Моїй мамі вже 89 років. Два роки тому вона переїхала жити до мене в Київ. Щоранку я чую, як вона піднімається десь о 7:30. Потім тихенько розмовляє зі своєю старенькою кицькою Квіткою і дає їй снідати. Далі готує собі сніданок і йде на балкон, де найбільше сонця, з чашкою кави, поки повністю не прокинеться.
Потім бере швабру й обходить всю квартиру у нас близько 240 квадратних метрів каже, що це її щоденна зарядка. Якщо має настрій, може приготувати щось смачне, прибрати на кухні чи зробити свою звичну гімнастику.
Після обіду у неї настає ритуал краси, який постійно змінюється. Часом вона перебирає свій величезний гардероб вбрання переважно дороге, можна сказати, музейна колекція. Щось дарує мені, щось віддає знайомим, а дещо навіть продає справжня бізнес-леді. Я не раз кажу їй:
Мамо, якби ти вкладала ці гроші, зараз жила б у розкоші!
Мама сміється:
А мені одяг до вподоби. До того ж, одного дня все це буде твоє. Твоя сестра, бідна, смаку не має.
Щоб розвіятись, ми з нею пять разів на тиждень гуляємо по три кілометри вздовж Дніпра. Раз на місяць у неї дівочий вечір з подругами. Мама обожнює читати, й постійно нишпорить у моїй бібліотеці. Щодня говорить по телефону зі своєю сестрою тіткою Стефою, якій 91 і яка мешкає у Львові, двічі на рік приїжджає нас навідати. (До речі, тітка досі працює бухгалтеркою для приватного клієнта.)
Окрім кицьки, найбільшу радість мамі приносить планшет, який я подарував їй минулого Різдва. Вона читає все про улюблених письменників і композиторів, слухає новини, дивиться балет, оперу й ще багато чого цікавого. Близько півночі часом чую, як каже собі:
Треба вже спати, а на YouTube сам собою запустився Крушельницька
Мама з тіткою справді виграли щасливий квиток у генетичній лотереї. Але мама все одно нарікає:
Жахливо виглядаю! каже.
Я намагаюсь підбадьорити її:
Мамо, у твоєму віці більшість вже давно на тому світіЯ їй відповідаю, посміхаючись:
Мамо, ти виглядає чудово. Кожен твій ранок і вечір це подарунок.
Вона на хвильку замислюється, подивившись у вікно, де вечірнє сонце золотить балкон. Квітка муркоче біля її ніг. Мама тихо каже:
Щастя це коли є з ким розділити кожен новий день. Одяг, балет, планшет все таке дрібязкове, поки поруч є ти.
Я сідаю поруч, ми мовчимо, слухаючи як десь далеко шумить Дніпро, і мені здається, що наші історії не просто щоденна рутина, а ниточки, які переплітають роки, перетворюючи їх у справжнє щастя.
І коли мама знову сміється, я точно знаю: це і є розкіш, яку варто берегти.
