Мамо в нас така собі
Марічко, знову мокрий рушник на гачку у ванній залишила?
Голос свекрухи пролунав із коридору, тільки-но Марія зняла підбори після роботи. Олена стояла, склавши руки на грудях, і дивилась на невістку з докором.
Він там сохне, Марія зітхнула, знімаючи взуття. Для того й гачок придумали.
В порядних хатах рушники на сушарку вішають. Але що тобі знати про це
Марія пройшла повз, навіть не зупинившись на цих словах. Двадцять вісім років, дві вищі освіти, керівна посада а щовечора мусить слухати претензії про рушники. Кожного дня те саме.
Олена проводжала її поглядом, не приховуючи невдоволення. Оця її манера мовчати, триматись осторонь, вести себе так, наче вона тут головна. За пятдесят пять років Олена навчилася читати людей, і Марія їй не подобалась з самого початку. Холодна, зверхня. А Ігорю потрібна була домашня, ніжна жінка, а не ця крижинка.
Наступні дні Олена приглядалася. Примічала. Запамятовувала.
Тарасику, збери іграшки перед вечерею.
Я не хочу.
Я не питаю, хочеш чи ні. Збирай, спокійно відповіла Марія.
Шестирічний Тарас спохмурував, але пішов складати дрібні трактори й автівки. Марія навіть не відволіклась від нарізки овочів.
Олена дивилася на це з вітальні. Оце воно! Оця холодність, яку вона постійно помічала. Ні посмішки, ні лагідного слова. Самі накази. Біда з хлопчиком
Бабусю, Тарас вискочив до неї на диван, поки мама пішла у спальню складати білизну, а чому мама завжди сердита?
Олена обійняла онука, погладила по голові. Момент був ідеальний.
Ой, сонечко Деякі люди просто не вміють показувати, що люблять. Це сумно, звісно.
А ти вмієш?
Ще й як! Бабуся тебе дуже-дуже любить. Я ніколи на тебе сердита не буваю.
Тарас ще міцніше притулився до неї. Олена посміхнулась.
Щоразу, коли вони залишались удвох, вона додавала нові мазки до картини. Акуратно, поступово.
Мама сьогодні не дозволила мені мультики подивитись, бурчав Тарас через тиждень.
Біднесенький. Мама у нас строга, так? Мені іноді теж здається, що вона трохи занадто до тебе. Але ти не засмучуйся, тільки приходь до бабусі я завжди зрозумію.
Хлопчик кивав, всотуючи кожне слово. Бабуся добра. Бабуся розуміє. А мама
Ти знаєш, Олена знижувала голос майже до шепоту, деякі мами просто не можуть бути ласкавими. Але ти тут ні до чого, Тарасику. Ти чудовий хлопчик. Це просто мама така, не інакше.
Тарас обіймав бабусю. Коли він думав про маму, всередині ставало холодно й незрозуміло.
Минув місяць і Марія почала помічати, що щось змінилося.
Тарасику, синку, йди до мене, обійму тебе.
Хлопчик відсторонився.
Не хочу.
Чому?
Просто не хочу.
Він побіг до бабусі. А Марія застигла посеред дитячої з простягнутими руками. Десь у звичних днях все зламалося але коли саме?
Олена спостерігала з коридору, ледь помітно усміхнувшись.
Тарасику, підійшла Марія до сина ввечері, ти на мене образився?
Ні.
А чому не хочеш зі мною гратися?
Хочу до бабусі.
Марія відпустила його й відчула тупий біль у грудях від того, чого не могла зрозуміти.
Ігоре, я не впізнаю Тараса, поділилась вона з чоловіком, коли всі спали. Він мене уникає. Раніше такого не було.
Ну та що ти, Марічко. Діти мінливі: сьогодні так, завтра інакше.
Це не просто настрій. Він дивиться на мене так, ніби я щось жахливе накоїла.
Ти перебільшуєш, кохана. Мама ж з ним сидить, поки ми на роботі. Може, просто до неї тягнеться.
Марія хотіла ще щось сказати, але змовкла Ігор уже повернувся до телефону.
Твоя мама любить тебе, говорила тим часом Олена, вкладаючи внука спати, коли батьки затримувались на роботі. Але по-своєму: холодно, суворо. Не всі мами можуть бути добрими, розумієш?
А чому?
Так вже виходить, сонце. А бабуся тебе ніколи не образить, завжди захистить. Не так, як мама.
Тарас засинав із цими словами, а вранці дивився на маму все більш недовірливо.
З часом він відкрито показував, кого обирає.
Тарасику, підемо гуляти? простягнула руку Марія.
Я хочу з бабусею.
Тарасе
З бабусею!
