Ксенія Миколаївна ледве дотягнула важкі торби з магазину, обіцяючи собі більше не купувати стільки акційної гречки. Вже майже дійшла до своєї брами, аж раптом бачить неподалік під двором припаркований якийсь транспорт, не інакше як іноземець. «Це ще хто там? Я ж нікого не кликала!» подумала Ксенія, на всяк випадок ущипнула себе, чи не сниться. Підійшла ближче та й уздріла молодого чоловіка на подвір’ї. Та ось і нарешті приїхав! вигукнула вона і вже кинулась було в обійми, та син раптом, як горох від стіни, стримав матір: Мамо, дай спокій. Я мушу тобі щось сказати. Щось трапилося? вже занервувала Ксенія. Присядь, мамо, тихо каже Богдан. Ксенія опустилася на дерев’яну лаву, думаючи, чи не пора написати заповіт.
Жила Ксенія Миколаївна у колоритному селі під Полтавою сама. Чоловік відійшов у вічність два роки тому, а єдиний син Богдан після армії подався у Київ вчитись й з тих пір удома гостював лиш епізодично. Влаштувався інженером, знімав куток у районі Позняків, а потім якось у нього життя закрутилося так, що й мати за подробиці не питав.
Раніше приїздив украй рідко, поки машину не купив (старого “Ланоса” на єврономерах, але Ксенії не розкажеш думає, вже він олігарх). Отакий минулий рік почав частіше нагинатися то без попередження, то з гостинцями, то з одягом кумедним, що й на вертольоті з Києва, мабуть, швидше прилетів би. Ксенія Миколаївна казала: «Та не треба, синку», але ж який селянин від сина відмовиться. Останнього разу подарував самовязану вовняну хустку то тепер і в церкву, й на базар.
А про своє життя табу. Класична відповідь: «Усе добре, мамо. Не суши собі голову». Оце й всі новини. Але дурних нема у селі язиката молодиця вже поїхала до Києва, так що подробиці дізналися швидше за Фейсбук.
Сусідка, молодиця Ірка, їхала до столиці, Ксенія й дала їй гостинця своє варення і гриби зеленушки. Телефон сина ж має, отож дівчина домовилася про зустріч.
Та як вам сказати, Ксеніє Миколаївно, приїхав він, з якоюсь жіночкою, моднявою такою! Все взяли варення й грибочки головне не забули. Передавав вам вітання, казав, що незабаром приїде.
А шо то за жінка? не втрималася Ксенія.
Та хлопці ніби шепочуть, що старша від нього, може на пяток, та ще й пишненька, нафарбована ну просто як на телевізор.
Жінка мало не кинула кухлик із молоком. Ніколи син про дівчат не розповідав. Хотіла спитати при нагоді, але че ж довго чекати довелося.
Якось іде вона з магазину, а на подвірї син і з ним хлопчисько. Біля воріт блискуча автівка.
Нарешті приїхав! і вже хотіла бігти в обійми, а той відхилився й каже:
Привіт, мамо. Познайомся це Назарчик. Тепер він мені як син.
А ну давайте хутенько до хати, чого це ви тут на сонці грієтесь.
Ксенія швидко накрила на стіл: свіженька картопля в мундирах, квашена капуста, огірки, мясце мяке Опісля хлопчик мовчки терзамав виделкою тарілку, нікого не дивився. Поїли, попили чаю, хлопця вигнали гуляти до двору, щоб поговорити дорослим.
Мамо, слухай, почав Богдан. Я минулого року одружився. Ну, не святкували, просто розписалися з Ростиславою. А це її син. Не ображайся, що не розповів. Ростислава не хоче бачити свекруху.
Це чому ж? Я тобі що, картоплю з землі не вичистила чи борщу не настругала? Чи вона думає, що я з села й не гожа?
Та ні. Просто їй із першою свекрухою не поталанило сварилися до дверей. Потім чоловік помер, а слідом і попередня свекруха. А квартира й машина їй. Познайомилися покликала. Розписалися та й живемо. А про свекруху чути не хоче.
А Назарчик чого привіз? питає Ксенія.
Літо ж, а Ростислава вагітна, в серпні вже кесаритимуть. Їй важко з Назарчиком. Я на роботі весь день дитина сама. Приймете його до вересня?
А чому ж ні. Чи він сам захоче з бабусею зоставатися?
Хто його питає. Мати сказала роби, синку.
Ксенія трохи здивувалась, але сваритись із невісткою, яку в очі не бачила Для чого? Хлопчик не малий вісім років. Та й незабаром рідна кровинка внука чи внучки народиться буде з ким чаю випити на лавочці!
Наступного ранку Богдан поїхав і Назар став вдвічі сумніший.
Ну що, Назарчику, підсіла Ксенія до хлопця. Давай життя налагоджувати. Можеш мене кликати бабуся Ксеня. У який клас перейшов?
У другий, буркнув Назар, навіть очі не підняв.
