Картку Павло попросив у середу за сніданком. Він все зробив правильно: тривожний, але спокійний голос.
Ганна, корпоративний платіж підтискає, мою картку тимчасово заблокували, на кілька днів. Виручай, будь ласка.
Я витер руки об рушник, дістала картку з гаманця. Павло схопив її швидко, ніби боявся, що передумаю, і поцілував у тімя.
Дякую, сонечко, ти як завжди знаєш, як допомогти.
Двадцять років шлюбу привчили мене не ставити зайвих питань. Я довіряла йому. А може, лише робила вигляд.
У пятницю ввечері, коли прасувала сорочки, почула, як Павло розмовляє телефоном у вітальні.
Двері були привідкриті. Голос легкий, веселий, зовсім не такий, яким він розмовляє зі мною.
Мамо, не хвилюйся, все під контролем. Ресторан заброньовано, столи на шість чоловік, меню чудове, шампанське, коктейлі, як ти любиш. Ні, вона нічого не підозрює. Навіщо їй знати? Я сказав, що посидимо дома, як завжди, у вузькому колі.
Від удару праска завмерла в руці.
Моя довірлива дружина все проковтне. Провінціалка, мамо, ти ж памятаєш, звідки вона? Я якось в шкільні роки з Золотоноші привіз. Двадцять років у Києві, а все одно село. Ага, її карткою все оплачую, ще й як.
Моя заблокована. Зате яке святкування буде в «Перлині Дніпра»! Вона туди й на відстані не підійде, не переживай. Сидітиме вдома, дивитиметься свої серіали.
Я вимкнула праску. Пройшла на кухню, налила повний кухоль води й випила залпом. Руки спокійні, а в середині пустка наче морозом продуло.
Тераси, газони й сади
Довірлива дружина Провінціалка Її карткою
Я поставила чашку у раковину й глянула у вікно. За склом вже темно. Може, й справді. Може, я така наївна й проста. Та навіть польова мишка, якщо загнати в кут, укусить.
У суботу зранку я заблокувала картку. У банку пояснила, що втратила й боюся, щоб хтось не скористався.
Потім поїхала у старий район, на Соломянку, де колись жила.
Василь відкрив двері у вязаних тапках, здивувався:
Ганна? Скільки літ! Заходь!
Ми сиділи на його маленькій затишній кухні, пили чай з варенням. Я все розповіла коротко, без зайвих деталей. Василь мовчки слухав.
Ясно, сказав він. Ганно, ти нашу родину врятувала колись, памятаєш? У тата роботи не було, а ти принесла мішок картоплі мовляв, своє зайве. Ми знали, що останнє. Тепер моя черга. Святкування у них в понеділок увечері, так?
О девятій банкет. Я тобі зателефоную, щойно вони замовлення зроблять. Домовлюся з офіціантом.
У понеділок увечері я вдягнула винно-червону сукню її шила на ювілей три роки тому, та так і не вдягала. Уклала волосся, нафарбувала очі. Подивилась у дзеркало не мишка.
О пів на одинадцяту задзвонив телефон. Василь:
Приїжджай, вже рахунок просять. Твій Павло зараз платитиме карткою.
За двадцять хвилин таксі довезло мене до «Перлини Дніпра». Фасад блищав світлом, всередині шуміло життя. Василь зустрів у холі й кивнув на зал:
Третій столик від окна.
Я повільно пройшла між столиками. Повно гостей, дзвінкий сміх. Нарешті побачила їх.
Павло сидів на чолі, поруч Тамара Павлівна у коричневому жакеті, його сестра Оксана з чоловіком. На столі пусті тарілки й півпляшки ігристого.
Офіціант поклав рахунок прямо під ніс. Павло навіть не дивився, просто дістав з кишені мою картку, гордо поклав на піднос, немов це його трудові гривні.
Тераси, газони й сади
Обслуговування пісня, голосно пожартував він, окинувши стіл поглядом. Мамо, бачиш? Я ж казав буде справжнє свято. Не якесь там «посидіти вдома»!
Тамара Павлівна хитала головою:
Синку, ти у мене орел! От це клас, не те що окремі особи, котрі тільки й можуть, що на швейній машинці кути шити!
Оксана захихикала. Павло задоволено посміхався.
Для тебе тільки найкраще, мамо. Ох і добре, що у мене є такі можливості.
