Дванадцять років потому
Дуже вас прошу, допоможіть мені знайти сина! жінка майже ридала. Мені більше нічого не потрібно в цьому житті!
Оксана сіла на диван поруч із ведучим, театрально заломила руки. Вона навмисне вдягнулася як можна простіше, не спала всю ніч перед ефіром, аби виглядати блідою та змученою. Оксана хотіла справити враження стражденної матері мріяла, щоб люди кинулися їй допомагати.
Єдине, чого я зараз прагну відновити стосунки з моїм сином, промовила вона тихо, ніби кожне слово давалося їй з титанічними зусиллями. Я вже все перепробувала! Зверталася до поліції, сподівалася, що допоможуть Але там навіть не стали приймати заяву. Сказали, що Максим вже дорослий і поїхав давно. Мовляв, якщо раніше вам було байдуже на долю сина, то навіщо тепер прийшли
Ведучий уважно слухав, нахиливши голову. Насправді ж він не дуже вірив словам Оксани. Відчував, що ситуація банальніша, ніж вона її малює. Сама з сином посварилася, стільки років навіть згадувати не хотіла, а тепер зявилася Він був цілком солідарний із поліцією. Але рейтинги це святе: людям такі історії подобаються.
Тобто ваша сварка з сином призвела до втрати звязку? спокійно поцікавився він, кидаючи короткі погляди на аудиторію. Хтось дивився недовірливо, хтось по-справжньому переймався нещасною матірю.
Оксана кивнула, сльози знову блиснули в її очах. Вона глибоко вдихнула, збираючись із силами.
Так, все почалося дванадцять років тому. Мій син закохався по-справжньому, серйозно. Вирішив, що хоче з тією дівчиною одружитися. Я розуміла його почуття, але Валентина Вона мені категорично не подобалася! Я бачила, чим це закінчиться! Вона курила, випивала, зникала по вечорах у підозрілих компаніях І поступово втягувала Максима у своє болото.
Жінка замовкла, ніби переосмислюючи тодішні події. Ведучий не квапив її.
Я намагалася поговорити з ним по-людськи, попередити Але він мене не хотів чути. Для нього я була просто мамою, яка не визнає його дорослим. Одного вечора дійшло до краю. Він гримнув кулаком об стіл і заявив: Я їду!
Оксана схлипнула, ведучий одразу протягнув їй носовичок. Вона подякувала, ретельно промакнула очі, заради зовнішності намагаючись не пошкодити макіяж. Декілька секунд мовчки збиралася з духом.
Він пішов. Забрав усі речі, поки я була на роботі. Просто зник без слів, без пояснень Стер номер телефону, обірвав звязки і з друзями, і з родиною! І все через якусь дівчину
Її голос здригнувся, вона заплющила очі, наче стримуючи емоції.
Пробачте, мені складно себе контролювати, прошепотіла вона, стискаючи хустинку.
Оксана схилила голову, пасма волосся впали вперед, частково приховуючи обличчя. Рух цей вона добре продумала глядачі мали відчути і співчуття, й біль її душі. За сценарієм, час було поринути у сльози, але в серці Оксани не було й десятої частки тієї біди, яку вона мусила зобразити. Усередині лиш напружене очікування: чи вдалося зачепити аудиторію?
Ведучий бачив, що справжніх сліз не буде, але все одно зіграв на публіку.
Ми розуміємо ваш біль, кивнув, попросив асистента принести води. Не поспішайте, все розкажіть, коли зможете.
Пауза була рівно такою, як слід. Ведучий давав час і не скидав обертів драми.
Що вам відомо про сина зараз? нарешті нахилився вперед, показуючи щирий інтерес.
Оксана підняла очі в них майстерне поєднання відчаю і надії.
Нещодавно знайома зустріла його у Варшаві, почала вона, голос тремтів від хвилювання чи акторства, складно сказати. Обмінялися парою слів, і вона зрозуміла: Максим навіть прізвище змінив! Як я його знайду? Сама безсила, благаю, допоможіть! Може, хтось бачив?
Вона звернулася до камери з намаганням проникнути у серця глядачів поглядом, повним невисловленого болю.
Нещодавно потрапила до лікарні, голос справді став схвильованим, зрозуміла, що роки беруть своє. Хто знає, скільки залишилось? Мрію побачити сина, обійняти, сказати, що всі образи пробачила і хочу попросити вибачення
На екрані зявилося фото молодого хлопця: десь двадцять років, світле волосся, сірі очі, високий Звичайний, таких повно на вулиці не впізнаєш. Оксана затримала погляд на знімку. За цей час Максим напевно змінився дорослішав, можливо, підстригся чи відростив бороду, став серйознішим. Може, носить окуляри або додав у вазі Ці роздуми лише підсилювали відчуття безвиході, але Оксана вперто гнала їх.
