Де моя донька? повторила Олеся, відчуваючи, як у неї постукують зуби: то чи від страху, то чи від холоду.
Зоряну вона залишила на святі, у дитячій кімнаті торгового центру на Позняках. З батьками іменинника була знайома хіба що через Вайбер, але доньку залишила спокійно не перший же раз на таких дитячих тусовках, справа звична. От тільки сьогодні запізнилася тролейбуса довго не було. Торговий центр у незручному місці, всі приїжджають машинами, але Олесі залізного коня не подарували. Тому вона відвезла доньку тролейбусом, повернулася додому у неї були заплановані заняття, не могла відміняти, а потім поїхала назад. Запізнилася всього на пятнадцять хвилин бігла по слизькій парковці так, що ледве дихала. І тепер мама іменинника, маленька жінка з круглими блакитними очима, розгублено дивилась на Олесю й питала:
То її забрав тато.
Але ж у Зоряни тата не було! Тобто, він десь там існував, але свою доньку не бачив ніколи.
З Андрієм Олеся познайомилась випадково: гуляли з подругою на набережній, та підвернула ногу, хлопці запропонували допомогу. І як у старій українській комедії, вони нам розповіли байок: один нібито син викладача університету, у іншого батько генерал. Для чого казати таке тільки молодість знає. А коли Олеся завагітніла, і Андрій дізнався, що вона студентка педагогічного коледжу, а тато її водій маршрутки, дав їй гроші на процедуру й зник, як ті гроші вперше в банкоматі.
Аборт Олеся не зробила, і ні разу про це не пошкодувала. Зоряна стала їй справжньою подругою, мудрою, як для своїх років, і надійною. Разом їм було весело: поки Олеся проводила уроки, Зоряна гралася ляльками, а потім удвох куховарили: готували молочну кашу чи яйце некруте, пили чай з печивом, приправленим маслом. Грошей було обмаль все йшло на оренду квартири, але ні Олеся, ні Зоряна не скаржилися. Та й що ті скарги змінять?
Як ви могли віддати мою доньку невідомому чоловіку?!
Голос у Олесі тремтів, до очей підступали сльози.
Та як же невідомому? нервувала блакитноока мама. Це ж її батько!
Олеся могла б пояснити, що жодного батька там і близько не було, але який з того толк? Треба біжати до охорони, включати записи камер і…
Коли це було?
Хвилин десять тому
Олеся розвернулась і побігла. Скільки разів вона казала Зоряні: ні з ким не йти! Від страху ноги ледве підкорялися, а в голові все злилось у сніг. Кілька разів налетіла на когось, навіть не пробачилася, бо була зайнята пошуками доньки. По якомусь дівочому чуттю вигукнула:
Зоряна! Зорянааа!
У гучному фудкорті ніхто не звернув уваги, лише пара людей обернулась. Захлинаючись повітрям, Олеся гадала, куди бігти може, десь іще не встигли забрати, можливо…
Мамусю!
Перший момент очам не вірила. Її донька у розстібнутій куртці, з мороженим по всьому обличчю, бігла назустріч. Олеся вхопила її так, наче відпустити це все, випасти з реальності. А потім впялась поглядом у чоловіка. Виляння нічого не давало: акуратний, з короткою стрижкою, у смішному светрі з оленем і зі стаканом морозива в руці. Очевидно, той бачив, що Олеся готова його ощасливити філею, бо почав тараторити:
Перепрошую, це я винен! Треба було чекати вас на місці, але ці маленькі монстрики так дратували Зоряну Казали, що тата в неї нема, що він ніколи не прийде забирати, бо вона некрасива! Я вирішив їх провчити: підходжу, кажу донечко, поки мама тут не добралася, ходімо, я тобі морозиво куплю. Пробачте не думав, що ви так налякаєтесь
Олесю трусило так, що вона ледве стояла. Цьому незнайомцю довіряти як квитанції ЖЕКу платити наперед, але… Чи справді дражнили Зоряну? Глянула у доньчині очі, та одразу все зрозуміла і підняла підборіддя.
Ну і нехай! У мене тепер теж тато є!
Чоловік розгублено розвів руками, Олеся ще не могла видавити ані слова.
Ходімо, нарешті прошепотіла. Вже пізно, ще тролейбус пропустимо.
Зачекайте! чоловік ступив вперед, потім зупинився і махнув рукою, як учитель танців на дебюті. Може, я вас підвезу? Ну вже ж якось так сталося… Не думайте, я не маніяк! Я Артем. Я хороший! Ось моя мама сидить, вона підтвердить!
Показав на жінку з бузковими кучерями, що читала книжку за столиком.
Хочете, підійдемо до неї вона прорекламує мене краще, ніж Оксамит на ТВ.
Не сумніваюся, буркнула Олеся, якій ще хотілося дати цьому красеню по морді. Дякуємо, ми самі!
Мамусю… Зоряна потягнула край пуховика. Нехай всі побачать, що тато нас підвозить!
