Мій стосунок із колишньою завершився дивним, майже нереальним судовим процесом у полтавському суді. Не стану згадувати, хто винен, бо у будь-яких стосунках завжди винні двоє.
Факт лишається фактом: моя друга дружина знайшла собі коханця. Здається, він багатий підприємець, який переїхав до нашого міста ще десять літ тому й відкрив невеличку кавярню на центральному проспекті, де запах кави змішується із ранковим туманом. Спершу вона ніби намагалася приховати свій роман, але згодом стала настільки впевненою, що перестала й прикидатися.
Одного разу, розливається у кімнаті вечірній світ, вона прийшла до мене та, мов казково змінене обличчя, заявила подає на розлучення й хоче забрати половину нашої домівки, немов у сні. Здавалося, вона чекала, що почну хвилюватися чи сваритися, але квартира куплена була лише за мої чесно зароблені гривні. Вона жила тут тільки два роки, більше ніякого стосунку до мого помешкання не мала, окрім ранкової кави й спільної постелі. А тепер, ніби місяць над Дніпром, має нахабство предявляти права на щось, що їй не належить.
Я сприйняв усе це спокійно, наче тихий вечір на Харківських пагорбах. Навіть не намагався її переконати нехай суд вирішує. Чекав, коли вона програє справу та сплатить судовий збір у тисячах гривень. Уже мав гіркий досвід з першою дружиною, тоді цей судовий марафон тягнувся більше трьох років, кожна зустріч на процедурі перетворювалась на скандал зі сльозами і криками, мов зламаний годинник.
Однак зрештою, моя перша дружина вона таки добилася свого і відсудила половину майна, майже як розподіл тіней на вечірньому майдані. Її адвокат був вправний, і вона залишила мене без квартири, яку я отримав від батька після його дивного сну, де він був кораблем на Слобожанських водах.
З другою дружиною я діяв мудріше й обачно. До одруження я вже мав квартиру, що власноруч ремонтував, і записав її на імя рідного брата надійної людини, якій довіряю наче власному голосу, що інколи звучить на нічній площі. Коли настав час розлучення, стало ясно я офіційно не володію нічим. Після першого шокуючого шлюбу вже жодна жінка не змогла мене здивувати чи обвести навколо пальця. Це ніби сон серед вечірнього Києва, де все відбувається не так, як здається, але ти завжди памятаєш, як зберіг власний дім серед постійно змінних облич і простору.