Якщо хтось бачив схожого чоловіка, будь ласка, зверніться до нашої студії телефон внизу екрана, спокійно додав ведучий.
Зйомки закінчились, і Оксана, попрощавшись із командою, повільно рушила до виходу. Грала роль до кінця шанси на успіх були більші.
На вулиці її вже чекала подруга та сама, що змусила податися на програму. На обличчі Оксани розпливалася задоволена усмішка.
Ну як, вдалося? тихо спитала вона з помітним задоволенням.
Світлана весь час пильно досліджувала залу і чітко розуміла: задум спрацював. Жіноча аудиторія мало не рюмсала, декотрі нишком втирали сльози, інші шепотілися, хитаючи головами. На обличчі Світлани ледь помітна посмішка.
Жінки в залі мало не ридали, сама вона шепотіла Упевнена, скоро дізнаєшся, де твій Максимко живе, і зможеш вимагати компенсацію за все вкладене. Бо ж подивись: влаштувався чудово, а матері й копійки не дає!
Оксана насупилася така прямолінійність подруги їй не до душі, майже цинічна. Але у словах Світлани була частина правди, яку вона ховала навіть від себе.
Донедавна Оксана майже не згадувала про Максима. Думки про сина зявлялися лише вряди-годи, без особливого болю. Все змінилося, коли Світлана випадково зустріла знайомого, що бачив Максима у Варшаві, і розповів, як сильно хлопець змінився.
Дорогий автомобіль навіть не просто дорогий, творча ексклюзивна модель. Костюм роботи відомого українського дизайнера, ціна якого дотягує до кількох десятків тисяч гривень. Замовний годинник, з гравіюванням такий просто так не купиш. І коли Максим вийшов із елітного ресторану, стало ясно: він не просто гарно заробляє він розкошує. Сума на рахунку за кілька годин далеко за межами середньої зарплати.
Оксана навіть не вдавала, що їй справді цікава доля сина. Вона думала лише про одне гроші, які він ЗОБОВЯЗАНИЙ виплатити їй! Вона ж мати, дала йому життя! Нехай розраховується!
Нічого, його точно знайдуть, вимовила більше собі, ніж Світлані. Залишилося трохи потерпіти і буду забезпечена
Вона була переконана: Максим не посміє її прогнати геть. Він уже з того кола, де скандали не потрібні. Він мусить зіграти гарного сина. Після такого розголосу нічого не залишиться, тільки баришивати перед гостями столиці.
Наївна Вона ще не усвідомила, що потрапила до дотепної пастки, яку розставив її власний син
***************************
Дванадцять років тому.
Максим повернувся додому десь о дев’ятій вечора. День був напружений здав останній, найважчий іспит. В голові ще крутились формули, очі боліли від навчання, тіло нило від утоми. Він мріяв просто лягти у свою кімнату, заснути і не прокидатися добу. Але чудово розумів: такою розкішшю сьогодні не насолодитися.
Біля дверей вже чувся крик із-за стіни. Чоловічий голос грубий, незадоволений. І жіночий тихий, виправдовувальний. Той самий друг у них вдома Максим скривився від неприємних відчуттів. Здавалося, що цей чоловік спеціально вибирає час, коли Максим повертається, щоб влаштувати ще одну сварку.
Вставив ключ у замок, повільно відчинив двері. Він усе ще терпляче сподівався пройти непоміченим просто втекти у свою кімнату до завтра. Проте тільки ступив за поріг, як мало не перечепився об валізи, розташовані в сінях.
Хлопець застиг, придивляючись. Його речі? Чому тут? Серце стислося явно щось негаразд.
Що це? голосно спитав, намагаючись зберегти спокій. Мої речі? Хто їх сюди поставив? Що відбувається?
Голос видався гучнішим, ніж планував нерви і стомленість давалися взнаки. Максим поставив сумку з книжками і склав руки на грудях у очікуванні відповіді. В хаті настала тиша, за кілька секунд вийшла мама.
Побачивши сина, Оксана скривилася, коротко пирхнула, мовби почула неприємний запах, і пішла назад. Максим зупинився, схоплений здивуванням. Він відчував, що ситуація зайшла далеко за межі звичного.
Взувшись, він рішуче рушив у кухню, де стиха лунали голоси. Двері були прочинені, і Максим без проблем оцінив ситуацію. За столом сидів чоловік Олексій, чий голос він щойно чув. Сидів так впевнено, ніби господар: одна рука на спинці стільця, друга тримає чай. Він пробіг поглядом Максимом та повернувся до Оксани.
Максим відчув роздратування і зробив крок вперед.
А що він тут робить? спитав, вказавши на чоловіка.
Ти йому ще не розповіла? з іронією запитав Олексій, крутячи смартфон.