Ходімо, покажу курей, город, полуниця вже червоніє ягідки сам збирати будеш.
Не хочу я з вами.
Чого так, я ж не пиляю. І Мурчик наш в дворі не покусає, якщо ти боїшся.
Мама казала, що ви погана. І я тут ненадовго, так що можете не старатися. А Мурчика я не боюся!
Ото да! Ще не познайомилися, вже погана. Ну гаразд, як хочеш сиди. А я піду сапати.
Ксенія пішла на город. Жалко їй хлопчину видно, невістка мотузки на памяті натягала, що й сама свекрухи боятись почала, і сина налякала. Нічого, бабуська своє візьме: добротою й борщем ще не таке серце відтане.
Зайнялася Ксенія господарством: пару курок, качечок, молоко й сир у сусідів купувала, а їм час від часу домашніх яєць чи ягід з городу. Ось так і жили: то в обмін на молоко, то в борщ грибочки.
Тиждень минув Назар став виходити у двір: то кота погладить, то ягоду стягне з грядки. До справ хисту не мав, але їй не докучало. Якось зібрались у магазин Ксенія кличе з собою Назарчика, той киває і йде.
Дорогою розговорились так, що додому дійшли навіть швидше, ніж у магазині добиралися. І з того дня хлопець ожив! То прибере в хаті, то поллє город, кота підгодує, то вже й із хлопчаками на вулиці ганяє як слід. Увечері ледь в хату заженеш і щасливий. А ще книжку стару, про Робінзона, не випускає з рук: сторінка бабусі переказ, сторінка з Пятниці жартує, сміхотяга до вечора.
У серпніранесенько до села на білій Тойоті примчав Богдан із новиною: народилась у нього з Ростиславою донька, Марічка. Завтра за нею в пологовий, а сьогодні ось бабусі втрапила внучка! А Назар вже підскакує, обіймає батька і каже: Тату, я тут залишусь, тут добре! Можна? і сестричку потім сам в Києві побачу.
Добре. До вересня от і пожив. Ксенія передала в подарунок для онучки носочки плетені, шапочку й міні-ковдрочку з пуху. Для невістки рукавички: зима не за горами. Син подякував, матір розцілував, Назар потис руку мов великий. І рушили.
Кінець літа. Назар бігав із хлопцями у футбол, як раптом на горизонті зявилась машина, всі заглядаються. Вийшла жінка фактурна з немовлям на руках, за нею Богдан. Забрав у неї пакунок Марічку. Назар побіг: Мамо, ти приїхала! не встиг ступити, як гепнувся на коліно, одразу листя подорожника приліпив, як хлопці навчили.
Ростислава поцілувала сина, взяла за руку й пішла до хати.
А це як Назар у вас по вулиці носиться, хіба так можна? замість привітання.
Доброго дня, дочко, Ксенія потисла руку. Та наші хлопці всі на вулицях виростають. А Назар мені помічник і в хаті, і на городі. Скажи, Назарчику, гарно тут було?
Але тут Марічка заплакала, і Ростислава помчала до доньки.
Сімя залишилась на два дні. Син усе, що встиг, підремонтував, Ростислава біля доньки, Назар бігає і розказує, як тут добре. Ксенія кормить борщем, голубцями під жирненькою сметаною та свіжим хлібом. Згодом озвучили мету візиту:
Ми забираємо Назарчика вже до школи час. Вам він, мабуть, набрид, а йому у місті не терпиться.
Тут Назар вирішив внести корективи:
Не хочу в Київ! Я хочу з бабусею Ксенею! Мамо, ти казала, бабуся погана не правда, вона добра!
Щоки у Ростислави подібні до червоної смородини.
Не кажи так мамі, Назаре! мовила Ксенія спокійно, але твердо. Попроси вибачення й вийди погратись, тільки з двору не виходь.
Я більше не буду, буркнув Назар і тихенько вийшов.
Та не лякайся, дочко. Хороший у тебе хлопець, слухняний. Правду кажуть: що літо на селі тягне не гірше від моря. Дякую, що привезли внуків завжди прийму, хоч у мішку.
Та тут заплакала дівчинка, і Ростислава кинулась до дитини.
Через два дні всі зібралися. Богдан з Назаром попрощалися та вийшли, а Ростислава зупинилась, несподівано обійняла Ксенію:
Дякую вам, мамо. Навіть маму свою вже не памятаю, а про таких свекрух і не мріяла. Вибачте мене. І сина вашого Богдана справді люблю, він золотий у вас.
Тепер уже в тебе золотий. Я за нього рада, а Назарчика як рідного полюбила. Привозьте, не соромтесь.
Так усі машиною й поїхали, а у Ксенії на душі тепло і радість. А восени Богдан забрав матір до себе в квартиру: і з дітьми допоможе, і по господарству, а Ростислава з Ксенією тепер ніби рідні. На радість Богдану та хитрому Назарові, в сімї мир та лад.