Біля дитячої кімнати ще стояли іменинник з мамою й ще одна дівчинка імені не згадати. В очах Зоряни було стільки благання, а йти по льодяній парковці та ще каторга. І Олеся погодилася.
Ну гаразд, буркнула.
Чудово! Я за хвильку, тільки мамі махну!
«Мамин хлопчик», зїдливо відзначила Олеся. Тим часом жінка привітно посміхнулася, і Олеся поспішно відвернулася. Ну й ситуація!
Дорогою намагалася не дивитися на Артема, але помітила, що той з Зоряною надзвичайно делікатний. Донька щебетала всю дорогу, а Олеся ніколи її такою не бачила. Коли зупинились біля будинку, Зоряна відразу посмутнішала.
Ми більше не побачимося? тихо спитала Артема, кинувши погляд на матір.
Олеся відчула на собі його погляд наче дозвіл просив. Хотіла вже сказати: ні, Зоряна, неввічливо, але при вигляді засмученого личка кивнула.
Якщо мама дозволить, можу запросити тебе у кіно на мультик. Ти була вже в кіно?
Справді? Ні, не була! Мамо, можна з татом у кіно?
Олесі стало ніяково, тепер вже тараторила вона:
Так, Зоряна, я дозволю, але два умови. Перше називати незнайомого тато не годиться, кажи дядько Артем. Друге на мультик я піду з вами, бо хіба не казала: не можна з чужими ходити, навіть якщо вони добрі!
Я їй теж це казав, підтакнув Артем. Про те, що ходити не можна, уточнив він.
Так можна?
Я ж сказала так.
Ура!!!
На розум Олеся розуміла: треба припинити ці дурощі, але… ні в кого у неї, окрім Зоряни. Якби з кимось можна було порадитися! Наприклад, з мамою. Олесина мати загинула, коли дівчинці було пять як і Зоряні зараз. Мальчик провалився під лід всі боялися, а вона пішла і врятувала. Але сама Захворіла, і за тиждень згоріла був діабет, і здоровя підводило. І Зоряна отримала той діабет Олеся тяжко переживала, що то в неї гени такі.
До наступної суботи Олеся помізкувала чимало, але даремно все сталося не так, як вона думала, бо в кіно Артем привів свою маму.
Щоб ви не думали, що я якийсь дивачок хай мама прорекламує, сміявся він.
Та ти і є дивачок! сказала його мати з такою теплотою, що було видно: свою дитину вона боготворить.
І поки Артем водив Зоряну за попкорном, Катерина Олексіївна (так її звали) справді його рекламувала.
Розумієте Можна на ти? Він і сам ріс без тата. Я чотири рази одружена була, останній чоловік ідеал! Артем весь у нього. Але так вже життя розпорядилось тато не дожив до народження сина. Інфаркт. Я народила раніше строку, не знаю, як вижила. Перші мої чоловіки допомагали Що так дивишся? Ми у добрих стосунках перший мене досі любить, другий виявився не з нашої партії, а третій любить жінок трохи забагато. Всі намагались Артему тата замінити, але тато це тато. Його і Зоряна зачепила в школі його теж дражнили. Ох, скільки я ходила до учителів! Все дарма! Він же що не робив, тільки щоб довести, що з ним рахуватись треба навіть раз мало не загинув на спор
Жінка була яскрава: невеличка, худенька, з бузковим волоссям, у костюмі від українського дизайнера, і з Донцовою у руках. Олесі вона страшенно сподобалась.
Не хвилюйся, нічого поганого він не затіває добра душа, підморгнула і додала, та й ти йому до душі.
Олеся зашарілася тільки цього бракувало! Серцем відчувала: лізти у щось нове зараз не слід, але Зоряна так раділа
Після фільму простягнула Артему гроші за квитки, але той відмовився:
Якщо дівчину запрошую, то плачу сам!
Це Олесі теж не сподобалось звикла сама собі пані і незалежною лишатися. А щодо того, що він серйозно до неї нісенітниці.
Коли прибули додому, Зоряна запитала:
Тату, а куди наступного разу підемо?
Зоряна! перебила Олеся.
Та смішно прикрила рот долоньками.
Може, до Зоологічного музею? запропонував Артем, і ніби не помітив огріху.
Круто! Мамо, ходімо?
Йдіть без мене, сухо сказала Олеся. Катерину Олексіївну беріть, вона казала, що метеликів любить.
Першою вискочила з авто, хотілося припинити всю цю романтику. Але краєм вуха чула як Артем шепоче Зоряні:
Коли мама не чує, можеш звати мене татом.
Так у Зоряни зявився недільний тато. Іноді Олеся ходила з ними, іноді відпускала доньку саму, якщо приєднувалася Катерина Олексіївна вона так і вважала Артема чужим і трохи підозрілим, хоча Зоряна повсякчас із захватом розповідала, яким веселим і дотепним йому бути. Олеся й сама, хоч і боролась із цим, не могла не відчути настрій доньки: ну не буває ж так, щоб принц на білому Hyundai сам накатався. Мати його теж щоразу так нахвалювала ну точно щось не те? Хто б так сватав свого сина простій вчительці?
