Як ви хочете назвати свою донечку? літній лікар з професійною усмішкою подивився на юну породіллю.
Ми ще не вирішили з імям, втрутилася у розмову Наталя, що сиділа поруч на стільці. Це ж серйозна справа, Оксані треба добре подумати.
Не хочу ніякого імені, несподівано тихо буркнула сама Оксана. Я взагалі не збираюсь її забирати додому. Напишу відмову.
Ти взагалі, що сказала? схопилася Наталя, жбурнула сердитий погляд на дівчину і звернулась до лікаря. Не звертайте увагу, вона не розуміє, що говорить. Звісно, нашу дівчинку ми заберемо.
Я ще навідаюся, відпочивайте, лікар і не приховував, що присутність при родинних баталіях йому нецікава.
Щойно двері зачинилися, мачуха одразу накинулася з докорами:
Як ти можеш таке казати? Що люди подумають? Ми й так у Черкаси переїхали, все ніби по-тихому хотіли зробити Ця дитина має бути в нашій сімї!
А хто винен? втупилась Оксана у Наталю. Якби ти тоді мене послухала, нічого б цього не було. Я б школу спокійно закінчила та, може, до університету в Київ вступила. Якщо тобі та дитина так потрібна ось і забирай її собі!
Дівчина відвернулась до стіни, чітко натякаючи, що для неї розмова закінчена. Наталя ще кілька хвилин пробувала достукатись до доньки, але тут у палату заглянула медсестра попросила залишити породіллю в спокої.
Оксана залишилася сама, тихенько плакала у подушку і благала небо, щоб усе це скоріше скінчилося.
Несміливий стук у двері примусив дівчину витерти сльози. Вона глибоко вдихнула і сказала:
Заходьте.
Оксана чекала когось із персоналу, може, навіть тата. Але жінка, яка зайшла, була їй зовсім незнайома.
Чимось можу вам допомогти? хто б знав, як важко їй було не показати свого страху й хвилювання.
Я тут, знаєте, випадково почула… Лікарі біля моєї палати про щось таке говорили, незнайомка мучилась було видно, що пряме запитання ставити ніяково.
Так, я хочу відмовитись від дитини. Вас це турбує?
Я бачила, як твоя мама…
Вона мені не мама! одразу випалила Оксана. Просто мачуха, яка себе вважає чимось особливим. Моя мама на заробітках в Італії.
Пробач, не хотіла образити, жінка зовсім розгубилась. Просто у мене троє дітей, я провела дитинство в дитбудинку. Мені страшно за твою малечу, вона ж ні в чому не винна…
Такі маленькі швидко знаходять родину, мені так казали, знизала плечима Оксана. Я не можу навіть на руки її взяти, не кажучи вже про щось більше Якби Наталя не втрутилась тоді…
Ти ж вже доросла і сама вирішуєш. Тобі ж більше пятнадцяти, правда?
Позор на всю вулицю! іронічно передражнила мачуху Оксана. Як людям в очі дивитися будемо?
Не розумію жінка розвела руками.
Я зараз усе розповім, криво посміхнулась дівчина. Може, ви бодай не будете мене судити
***********************************************
Останній рік школи для Оксани був просто жахом. Не тільки тому, що її коханий, Василь, пішов в армію, а ще й тому, що до їхнього класу перевели столичного Артема. Його батько, впливовий підприємець із Києва, відправив сина у провінцію за черговий скандал через дівчат.
Артем дарував дорогі речі, водив до кафе, влаштовував вечірки. Дівчата здавались одна за одною, мріючи стати його нареченою.
Оксана була єдиною, хто не звертав на нього уваги. Їй був потрібен тільки Василь. Здавалося, Артем це зрозумів, вгамувався переключився на інших. Але, як вона помилялася!
Під кінець грудня день народження подруги Віти. Зібрався весь клас, Артем теж прийшов. Але його цікавила не іменинниця.
У розпал свята у Оксани задзвонив телефон. Вийшла в коридор поговорити, а повернулась Артем вже поряд з її стільцем. Не звернула уваги. А за декілька хвилин їй стало зле, світло миготіло перед очима…
Вранці Оксана насилу прийшла до тями. Поруч сидів Артем, самовдоволено посміхаючись.
От бачиш, а ще вдавала горду, сказав він. Тобі тут компенсація. Я ж і не думав, що твій Василь такий лох.
Додому дівчина дісталась дивом. Ледь трималась на ногах, голова паморочилась, перехожі кидали косі, гидливі погляди.
Ключі навіть не діставала натисла дзвінок. Знала, Наталя вдома.
Де тебе носить? зустріла мачуха. Додому не прийшла, слухавку не брала І вигляд твій Ой, щоб батько таким тебе не побачив!
Виклич швидку й поліцію, перебила її Оксана. Я хочу написати заяву. Нехай відповідає за скоєне.
Мачуха відразу напружилась, зрозумівши, про що мова.
Хто?
Артем, а хто ж іще… Тільки йому б вистачило нахабства. Давай викликай, або я сама подзвоню.
