Весілля не буде
Чого ти сьогодні такий мовчазний? спитала мене Оксана. Ми ж домовились у суботу їдемо в «Епіцентр» обирати меблі для спальні. А ти якийсь сумний сьогодні. Що сталося?
Я вже давно відчував: або зараз, або ніколи. Але краще вже зараз.
Оксано… Я хотів дещо сказати. Про весілля.
Оксана дуже чекала цієї розмови. Ми з нею домовились, що буде скромно без зайвого розмаху, але я бачив, як вона мріяла про справжній бенкет, про велику компанію гостей, професійного фотографа, ведучого… Як же вона чекала цих слів!
Тільки без довгих прелюдій, усміхнулась Оксана. Я, здається, знаю, що ти зараз скажеш.
А я промовив:
Давай перенесемо… Давай трохи зачекаємо з весіллям.
Це було зовсім не те, до чого вона готувалася.
Перенесемо? в неї навіть голос осів. Що це зараз було? Чому? Ми ж тільки сьогодні думали, які листівки обрати… Ти ж сам шукав варіанти… Гостей уже вирішили. Ти що, передумав одружитися зі мною?
Я думав, зараз почну виправдовуватись, як у поганій мелодрамі скажу, що почуття згасли.
Але я відповів не по сценарію:
Та з грошима зараз туго, пробурмотів я. Премію затримують, а відкласти якось не виходить. Та й… ми ж разом живемо тільки пів року. Це ж рано, правда?
Рано? Оксана мало не поперхнулась. Богдане, ми разом вже три роки! Три роки зустрічаємось і пів року живемо разом це тобі рано?
Я вже не виглядав таким переляканим.
Не починай, Оксано. Скандал не потрібен. Просто… пауза. Я не передумав одружуватися, але весілля це витрати…
Гаразд, зітхнула вона. Тоді просто розпишемося удвох, а потім посидимо з друзями, й усе.
Оксано, тоді це вже не справжнє весілля.
Та й хай йому грець!
Але ти ж мріяла…
Переживу!
Я відчував: вона зовсім не вірить у мої оправдання.
Оксано…
Скажи чесно, не витримала вона. В чому справа? Ти не впевнений у своїх почуттях? Чи, можливо, вже з кимось познайомився? Бо «весілля дороге» якось не надто переконливо звучить.
Я похитав головою.
Ні, Оксано. Клянуся, ні. Просто хочу, щоб у нас все було ідеально. Зараз я не можу забезпечити нам таке свято, як ти заслуговуєш. І так, півроку ми ж тільки притераємось. Треба зрозуміти, чи точно підходимо одне одному…
У його словах була певна логіка. Але щось мою Оксану насторожувало. Бачила ж, що ще кілька місяців тому я сам наче підганяв її до розпису.
Вона піддалася і зробила вигляд, що вірить.
Після тієї розмови я, певно, намагався компенсувати провину: став ідеальною парою допомагав по дому, питав, що купити, мив посуд, і взагалі приділяв їй увагу, якої раніше не вистачало. Але виглядав похмурим: частенько замислювався й важко зітхав ночами, глянувши у стелю. На будь-які питання відповідав: «Та нічого, просто змучився».
Оксана не наполягала. «Потім, потім…» нашіптувала їй інтуїція.
За кілька тижнів нас запросили в гості до моїх батьків у Черкаси. Оксана довго пручалася не горіла бажанням туди їхати. Я теж мовчав про весілля, а батьки ж напевне спитають буде неприємно.
Але поїхати довелося.
Про весілля, звісно, зайшла мова.
Ну, коли ж ви нас потішите? спитала мама, коли тато пішов лагодити старий телевізор. Ми вже й ресторанчик на двадцять чоловік примітили. На який день бронювати?
Я сидів поруч з Оксаною такими ж кислими. Яке бронювати? Не буде нічого…
Мам, ми ж казали вже. Вирішили відкласти, хрипко промовив я.
Відкласти? Це чого це? Грошей не вистачає? Богданчику, чоловік має все наперед продумати!
Після вечері, коли чоловіки зависли біля розібраної колонки, Оксана вирішила навести марафет у ванній.
Тут чисто, як у хірургії. Жодної косметики, окрім шампуню та гелю для душу мама все тримає в шафці у своїй кімнаті. Оксана завжди дивувалась: і як не ліньки тягати туди-сюди.
Протираючи рушником обличчя, вона раптом причепилася вухом до стіни: у нашій ванній усе чути. Я повернувся на кухню, розмовляв із мамою, і Оксана почула…
Богдане, ти що, не надумав кидати Оксану?
Оксана завмерла. Ні, вона собі не навіювала.
Мамо, казав уже, просто вирішили зачекати. Не розійшлися.
Зачекати це відмовка! прошипіла Галина Михайлівна. Видно ж, як ти мучишся! Нащо вона тобі? Це не дружина. Дружина чоловіка слухає, а ця… Нащо женитись, якщо через рік розлучитесь?
Я її люблю, мамо, відповів я.
Оксана навіть мало не розплакалась.
Та наступна фраза матері викинула всі сентименти з голови:
Любиш, кажеш? Та хитра вона. Я ж казала! Вона ще й не стала тобі дружиною, а вже тебе на наш бік налаштувала. Ти перестав сестрі допомагати, дачу забув, на батьківські справи начхав! Вона тебе змінює і не в добру сторону.
