Безмежна нахабність
– Скажи чесно, Оксано, – почав буркотіти Іван, – яка різниця, кому ми здаємо дачу? Своїм чи чужим? Гроші ж ті самі.
Оксана закінчила вішати випране на сушарку. Краще б допоміг, ніж марнував слова.
– Іванцю, – відповіла вона спокійно, – Мій хороший, різниця в тому, що від родичів потім добитися тих грошей майже нереально.
– Ти про Артема? неприємно це слухати, – Артем же мій брат! Я впевнений, що він заплатить, сто відсотків кажу. Він навіть не просить знижку. Зніме дачу за повну вартість! На все літо. І не треба нам самим шукати квартирантів.
– Іване, це дача біля Дніпра. Я за пять хвилин людей знайду.
– Ну поясни, чому для тебе так принципово здавати чужим?
– Бо з чужими усе просто: договір, передоплата, не платять виселили, і мені спокійно. А зі своїми починається: «Ой, Оксанко, ну ти ж розумієш, у нас діти». «Ой, давай пізніше перерахуємо». «Ой, ми тут телевізор розбили, але ти ж штраф не візьмеш?» Я це бачила не раз. Ти не знаєш, чим воно все закінчується.
Дача Оксані дісталась від батьків, які жили в Полтаві, а дачу справно здавали як додатковий заробіток. Оксана вирішила чинити так само, але з чітким правилом: ніяких друзів і родичів. Вона досхочу надивилась, як «друзі» кидали батьків на гроші.
– А чим закінчувалось? спитав чоловік.
– Тим, що родичі і не платили, і навіть не вибачались. Мовляв, тобі що, важко нас прийняти? Ні, дача це бізнес, Іване. А не безкоштовний санаторій для твоєї рідні.
Артем віднедавна вирішив, що три місяці біля води саме те, що треба його жінці й дітям. У роботі в нього затишшя на літо, от і відпочити хочеться. Оксана ж ні на мить не сумнівалась, що про плату він не думає.
– Артем же не просить, щоб ти їх безкоштовно поселила! не здавався Іван, Він заплатить.
Починають вони завжди з обіцянок.
– На дачу завжди черга з охочих платити справжню ціну. Вони приїдуть, укладемо договір і я спокійно спатиму. Ніяких родичів, жодних друзів. Дружба дружбою, а гроші окремо.
Сперечатися з Оксаною важко, але Іван знав, як її розворушити.
– Добре, Артему ти не віриш. Але ж мені віриш?
Оксана чекала продовження.
– Вірю, і що?
– Якщо Артем нас кине, я сам заплачу за оренду, – ляпнув Іван. Герой, нічого не скажеш.
Хіба що аргумент слабенький.
– О, геніально! Тобто, ти заплатиш із наших спільних грошей?
– Ну якщо вже так, Іван почухав потилицю, Тоді знайду підробіток. По вечорах, по вихідних, усе, що зароблю віддам тобі, тільки твої гроші. Гаразд?
Оксана не думала, що для нього це настільки важливо. Може, варто й повірити
– Та ти й камінь заболакати можеш, сказала вона, Уся відповідальність на тобі. Окей.
До літа ще була купа часу, і Оксана навіть заспокоїлася й почала вірити чоловікові.
Червень почався зразу з клопотів. Іван регулярно дзвонив Артему та просив, щоб той заплатив хоч за місяць наперед, та отримував лише обнадійливі відмазки.
– Так, Іване, не переживай! Гроші будуть. Мені мала замовниця перерахувати за великий проєкт у кінці місяця. Як тільки одразу тобі. Вибач, що так, але не від мене залежить.
Червень закінчився.
Грошей нуль.
Оксана місяць твердо мовчала. Не докоряла, не лізла, не сварилася. Іван просив довіритися йому ось вона й довірилася. Хіба треба добивати самооцінку чоловіка? Але після чергової розмови з братом, Оксана не витримала:
– Ну, і як? Заплатив?
– Замовниця за останній проєкт ще коштів не переказала Як тільки так відразу! Він обіцяв!
Така ж відмовка, як і місяць тому.
Хотілося сказати: «Я ж казала».
– Про що я говорила? Для родичів завжди є дуже поважна причина не платити вчасно.
– Це просто співпадіння, Оксано! виправдовувався Іван, Він не навмисно! Все просто так збіглося! Треба ще трішки почекати.
– Ага, почекаємо до вересня, поки не зберуть валізи, дякуючи за гарний відпочинок, і не обіцяють: «передзвонимо через місяць»?
– Насправді ти нічого не втрачаєш. Я піду підробляти сам.
– Чесно? Ось зараз підеш?
Іван одразу спустився з небес.
– Давай ще два тижні. Якщо нічого то я сам тобі заплачу раз для тебе це так важливо.
