ПОДАРУНОК
Ну, синку, розповідай, як у тебе справи, як день минув?
Прийшовши з роботи, тато Богдан підняв і посадив поруч на диван шестирічного Назарчика, ніжно скуйовдивши його світле волосся. Поки мама Дарина готувала вечерю, батько розмовляв з улюбленим і наразі єдиним сином. У квартирі було затишно й тепло, в центрі вітальні, між тихим телевізором і книжковою шафою, мерехтіла ріжними барвами невелика, але дуже ошатна ялинка. До Нового року залишалася лише одна доба.
У мене все добре! радісно виголосив син. А от у мого друга Остапа погано.
І що ж у нього трапилось, твого друга з сусіднього підїзду? поцікавився Богдан.
Та, він, кивнув Назарчик.
Йому сьогодні на новорічному ранку в садочку подарунок не дали, устряла з кухні Дарина, вся в ароматах запеченої індички. Бідолашна дитина… Ну, хлопці, йдіть мити руки вечеря готова.
Як це не дали? здивовано сказав Богдан, встаючи з дивану. Усім дали, а йому ні? Щось тут не так.
Так, всім роздавали, а Остапу ні, підтвердив Назарчик, попрямувавши за татом до води. Снігурочка і Дід Мороз дарували, а він чекав, та все марно.
Це що ж за Снігурочка та Дід Мороз такі, що не дали дитині подарунка? сердито буркнув Богдан, підсуваючи стільця до столу.
Та в них, мабуть, не справа, зітхнула Дарина. Швидше за все, мама Остапа або забула здати кошти на подарунок, або просто грошей не було. Таке, на жаль, трапляється. Назарчику, ти руки помив?
Помив, ми разом були, мовив Богдан, акуратно розрізаючи соковиту індичку і розкладаючи по тарілках. Ну, хай навіть не здала грошей. Але як вихователька, Ольга Миколаївна, могла таке допустити? Образити хлопця перед усіма?
Ольга Миколаївна і була нашою Снігурочкою, уточнив Назарчик. А Дід Мороз завгосп наш.
То тим паче! не вгамовувався батько. Могли ж знайти можливість подарувати хлопчику щось, батьки потім розрахувалися б. Невже в серці й зовсім нема тепла?
Виходить, не змогли, зітхнула Дарина. На їхньому місці я б точно щось придумала.
А батьки Остапа як допустили, щоб їхній син залишився без святкового подарунка? розсердився Богдан. Не розумію… Назарчику!
Тато повернувся до сина, що вже із задоволенням гриз індичу ніжку.
Хоч ти поділився своїм подарунком з Остапом?
Син глянув на батька з легкою образою:
Так, тато, я хотів. І ще Софійка, Макар, Олекса. Але він не взяв ні в кого.
Он який гордий! здивувався Богдан. А хоч не плакав?
Не знаю Я не бачив, чесно зізнався Назарчик.
Ну, хлопець! ще раз зауважив Богдан. Не заслужив такого ставлення.
Дійсно, Остапа шкода, з співчуттям промовила Дарина. Мабуть, йому було дуже прикро.
Пропоную виправити несправедливість! сказав раптом рішуче Богдан, обличчя його засяяло румянцем, а очі блиснули.
Як саме? запитала Дарина, витираючи губи серветкою. Назарчик теж насторожено подивився на тата.
Просто! Хто з вас знає, де живе Остап? Назарчику, ти знаєш?
Ні, похитав головою хлопчик. Я в нього ніколи не був, тільки у дворі та в садочку разом граємось.
Думаю, я знайду, задумливо сказала Дарина. Моя приятелька Людмила знає майже всіх у нашому будинку. Зараз дізнаюсь. Але навіщо нам знати?
Зателефонуй, просто зараз, наполіг Богдан.
Гаразд, погодилася Дарина. Але зі столу прибирайте самі й посуд помийте!
На тридцять шостій живуть, прізвище їх Гайдук, за кілька хвилин повідомила Дарина. Маму звуть Валентина. Сімя неповна тато поїхав чи то добровільно, чи то мама вигнала. Хто знає, може і було за що. Живуть удвох мама і син.
Звідки докладно знаєш? засміявся Богдан.
Людмила ж! Вона у сількомі, тож інформацію має про всіх.
Тепер усе ясно, потягнув Богдан. Назарчику, ти вже свій подарунок з’їв?
Ще ні, засмутився хлопчик. Мама каже: багато солодкого шкідливо.
Правильно каже, схвалив тато. А пакет ще маєш цілий?
Так, підтвердив Назарчик. Я обережно відкрив.
Дуже добре, похвалив його Богдан. Можеш скласти солодощі в інший пакет, а цей подаруй мені?
Навіщо? насторожився син, але все ж приніс зі своєї кімнати яскравий подарунковий пакет. На стіл висипав цукерки, печиво в блискучих обгортках.