Зачекай, Наталя задумалась. Вона завжди шукала вигоду. Його все одно відмажуть. Я звяжуся з його батьком, нехай заплатить компенсацію.
Ти що, здуріла?! Оксана не вірила своїм вухам. Яка компенсація? Я сама піду в поліцію!
Та нікуди ти не підеш! жінка схопила її за руку й затягла до кімнати. В Оксани не було сил опиратися. Всі будуть на тебе тикати, сама винною залишишся. Я все вирішу.
У Оксани загубився телефон, чи то залишила у Віти, то чи загубила по дорозі І вийти не змогла Наталя двері замкнула. Голова крутилась, ліжко так і манило…
Через кілька днів дівчина поїхала до бабусі у Жашків, за сто кілометрів. Турбувати стареньку не хотіла, то й доводилось вдавати, що все добре.
А вже через місяць Оксана отримала страшну новину та ніч не минула без наслідків. Вона вагітна.
Наталя була в захваті дитина ця повинна їх усіх забезпечити! Батько Артема, як завжди, щедро компенсує. Мовчати лиш до пятого місяця.
А Оксану не питали як тільки вона натякнула про аборт скандал, контроль за кожним кроком, самостійно вже навіть на вулицю не вийдеш.
Дідусь майбутньої дитини був невдоволений, але гроші дав. Обіцяв щомісяця виплачувати солідну суму понад тридцять тисяч гривень.
************************************************
От і скажіть: я через цю дитину стільки просто пережила, зітхнула Оксана. Василь від мене відвернувся, подруги теж Довелось покинути рідну школу, навіть атестату не отримала.
Пробач, я тебе осуджувала, не знаючи, через що ти пройшла, жінка ледве стримувала сльози. Але дитинка ні в чому не винна.
Оксано, нам треба серйозно поговорити! до палати ввалилася Наталя, тягнучи за собою свого чоловіка. Прошу всіх вийти ми маємо сімейну розмову.
Жінка кинула співчутливий погляд і тихо зачинила двері.
Не дозволю зіпсувати всі мої плани! Якщо ти залишиш дитину тут додому можеш не повертатись. І куди підеш? Бабця померла, квартира відписана дядькові. Жебракувати будеш?
Ні, вона поїде зі мною, двері відкрилися, і зайшла гарно одягнена жінка. В Оксани на очах блиснув вогник надії.
Мамо! вигукнула Оксана.
Авжеж приїхала, як би я тебе кинула в біді, Алла обійняла дочку. Якби ти мені раніше розповіла все, вже давно була б зі мною у Львові. Думала, ти хочеш школу тут закінчити.
А я гадала, ти в мене взагалі не зацікавлена, Оксана аж схлипнула.
Хтось мені розповідав, що ти не бажаєш спілкуватись. Подарунки повертались назад, до тебе не дозвонитися Вже подумала, що ти мене не простила. Ну, нічого, лагідно посміхнулася мати, поїхали, і ти скоро забудеш усі ті жахіти…
**********************************************************
Оксана поїхала з мамою. Наталя залишилась із дитиною, намріявши красиве життя. Але коли про все дізнався дідусь із Києва, приїхав і забрав онуку до себе. Артем, хоч і не хотів, був змушений офіційно визнати батьківство.
А Оксана нарешті щаслива. Вона поруч із найдорожчою людиною на світі, яка завжди підтримає і ніколи не зрадитьЗі Львова Оксана написала листа Василю. Шукати виправдання не стала коротко розповіла правду, опустивши деталі, але не захищала себе, не благала про співчуття. Лиш додала стримане: «Я стала іншою, але, здається, кращою. Дякую за те, що ти був поряд у добрі роки».
У великому місті все було не так, як у провінції. Вулиці повнились тисячами облич, де кожен мав свою історію болю та надії, і Оксана нарешті відчула: її давня пригода хоча й зробила її сильною, проте не визначає її повністю.
Ночами вона вставала до маленької сестрички, яку народила її мама крихітки, солодкої, як медові вівсянки. Тепер, тримаючи маля на руках, Оксана навчалась любити спочатку без гіркоти й страху перед майбутнім. І коли одного разу мама, дивлячись на неї, прошепотіла: «Ти змінила мій всесвіт», Оксана вперше за багато місяців усміхнулася щиро.
Її не переслідували більше погляди, несказані докори й чужі рішення. У світі, де всі були чимось зламані, вона навчилась лагодити себе по-новому: не для інших, не з примусу, а заради себе бо зрозуміла, що щастя насправді починається з прощення, передусім собі.
А десь там, у Києві, росла дівчинка із темними очима, що забрала у матері всі старі болі. І Оксана часом подумки шепотіла їй на відстані: «Нехай твоя дорога буде світлішою за мою. Я знаю: ти не винна. Просто живи і будь щасливою».
Так, минуле іноді шепотіло тривогою ночами. Але Оксана нарешті знала: майбутнє це її вибір. І вранці найкраще починати все спочатку.