Згодом Олесине серце потихеньку тануло. Артем був уважним: шоколадку на поличці залишить, думку запитає, погляд ловить Але найбільше Олесі подобалась Катерина Олексіївна ідеальна співрозмовниця! Якби Артем не був її сином, Олеся радилась би тільки з нею.
Одного разу Артем подзвонив про кіно. Зоряна одразу налетіла з питанням:
Це Артем?
Вмостилася біля неї, задоволена.
Так, звісно, Зоряна буде рада, як завжди відповіла Олеся.
Зачекайте Я ж Зоряну запрошую, а вас. Ну, щоб удвох.
І тут заднім планом голос Катерини Олексіївни:
Ну, нарешті!
Мамо, перестань підслуховувати! Ой, Олесю, вибач Пробачте.
І Зоряна пошепки:
Він тебе у кіно запрошує?
Олеся посміхнулася:
В мене тут теж вуха. Послухай, Артем…
Лише не відмовляйте, прошу! Один шанс, обіцяю бути справжнім лицарем!
Про очі скажи, Тьомо, не відстала Катерина Олексіївна. Скажи їй, що як у її мами очі
Наче холодною водою в обличчя. Олеся нічого не розуміла до чого тут мама?
Артем щось буркнув матері, а потім:
Олеся, я зараз приїду та все розкажу. Можна?
Знадобилися пояснення Олеся ходила по квартирі, поки він їхав, а Зоряна малювала щось на столі.
Мав би зізнатися відразу, почав Артем. Я збирався, але ти мені так сподобалась Не хочу, щоб думала, що це через маму ну, твою маму. Я боявся, що ти мене зненавидиш. Вона ж через мене загинула
Говорив швидко і плутано, поглядав благально. Олесю трусило, як у той день, коли зникла Зоряна.
Ти пробачиш мене?
Увесь монолог Олеся мовчала, потім з трудом:
Мені треба подумати.
Мамо, пробач тата
Артем зробив великі очі Зоряні, нагадуючи про їхній договір. Ще раз поглянув на Олесю. Вона повторила:
Потрібен час. Мушу подумати, чуєш?
Мільйон питань крутився у голові, але лишитися мовчазною виявилося легше. А ось коли подзвонила Катерина Олексіївна, там усе пішло інакше вона розповіла всі деталі.
Він же не знав, що твоя мама загинула я берегла його душу. Потім випадково проговорилась і Тьома вирішив вас знайти. Того вечора хотів познайомитись і допомогти, та спочатку випадок із Зоряною, потім ти Він же закохався з першого погляду! Боявся, що не так зрозумієш. Не звинувачуй це ж він хотів довести хлопцям, що мужик, без тата не гірше. Всі боялися на лід, а він пішов і
Катерина Олексіївна не тиснула, лиш старалася всяко виправдати сина. А от Зоряна давила, ще й як!
Мамо, ну він же добрий! І тебе любить, так сказав! І зможе бути моїм татом, справжнім, чуєш?
Олеся розуміла. Але щось було… не так?
Минув майже місяць Олеся так і не могла поговорити з Артемом. Не брала трубку, не читала повідомлення. Чим більше відтягувала тим більше хотіла зателефонувати, але це робилося все менш можливим.
Однієї ночі Зоряна її розбудила плакала, казала, що болить животик. Ще ввечері скаржилась, Олеся подумала, що від кисломолочного. Але зараз Зоряна горіла термометр навіть не треба було.
Тремтячими руками набрала швидку, а потім сама не розуміє чому Артему.
Він примчав із медиками. У домашніх спортивках, сонний, скуйовджений. Поїхав з ними в лікарню, заспокоював, обіцяв, що все буде добре. Хоч і сам так само тремтів.
Перитоніт це не смертельно, повторював. Все буде добре, точно!
Олеся навіть сама його взяла за руку чи його заспокоїти, чи себе. В приймальні було холодно, теплих речей не брали, сиділи так близько, як могли, грілись одне об одного.
До лікаря він кинувся першим дізнаватися, як пройшла операція. Олеся ж боялась навіть ворухнутись якщо з Зоряною щось трапиться, не переживе!
Але все обійшлося. Лікарі зробили свою справу, а Зоряна героїчно боролась і лікар зазначив:
Та її ніби добрий ангел оберігає, сказав, а Олеся прошепотіла: дякую, мамо!
Артем довго дякував лікарю, той сказав обом відпочити, до Зоряни поки не пустять.
Він підвіз її до дому, Олеся чекала, що попроситься зайти, але мовчав. Тоді вона й сказала:
Вже світліє. Хочеш, заварю тобі кави?
І відчула, що справді хоче, щоб він залишився. Назавжди.
Зоряна одужувала дивовижно швидко усі медики це помічали.
Бо в мене тепер і мама, і тато є! казала вона.
І ніхто, крім Олесі й Артема, не знав, чому донечка так радіє…