Офіціант провів картку по терміналу. Один раз. Другий. Поглянув на екран, насупився. Знову підійшов до столу.
Тераси, газони й сади
Пробачте, ваша картка заблокована.
Павло різко поблід.
Як заблокована?! Не може бути. Ще раз спробуйте!
Я пробував тричі. Карта не працює.
Я підійшла до столу. Тамара Павлівна побачила мене першою. Її обличчя потягнулося.
Ганно? видавив Павло, встаючи. Ти? Що ти тут робиш?
Я дивилася на нього спокійно.
Прийшла на святкування. На те, яке ти організував за мій рахунок. Без мене.
Навколо стихло так, що лунко брязкали келихи.
Ганно, чекай, це якесь непорозуміння, затороплено мовив Павло, намагаючись доторкнутись, але я відсторонилася.
Це не непорозуміння, Павле. Це брехня. Я чула кожне твоє слово до мами в пятницю.
Те про провінціалку. Про село. Про те, що я нічого не зрозумію й буду вдома сидіти, поки ви розкошуватимете.
Оксана втупилася у скатертину. Тамара Павлівна стискала серветку.
Ти підслуховувала? обурився Павло. Стежиш за мною?
Я прасувала білизну, а ти горланив на всю квартиру, як ловко мене провів. Хвалився свекрусі, який ти хитрий, що дружина «з хати» нічого й не помічає.
Це не підслуховування, Павле. Просто ти думав, що польова мишка беззахисна.
Павло спробував опанувати себе:
Гаразд, винен, не сперечаюсь. Але давай не тут? Поїхали додому, поговоримо спокійно…
Ні, зараз і тут. Я заблокувала свою картку в суботу й подала заяву в банк про крадіжку. Бо ти її взяв хитрістю і збирався потратити мої гроші на те, чого я не знала. Тож тепер, дорогий чоловіче, плати сам. Гривнями.
Василь стояв поряд, склавши руки.
Тераси, газони й сади
Якщо виникнуть труднощі з оплатою, мушу викликати поліцію. Рахунок слід закрити.
Обличчя Павла зарожевіло, потім стало темно-фіолетовим.
Ганно, розумієш, що ти робиш? Ти мене зганьбила!
Я? я посміхнулась. Це ти себе опустив. Коли вирішив, що дружина з села не заслуговує навіть краплі правди.
Тамара Павлівна підвелась і вказала на мене пальцем.
Як ти можеш так говорити?! Ти ніхто без нього!
Я глянула їй в очі й спокійно відповіла:
Можливо. Але тепер я не зобовязана прикидатись. Це набагато краще, ніж бути чийсь наївною жінкою.
Далі вони двадцять хвилин рилися по гаманцях. Павло витрусив усе до копійки, Тамара Павлівна лічила дрібязок, Оксана з чоловіком шукали по кишенях.
Я дивилася, як розсипається вся їхня пишність, зверхність, брехня.
Коли нарешті назбирали та оплатили, я дістала конверт і поклала перед Павлом.
Це моя заява про розлучення. Ознайомишся вдома.
Я розвернулась і пішла, тримаючи спину рівно. Василь відчинив двері й шепнув:
Молодчина, Ганно.
Нічний Київ зустрів мене свіжим подихом, а всередині розливалося тепло. Воля.
Через три місяці розлучення оформлено. Павло дзвонив, благав пробачення, але я не відповідала. Мені дісталася половина від проданої квартири.
Через рік подзвонив знову:
Ганно, я шкодую. Мама живе зі мною, пиляє без кінця, роботи нема Може, почнемо з початку?
Ні, Павле.
Я поклала слухавку. І більше не думала про нього.
Іноді згадую той вечір у ресторані: як ішла до столу, як дивилася Павлу в очі, як лишала конверт. І розумію це був не фінал. Це був мій початок.
Ресторани
Нещодавно зустріла Оксану в «Сільпо». Вона відвернулась. Я не зупинялася. Навіщо? Ми живемо в різних світах.
Вчора Василь заходив.
Ну що, Ганно, не жалкуєш?
Я подивилася у вікно. За склом весна, сонце, троянди цвітуть.
Жодної секунди, Вася.
Він кивнув:
Так і треба.
Тераси, газони й сади
Жалкувати варто не про те, що зробив, а про те, чого так і не наважився зробити.