Олена тут же взяла його за руку:
Ну чого ти чіпляєшся до дитини? Бачиш не хоче. Ходи, Тарасику, бабуся тобі морозиво купить.
Вони пішли. А Марія стояла і не могла зрушити з місця. Її син відвертався від неї. Біг до свекрухи. А вона не розуміла, чого так
Того вечора Ігор знайшов дружину в кухні. Марія сиділа над недопитим чаєм, втупившись у стіну порожніми очима.
Марічко, я з ним поговорю. Обіцяю.
Вона тільки кивнула. Сил навіть на розмову вже не було.
Ігор сів біля сина в дитячій.
Тарасе, розкажи татові, чому не хочеш бути з мамою?
Хлопчик відвернув погляд.
Просто.
Просто це не відповідь. Мама тебе образила?
Ні
То в чому справа?
Тарас мовчав. Він і сам не міг пояснити, що відчуває. Бабуся ж казала мама зла, холодна. Значить, так і є. Бабуся ж не бреше.
Ігор вийшов із дитячої ні з чим
А Олена тим часом планувала наступний крок. Невістка зовсім зівяла видно. Ще трошки, й сама з речами піде. Ігор заслуговує на краще справжню дружину, а не цю крижинку.
Тарасику, підловила вона внука в коридорі, поки Марія приймала душ, ти ж знаєш, бабуся тебе любить більше за всіх?
Знаю.
А мама ну вона в нас так собі, правда ж? Не обійме, не приласкає ось ти бідний мій хлопчику
Вона не помітила кроків за спиною.
Мамо.
Олена обернулась. Ігор стояв у дверях, білий як стіна.
Тарасе, йди у свою кімнату, він сказав тихо, але так, що хлопчик одразу побіг.
Ігоре, я тільки
Я все чув.
Запала пауза.
Ти нарочно говорила зле про Марію? Увесь цей час?!
Я ж тільки про онука дбаю! Вона ж поводиться з ним, як наглядач!
В тебе взагалі розум є?!
Олена відступила. Син ще ніколи так на неї не дивився. З огидою.
Ігоре, послухай
Ти мене послухай. Він підійшов ближче. Ти налаштовувала мого сина проти його мами. Моєї дружини. Розумієш, що ти накоїла?!
Я хотіла як краще
Як краще?! Тарас тепер сахається від мами! Марія місця собі не знаходить! Це для тебе краще?
Олена випростала спину:
Тобі ця Марія не пара. Вона холодна, зла, бездушна
Досить!
Його крик змусив обох замовкнути. Ігор важко дихав.
Збирай речі. Сьогодні.
Ти мене виганяєш?
Я свою сімю захищаю. Від тебе.
Олена відкрила рота й закрила. В очах сина читався присуд. Жодних умов, жодних варіантів.
За годину вона виїхала з дому. Без жодних прощань.
Ігор знайшов Марію в спальні.
Я зрозумів, чому Тарас змінився.
Марія підняла на нього заплакані очі.
Це все моя мама. Вона весь цей час говорила йому, що ти зла і не любиш його. Вона налаштовувала Тараса проти тебе.
Марія застигла, потім зробила глибокий вдих.
Я вже думала, що зїду з глузду. Що я жахлива мати.
Ігор обійняв дружину.
Ти чудова мама. Це моя вина навіть не знаю, що на неї найшло. Але тепер вона більше не зможе псувати відносини з Тарасом.
Наступні тижні були нелегкими. Тарас питав про бабусю, не розумів, чому її більше нема. Батьки спілкувались з ним спокійно, терпляче.
Синку, Марія гладила його по голові, Все, що казала бабуся про мене неправда. Я дуже сильно тебе люблю.
Тарас дивився з недовірою.
Але ти ж зла
Я не зла, а сувора. Я просто хочу, щоб ти виріс хорошою людиною. Строгість це теж любов, розумієш?
Хлопчик задумався. Довго.
А ти обнімеш мене?
Марія обняла його так міцно, що Тарас розсміявся
Поступово, день за днем він повертався. Справжній Тарас. Той, що біжить показати мамі малюнок. Той, який засинає під її колискові.
Ігор дивився на них у вітальні й думав про Олену. Та дзвонила ще кілька разів. Ігор не брав слухавку.
Олена залишилась одна у своїй квартирі у Дарниці. Без онука. Без сина. Все, чого хотіла захистити Ігоря від неправильної жінки. А втратила і його, і Тараса.
Марія поклала голову чоловікові на плече.
Дякую тобі, що все виправив.
Пробач, що так довго нічого не розумів.
Тарас підбіг, вмостився татові на коліна:
Тату, мамо, а давайте в зоопарк завтра сходимо?
І, здається, життя знову потихеньку ставало своїм.
