І що, тепер він з нами житиме? запитав Ігор у дружини, поглядаючи на сина…
Віра Михайлівна повернулася додому того вечора, й дуже здивувалася, побачивши Маркіяна. Він уже другий рік мешкав окремо з дружиною, й навідувався до батьків не частіше, ніж кілька разів на місяць, та й то здебільшого на вихідних. А тут робочий день.
Щось сталося? замість привітання мовила Віра Михайлівна.
А ти що, не рада мене бачити? спробував жартувати Маркіян, але, зустрівши суворий материнський погляд, тільки буркнув: Я від Оленки пішов.
Як то пішов? насторожено запитала мати.
Віра Михайлівна завжди мала непростий характер і жарти не надто полюбляла. На роботі вона працювала вихователем у дитячому притулку, тож звикла до порядку і серйозності.
Та… посварилися, невпевнено відповів Маркіян, і всім своїм виглядом давав зрозуміти, що не хоче обговорювати подробиці.
І що? вперше глянула йому прямо у вічі. Ти у нас після кожної сварки з дружиною бігатимеш додому?
Ми розлучаємося! випалив Маркіян.
Віра Михайлівна не відводила погляду і ним мовчки вимагала пояснень. Нічого не залишалося, як розповісти:
Вона ще додаткові хатні справи хоче на мене навішати. А я з роботи ледве доповзаю.
Та ти що, руки поламав допомогти? не підтримала його мати.
Та й вона те саме мені відповіла. А я їй що жінка має вогонь у хаті берегти і все на собі тягти.
Де ти таких дурниць набрався? урвав її терпець.
Віра Михайлівна була втомлена після змін, мріяла змити дорогу з себе, влаштувати вечерю для чоловіка, а тут син зі своїм середньовіччям! Ціле життя вони з Ігорем все ділили порівну і роботу, і хатні справи, разом дітей виховували, ніколи не ділили кому що належить. А тут раптом син з ухилом на чоловіче й жіноче!
Я тебе питаю! підняла голос так, що Маркіян аж здригнувся. Ти що, мамонта в полі долаєш? Ви обидва працюєте й обидва маєте дім тримати. Чи ти їй пропонував із роботи звільнитися? Ні? Тоді навіщо блазнюєш? Ти бачив коли-небудь, щоб ми з батьком через відро та ганчірку сварилися? Бо розуму вистачає разом у ярмі бути.
Тим часом з роботи прийшов Ігор, і, побачивши сина, здивовано спитав:
Щось трапилося?
«І питають однаково», подумав Маркіян, але відповів:
Ми з Оленкою розлучаємося…
Ну й дурень, резюмував батько, поставивши торбу з харчами на стіл.
Ігорю, наш син немудрий, кинула Віра Михайлівна, переповідаючи причину сварки.
То він тепер з нами житиме? звернувся Ігор до Віри, а тоді додав до сина:
Знаєш, що слово «супруги» походить від «пару в ярмі»? Бо коли разом у житті то й тягти треба вдвох. Якщо один лише ухиляється другий мусить брати подвійно на себе. А так кінчиться тим, що або хтось знесилиться, або віз зламається.
Маркіян замислився, але образа на Оленку не відпускала. Він сподівався на підтримку батьків а ті, виходить, проти нього. Потім вони вже обговорювали його, не звертаючи уваги на присутність сина. Ігор розкладав продукти, Віра сортувала все по поличках і своїм виглядом показували: сюди він не вписується, няньчитись не збираються.
Маркіян дивився на ту домашню гармонію і не розумів, як так суворі на людях, а між собою ніжні й лагідні.
То чого ти тут стоїш? Йди миритись із дружиною! суворо мовив батько. І викинь із голови ці дурниці, хто кому має що робити! Сімю треба берегти й один одному допомагати. Все, йди, у нас із мамою свої справи.
Маркіян вийшов від батьків розгублений, зовсім не такої зустрічі очікував. Але й образи на Оленку вже не було, сам розумів: роздув сварку на порожньому місці. Єдине зрозумів: він прагне створити таку саму щасливу родину, як була у його мами та тата.
Давно це було, але й досі з теплотою згадується родинний вечір, де прості слова стали уроком на все життя.