Оксана мало не злилась із стіною, слухаючи це. Коли ж це вона налаштовувала мене проти сімї? Завжди намагалась бути чемною, навіть коли тато сварив її стрижку промовчала!
Навпаки вона завжди підштовхувала мене спілкуватись з батьками, бо знала, як це для мене важливо.
Тут її осінило: відкласти весілля не питання грошей. Це мамина витівка проти нашого шлюбу.
Оксана швидко повернулась до кухні.
О, вийшла! Якраз обговорили, що не варто тягнути з розписом. Я не люблю ці ваші «всі якось самі собою». Молоді, але без штампу не підтримую!
Як мило.
Звісно, Галино Михайлівно, сказала Оксана лагідно. Ми не будемо довго відкладати накопичимо трохи гривень, і одразу до РАЦСу. Так, Богдане?
Так, Оксано, майже як одружені вже, хутко підтакнув я.
Тієї ночі, коли їхали через Дніпро додому, я намагався її обняти, але Оксана весь час відсувалася. Як почати розмову? Питати чи ні? Якщо я її досі не відпустив через маму, може, і люблю, та все одно шлюб відклав…
Ти дивно поводився, коли твоя мама почала говорити, сказала вона, дивлячись, як зникають вогні проспекту.
Я? Та вона просто квапить із весіллям, і…
Не бреши. Вона ж не квапить. Вона взагалі проти нашого шлюбу. Сказала, що я тебе проти неї налаштувала і що краще нам розійтися.
Я нервово смикнув кермо.
То ти чула? Оксано, мама хвилюється, що синок одружиться і забуде про неї. Ну, банально… не бери до серця. Переживе.
Оксану не ображали слова мами, яка не хоче відпускати сина. Її турбувала моя поведінка. Я не захистив її перед батьками. Мовчав, щоб не сперечатися з матірю.
Питання з весіллям зависло у повітрі. Я ходив похмурий, а коли Оксана натякала про плани завжди відповідав «Може, потім…»
І тут їй трапився мій незаблокований телефон.
«Я просто час подивлюсь, заспокоювала себе вона, Не читатиму повідомлень. Хіба одним оком…»
На екрані було нове повідомлення від сестри, Віри. Віра лише на два роки молодша за Оксану, але поводилася, як маленька ні роботи, ні навчання, живе з батьками на їхній шії.
У повідомленні без вагань:
Ясно, грошей не отримаю. Ти знову під каблуком. Ну й живи з нею, якщо якась баба дорожча родини.
Оксана перечитала. «Ти знову під каблуком».
І тут згадала: ще до розмови про відміну весілля, коли Віра знову просила грошей, Оксана набралась сміливості й сказала мені:
Богдане, їй двадцять сім, живе з батьками, а гроші постійно тягає. Може, вже час самій щось заробити? У нас і так бюджет не гумовий.
І вона б не втручалася, якби там не було і її грошей: вона ж не менше заробляє, ніж я, спонсорувати мою родину не зобовязувалась. Я кивнув. Неохоче, але згодився «та ти права, Оксано».
Зараз стало зрозуміло, хто налаштував усіх проти Оксани.
Вона взяла мій телефон, відкрила чат із Вірою, скопіювала повідомлення й скинула собі на Viber, щоби мати докази. Потім поклала телефон на місце.
Я тим часом, увійшовши, відтрусився від снігу в коридорі:
Хліб узяв, і твій улюблений шоколад із фундуком. Оксано, може, треба було піти…
Богдане, різко перебила вона.
А ти когось іншого чекала? М? спробував пожартувати я.
Вона не підхопила.
Що тобі написала Віра? запитала Оксана.
У такі моменти треба бити першим, і я розсердився:
Ти що, поки мене немає, копирсаєшся в моєму телефоні??
Класична оборона. Перевести увагу.
Не має значення, що я робила, вичавила Оксана. Я хочу, щоб ти пояснив мені. Зараз.
Я помовчав кілька секунд, моє обличчя пройшло цілий спектр: злість, розгубленість, страх.
Ну, Оксано, не бери до голови. Дитина ще, все сприймає на свій рахунок.
Через що? Через те, що я попросила подорослішати? уточнила вона.
Ну, вона звикла, що братик завжди допоможе. Важко відмовитися від легких грошей. Забудеться, не переймайся так.
Вона і твоїх батьків налаштувала?
Ну, так… визнав я. Я намагався пояснити, що це наші гроші, що Віра має сама… А мама одразу Таня тебе підкаблучила, родину проміняв! Але я так не думаю…
Але весілля ти скасував… Ну добре. Вона налаштувала всю родину проти мене. Я тепер не можу з ними спілкуватись. А ти сам як вважаєш? Ти хочеш зі мною одружитись? Чи просто боїшся сказати мамі «ні»?
Звісно, Оксано, дуже хочу! Але не зараз… Може, потім… Коли все вирішиться.
Ось і відповідь.
Знаєш, Богдане, я зрозуміла одне… Я не хочу бути за тим, хто не впевнений у своїх почуттях і здригається від кожного слова своєї сестри. Добре, що ми не зробили весілля…