Не говоріть так, ніби мене тут немає! обурено сказав Максим. Я маю право жити у цій квартирі! На відміну від вас! Хто ви для мене? І чому сюди тягнули свою дитину?
Він хотів сказати ще багато, але мати його перебила. Холодним тонким голосом, без тіні емоцій, вона промовила:
Відсьогодні ти тут не житимеш. Твоя колишня кімната тепер належить синові Олексія.
Максим стояв, ошелешений. Дивився на матір, шукаючи хоча б краплину тепла. Та Оксана тримала поставу рівно, дивилася твердо. Олексій кивнув, знову відпив чаю, ніби його це все не стосувалося.
З якого дива ви вирішуєте, де мені жити? тремтячим голосом, але чітко спитав хлопець.
Він був у розпачі. Так, він розумів, що заважає матері. Але щоб просто так, у мить, без слів і пояснень вигнати з дому? Це навіть не кривда це підлість!
Батько хотів залишити цю квартиру мені намагався знайти хоч якийсь аргумент.
Оксана схрестила руки і підняла підборіддя.
Хотів, але так і не встиг скласти новий заповіт. Діє старий, а я єдина спадкоємиця. Відсьогодні тобі тут не місце! Дорослий хлопець, а все під мамину спідницю!
Кожне її слово у саме серце. Максим ледве стримав сльози, стояв коло порога дому, кожен куток якого знав від дитинства.
У нього здригнулося око нерво́вий тик. У голові крутилися підозри: а чи справді батько загинув випадково?..
Він глянув на Олексія, який просто пив чай і відсторонено звів плечима.
Ти серйозно? Максим знову звернувся до мами. Ти виганяєш рідного сина на вулицю?
Оксана тільки злегка знизала плечима.
Я навіть речі твої зібрала. Відтепер тут житиме інший. І не смій повертатися без дозволу!
А де мені ночувати? гірко спитав Максим, ледь стримуючи гнів.
Вона знизала плечима, як ніби йшлося про дрібницю:
Не пропадеш. Друзі є, вкотре допоможуть. Далі сам розберешся.
Ці слова були найболючішими. Максим збирав сили, щоб не просити, не принижуватись. У голові складався план: відрахування з університету, пошук роботи, самостійна оплата навчання. Руки, голова, бажання все інше не важливо.
Він кивнув, мов прийнявши удар. В очах шукав мамину доброту, але бачив лише холод.
І ще, додала Оксана, я забрала гроші за останній курс твого вишу. Заробиш сам вони мені потрібніші. Скоро весілля.
Ці слова прорізали болючіше від ножа. Все стало чітко зрозумілим: мама готова повністю перекреслити його.
Вибачати їй Максим ніколи не буде.
**************************
Бачив уже? нетерпляче спитав друг Сергій, нахиляючись до Максима через стіл. У руках смартфон, на екрані кадр з передачі. Подруга з Києва вислала, щойно по телевізору показали
Максим повільно відвів погляд від документів. Папка впала на стіл. Він зрозумів: зосередитися на роботі наразі не вийде. Десь усередині зявилось дивне відчуття суміш легкого вдоволення і гіркої усмішки.
Бачив, ледь посміхнувшись, коротко відповів Максим. Чоловік Світлани не промовчав про нашу зустріч. Та це мені й потрібно було. Хай мама знає, що втратила.
Він відкинувся у кріслі, провів рукою по коротко стриженій голові. В голові промайнули кадри передачі там, де його матір із майстерно зображеною скорботою розповідала про зниклого сина. Дванадцять років тому вона, не моргнувши оком, виставила його на вулицю, позбавивши підтримки та даху. Тепер вона благає про симпатію, перемикаючи канали згадок.
Максим зміг все і віддячив, не гучним скандалом, а спокійною демонстрацією того, чого вона не має. Виріс, розбудував життя, створив власну справу, знайшов друзів. Тепер він громадянин Польщі, із непоганим доходом і чітким планом на завтра. І все це без її допомоги, без її доброго слова чи підтримки.
Мати дізналася про його достаток. Напевне, вже шкодує: могла б розраховувати на допомогу, якби не прогнала з дому, не відбирала грошей на навчання, не поставила хрест на стосунках.
Та вона більше нічого не отримає. Ні копійки! Ні прощення, ні співчуття. Максим твердо вирішив: минуле залишилося у минулому. Майбутнє збудує сам. Без неї, без її порад, без її маніпуляцій.
Жінка, яка його народила, вже ніколи не зможе дістатися до нього. Ані фізично, ані емоційно. І це найголовніше.
Записую сьогоднішнє для себе: чужа байдужість, навіть материнська, не повинна ламати крила тим, хто мріє. Не треба триматися за тих, хто давно відпустив. Майбутнє у власних руках.
