й не вибравши.
Х година наближалась, а плаття так і не знайшла все не те, руки не слухають, а в голові лише бабусині слова. Віщим снам Орися не вірила (вона ж людина з дипломом), та думка сверліла: а раптом це був справжній знак, від насправді рідної душі, що все бачить?
У суботу прийшла у ресторан не у новому платті, а в трохи обтертому, але рідному і настрій був гірчаний. Олександр це запідозрив:
Щось трапилось, мила?
Та ні, все нормально.
Олександр балакучий, сипав жартами, намагався підняти настрій. У кінці вечора, як у голлівудському кіно, він став на коліно, витяг коробочку з перснем.
У Орисі потемніло в очах, вуха залоскотав шум і тут біля вікна зявилася бабуся, дивиться суворо. Орися усе зрозуміла.
Вибач, Олександре, я не можу
Чому, що я такого зробив?
Та нічого, просто я завжди слухала бабусю…
І чкурнула з ресторану. Він побіг за нею, очі налились гнівом, схопив її й заволав:
Аха, не хочеш? То й сиди собі з котом і книжками. Та кому ти потрібна взагалі!
Розвернувся й пішов. Орися стояла, мов попа облив, сама не вірячи це ж був її коханий, такий розумний та ввічливий… Ото тобі й нарешті сімя.
Наступного дня навідалась Орися до свого однокласника Андрія він у поліції, у відділі по боротьбі з шахрайством. Показала фото Олександра й розповіла все як є.
Через день Андрій подзвонив.
Орисю, ти, мабуть, не зрадієш. Твій Олександр аферист. Знайомиться з самотніми жінками, одружується, вони переписують на нього квартиру, беруть кредит на бізнес (якраз на нього), а потім він виганяє жінку з житла і розлучається. Уже не раз сидів.
Оце так подарунок долі! Звідки бабуся все це знала? Містика якась…
Орися пішла в магазин, купила продуктів і Мурці корму за 400 гривень, і вертала додому вже з посмішкою. Знала: вона не одна. Бабуся десь поруч, чи то у хмарах, чи у спогадах, і завжди береже свою внучку.
Кажуть, що рідні душі з нами поруч стають янголами-охоронцями, рятують від лиха і дурних рішень. Може й так. Хочеться віритиВечір був тихим, за вікном шелестів дощ, а вдома пахло свіжою випічкою. Орися, всівшись на кухні з чашкою чаю і книжкою, підкинула Мурці шматочок пирога й усміхнулась: «Ну що, Мурко, ми з тобою вірна команда». На полиці, під старою фотографією бабусі, мерехтіла лампадка. Світло танцювало на знімку, ловлячи знайому посмішку і лагідний погляд.
Ба, спасибі, що стерегла, пробурмотіла Орися.
У відповідь у кімнаті ніби ледь помахало тепло, а за шибкою з-за хмар визирнув тоненький місяць. Орися відчула: робити правильний вибір легко, коли світить небесна зірка твого янгола-охоронця. І, може, щастя, про яке мріяла, вже чекає десь попереду терпляче і певне. Людина, що зрозуміє її не гірше за бабусю, рано чи пізно знайдеться.
А поки життя триває, і в ньому так багато ніжності й надії, навіть у цю дощову ніч.
