Вдома були гості. Гості приходили майже щодня.
Усі пють, пють, пляшок повно, а їсти зовсім нічого. Хоч би хліба шматочок знайти Леонід ще раз оглянув стіл: лише недопалки та порожня консервна банка з-під шпротів, а їжі нема й сліду.
Добре, мамо, я піду, сказав хлопчик, почав повільно взувати свої старі, порвані черевики. Він ще сподівався, що мама його зупинить, скаже ніжно:
Куди ж ти, сину, не поївши, та ще й надворі холодно. Сиди вдома. Зараз я зварю кашу, а гостей вижену та й прибираю.
Завжди чекав від мами добрих слів, та її слова були як гострі жала Леонід при них лише хотів згорнутись клубком і сховатись.
Цього разу він вирішив піти назавжди. Леоніду було шість, і він вважав себе вже дорослим. Спершу вирішив заробити трохи гривень, купити булочку, а може і дві голодний живіт невпинно бурчав.
Як заробити, він не знав. Йшов повз кіоски і помітив у снігу порожню пляшку. Поклав у торбинку. За нею знайшов чийсь забутий целофановий пакет і почав збирати пляшки ще півдня.
Пляшок назбиралось чимало, вони дзвеніли у пакеті. Леонід вже уявляв, як купить собі пухку ароматну булочку з маком чи родзинками, а може й з помадкою, але вирішив, що пляшок не вистачить на солодку глазур і вирушив збирати ще.
Добрався аж до платформи приміських поїздів, де чоловіки очікують електричку з пляшкою пива. Леонід поставив важкий пакет біля кіоску, а сам побіг за щойно залишеною пляшкою. Але поки бігав, підійшов якийсь брудний і сердитий чоловік, забрав усі пляшки, погрозливо глянув на худенького власника пакета Леонід мусив розвернутись і піти.
Мрія про булочку розтанула, як сніг навесні.
Збирати пляшки нелегка праця, подумав Леонід, і тихо брів далі засніженими вулицями.
Сніг був вогким і липким. Ноги хлопця промокли й зовсім замерзли. Навкруги стало темно. Він не памятав, як забрів до якогось підїзду, впав на сходовому майданчику, підкотився до батареї, і швидко заснув спекотним сном.
Прокинувшись, він спершу подумав, що усе ще спить, так тепло та спокійно було, і пахло чимось смачним, незнайомо по-домашньому.
У кімнату зайшла жінка з особливо лагідною усмішкою.
Ну як, хлопчику, спитала вона ніжно, відігрівся? Виспався? Сідай снідати. Я вночі йшла, а ти, як кошеня, спиш у підїзді взяла тебе й занесла додому.
Це тепер мій дім? ще невпевнено, вірячи у казку, запитав Леонід.
Якщо у тебе вдома нема, то буде твій, відповіла жінка.
Далі усе було наче казка. Незнайома тітка годувала його, турбувалася, купила йому новий одяг. Поступово Леонід розповів їй історію свого життя з мамою.
Добрій тітці було імя, ніби з легенди Ліля. Леонід уперше почув це імя й вирішив, що таке чудове імя може бути тільки у доброї чарівниці.
Хочеш, я буду тобі мамою? запитала вона якось, обійняла міцно та притулила до себе, як це роблять справжні мами.
Звісно, він хотів. Але… Щасливе життя завершилось раптово. За тиждень прийшла його мама.
Мама була майже твереза й голосно кричала на добру господиню: Мене ще не позбавили материнства, і я маю всі права на сина!
Коли вона відводила Леоніда, з неба спадали сніжинки, і хлопцеві здавалось, що дім, де залишилась тітка Ліля, був схожий на білий замок.
Далі було важко. Мама пила, а він тікав з дому. Ночував на вокзалах, збирав пляшки, купував хліб за кілька гривень. Ні з ким не знайомився, нічого не просив.
Згодом маму все ж позбавили батьківських прав, а його взяли до дитячого будинку.
Для Леоніда найболючішим було те, що він не міг згадати, де саме той білий дім, як замок, у якому живе добра жінка зі казковим імям.
Минуло три роки.
Леонід жив у дитячому будинку. Він залишався мовчазним та замкнутим. Любив усамітнитись і малювати. Завжди одна й та ж картина білий дім та сніжинки.
Одного разу до дитбудинку приїхала журналістка. Вихователька знайомила її з дітьми. Вони підійшли до Леоніда.
Леонід хороший, цікавий хлопчик, але тяжко звикає до колективу. Проблеми тривають вже три роки, хоча ми намагаємось знайти йому сімю, пояснила вона журналістці.
Давай знайомитись, я Ліля, запропонувала Ліля.
Хлопець пожвавився, заговорив. З натхненням розповідав їй про добру тітку Лілю. Здавалося, його душа відтаювала з кожним словом. Очі засвітились, на щоках зявився румянець. Вихователька була здивована його преображенням.
Імя Ліля стало чарівним ключиком до серця Леоніда.
Журналістка Ліля розчулилась до сліз, слухаючи Леонідову розповідь, а потім пообіцяла написати про нього у місцевій газеті. Можливо, добра тітка Ліля прочитає та дізнається, що Леонід чекає на неї.
Вона дотрималась слова і сталося диво.
Жінка не виписувала газети, але на її день народження колеги подарували квіти, а оскільки була зима, їх ще й обернули у газету. Вдома, розгортаючи квіти, вона звернула увагу на заголовок статті: «Добра жінка Ліля, вас шукає хлопчик Леонід. Відгукніться!»
Вона прочитала і зрозуміла той самий хлопчик, якого колись відігріла у своїй оселі, чекає на неї.
Леонід одразу її впізнав. Кинувся обіймати. Усі плакали: і він, і Ліля, і вихователі, що були поряд.
Я так чекав на тебе, сказав хлопчик.
Його ледве вмовили відпустити Лілю додому. Вона не могла забрати його одразу потрібна була процедура усиновлення, але щодня приходила його навідувати.
P.S.
Потім у Леоніда почалося щасливе життя. Зараз йому вже 26. Він закінчив технологічний університет, збирається одружуватись із доброю дівчиною. Веселий, щирий хлопець, безмежно любить свою маму Лілю, якій завдячує всім.
Вже дорослим він дізнався, чому тітка Ліля колись так потребувала родини її чоловік покинув через бездітність. Вона почувалась одинокою і нікому не потрібною. Саме тоді в найбільшій її самотності вона знайшла Леоніда у підїзді й дала йому тепло.
Коли його забрала власна мати, Ліля думала зі смутком: мабуть, не судилось Та була безмірно щаслива, коли знову зустріла його у дитячому будинку.
Леонід потім намагався дізнатись, що з його рідною мамою. Він зясував, що вони винаймали квартиру у Києві, вона поїхала невідомо куди з чоловіком, який щойно вийшов з тюрми. Далі хлопець не шукав. Навіщо? Адже справжню любов і родину він знайшов там, де його дійсно чекали.
Життя навчило його: найбільший скарб людини це любов та турбота, які ми отримуємо і даруємо. Дім там, де тебе люблять і приймають, незалежно від кровних звязків.