– Я тебе не змушувала. Сам захотів лізти в цю епопею, щоб довести, що твій брат чесний. Доведи!
Вдома зявився якийсь холодок, Іван з Оксаною спілкувались інакше.
Липень. Жара нестерпна. Оксана ввечері ловила чоловіка на перегляді вакансій, але дзвонити не дзвонив.
– Іване, вже тридцяте число. Два місяці літа а за оренду нуль гривень, нагадала вона.
– З оплатою ще тиша Але ж
– Як тільки так одразу.
– Він поверне! Щойно будуть гроші одразу нам, і ще віддячить за незручності.
– Я вже не вірю. Ти за нього поручився. Сказав: я заплачу. Значить, плати. Де твоя підробітка?
Видно було, що вже й сам Іван не горить ентузіазмом працювати за двох. На словах героїзм, а насправді тяжко. Набагато легше просто обіцяти.
– Я знайду. Але там пропозиції так собі. Не піду ж мішки вантажити зі спиною проблеми.
– А може, знайди в собі силу сказати братові піти вантажити мішки? Ти ж обіцяв. Або зараз ідеш шукати роботу, або я сама дзвоню Артемові й попереджаю: якщо до пятниці не побачу хоча б пів суми виселяю по закону, а гроші стягу через суд.
Івана аж обсипав холодний піт.
– Не телефонуй Артемові! Який ще суд? Що мені рідні казати? Як я мамі поясню? На рідного брата суд подавати ніхто ж не зрозуміє.
Артем не хоче платити, Іван не хоче відповідати за свої обіцянки й судитися теж не хоче І раптом він робить винною Оксану.
– Знаєш що? Так ось ти дбаєш про чоловіка! Тобі не шкода, що я буду гарувати на дві зміни, щоб тобі, дружині, гроші віддати.
– Я тебе не змушувала, Іване! Ти сам це вибрав!
– Я не знав, що Артем нас підведе!
– А я знала, тихо відповіла Оксана. Бо вже бачила таке не раз. А ти мене не послухав.
– Я вже все зрозумів! Іван почав зображати жертву, Але й ти, Оксано, гарна! Змушуєш мене за його борги відпрацьовувати, значить, не любиш мене. Тобі ті гроші дорожчі за моє здоровя! Як інфаркт буде байдуже. Працювати в дві зміни все одно змусиш
– Я не змушую! Вимагаю виконати ту угоду, що ТИ запропонував.
– Добре! крикнув Іван, Піду на підробіток і заплачу за Артема, якщо тобі гроші дорожче за мене. Ось так!
Його умова з тріском провалилася, але Оксана усе ж свого домоглася: Іван пішов підробляти. Хоча це навряд чи радувало кого-небудь у родині. Вечорами він працював курєром і злісно поглядав на дружину.
– Все через тебе кинув одного разу.
– Через мене?
– Так!
– Може, так хоча б зрозумієш спокійно сказала Оксана. На словах бути добрим широко, коли за твій рахунок. А от як своїми руками тоді інше відчуття.
Оксана, чесно кажучи, все ще надіялась, що совість у Артема прокинеться й він принаймні наприкінці літа розрахується. Роздумувала про це і отримала несподіваний дзвінок від нього. Причому вперше їй, не Івану.
Може, вона помилялася? Може, зараз прийде оплата?
– Оксано, слухай є одне питання
– Артем, в мене немає часу на твої питання. За серпень ще не сплатили, а за липень і поготів. Це вже не моя проблема, а Іванова, який за тебе поручився.
– Так, Іван мені все казав! Бідний він у тебе. Але, слухай, тут така справа: машина зламалась, довелося всі гроші туди віддати. Мені ж треба якось родину назад вивезти, а за дачу ну, потім якось
Передбачувано.
Оксана кинула слухавку.
Іван одразу все зрозумів з її обличчя.
– Добре, нарешті визнав він, Я був неправий, що так вірив йому. Але ж ти ти мені не даєш права на помилку! Замість підтримки тільки докори
– А повинна була посміхатись і казати: «Нічого, Іване, хай відпочивуть безкоштовно, а я якось це переживу»? Ти сам наполягав, що заплатиш!
– Так, наполягав! змрачно промовив він, Але не очікував, що ти так легко погодишся, щоб працювати собі на шкоду. Ти думаєш про мене взагалі?
– А твій брат про тебе?
– Та він не поганий, просто отак склалося
– Чудово. Він «не поганий», кидаючи нас на гроші і підставляючи тебе, а я погана, бо наполягаю на своєму?
Іван замовк.
Схоже, у нашому шлюбі починається непростий період. Головний висновок зрозумів: родинний бізнес та дружба то різні речі. Хочеш мати спокій і стабільність не змішуйте сімю з грошима.