Мама трохи мовчки дивилась, а тоді сказала:
Ви, мої хлопці, хочете таки подарувати Остапу подарунок? Коли й хто понесе?
Краще сьогодні! упевнено відповів Богдан. Назарчику, підеш зі мною?
Авжеж! Зараз покладу йому трохи своїх цукерок!
Якщо не шкода клади, підтримав батько.
Давай разом підемо? спитав Назарчик, повертаючи солодощі до пакета.
Ти ж уже намагався поділитися, а він не взяв, зауважив тато. Мабуть, треба по-іншому…
За кілька хвилин повернувся з кімнати… Дід Мороз! У білих постолах, червоній свиті з мережаним білим хутром, у шапці, з довгою бородою і з посохом у руці, з червоним мішком для подарунків. Щоправда, мішок був порожній.
Назарчик принишк, а тоді спитав:
Тату, це ти був Дідом Морозом у минулому році? І позаторік?
Я, зізнався Богдан. Вибач, що тільки зараз розповів. Якось колеги попросили мене на корпоративі бути Дідом Морозом. Усім сподобалось, і тепер я щороку вітаю і тебе, і маму. Веселий Дід Мороз у нас!
Дуже подобається! похвалив Назарчик. Добре, що в нас є свій Дід Мороз!
І Дарина від себе додала ще кілька цукерок, завязала на пакеті яскраву стрічку, а Богдан поклав його до мішка для подарунків.
Ну що, не проти, якщо я навідаю Остапа? звернувся Богдан.
Нііі! дружно вигукнули Дарина й Назарчик.
Син захоплено спитав:
А можна я піду з тобою?
Замість Снігурочки? усміхнувся татко.
Зайчиком! вигукнув Назарчик і підбіг до себе в кімнату. За хвильку повернувся у білосніжному комбінезоні, із зайчиком на голові, хвостиком-помпончиком, а на обличчі маска із намальованими вусиками й носиком.
Гаразд, ходімо, тільки куртку одягни! погодився Богдан. Хоч і зайчик, а на дворі зима.
І обоє подалися до виходу. Дарина ледве стримувала усмішку, дивлячись, як біля Діда Мороза, що постукував посохом, семенив маленький зайчик у курточці, несучи мішок із подарунком.
Хвилин за десять повернувся лише Богдан, схвильований і трохи розгублений.
А де Назарчик? занепокоїлась Дарина.
Все добре, він лишився з Остапом граються. Я за пів години заберу, відповів Богдан, знімаючи бороду.
Про те, що трапилось, розповів так. Увечері він з Назарчиком біли вже… шостими, хто приніс новорічний подарунок Остапу! І схоже, не останніми. Перед ними з квартири виходила сама Ольга Миколаївна, вже без костюма Снігурочки.
Як вибачалася перед Остапом і його мамою, як переживала виявилося, що хтось зняв відео на ранку та виклав у мережу на міський форум. За кілька годин відео набрало тисячі переглядів і коментарі
Треба глянути, здивувалась Дарина.
Але головне, додав Богдан, мама Остапа просто трохи запізнилася з оплатою за подарунок
В певній мірі вона сама винна, зважено сказала Дарина. Та живе одна, грошей не завжди вистачає. У садочку могли щось придумати.
Керівництво садочка не розібралося, просто викреслило хлопця зі списку, а постраждала невинна дитина, все ще обурювався Богдан.
Ох, не я начальник у цієї Ольги Миколаївни! з жалем зітхнула Дарина. Таких треба звільняти
Може й звільнять, підтримав Богдан. А може, зрозуміє і виправиться Люди, що працюють з дітьми, повинні мати добре серце.
Він помовчав, розгладжуючи підборіддя, потім тихо сказав:
І ще: прийшов навіть тато Остапа! З подарунками і з вибаченнями, ледве не плакав
Серйозно? зраділа Дарина.
Тут у двері подзвонили зайшов Назарчик.
Як ти сам прийшов? здивувався Богдан. Я ж мав забрати…
Я вже великий! обурився Назарчик. Та й мені там стало скучно.
Чому? запитав тато.
Там мама й тато Остапа спершу сварилися, потім плакали. Ми з Остапом вийшли на кухню а вони вже обіймаються і знову плачуть. Я тихенько пішов вони й не помітили…
Богдан та Дарина переглянулись і з полегшенням засміялися.
Хай, мої любі, заварю чай. А хто не засне, Новий рік зустрінемо! Нехай він буде щасливий у кожній родині!
Нехай! великодушно вигукнув Назарчик.
Життя часто ставить нас у ситуації, де можна просто пройти повз чи зробити добро. Іноді достатньо зовсім небагато поділитися, підтримати, подарувати радість. Так ми робимо світ кращим і щирішим. І кожен, хто вміє співчувати і допомагати іншим, дарує надію: добрі справи повертаються сторицею.
