Тітонько Оксано, допоможіть, будь ласка, з математикою, пошепки попросив Данилко, з тривогою дивлячись на батькову подругу. У мене ж контрольна завтра, а тато до вечора на роботі.
Малий, мені ніколи, не піднімаючи очей від ноутбука, відказала дівчина. До весілля дві неділі, а ще стільки всього не готово. Ти ж, сподіваюся, хочеш, щоб у нас із твоїм татом все було, як у казці?
Звісно, розгублено буркнув хлопчик і поплентався до себе в кімнату. Даниїл Оксану не терпів, але тато сяяв від щастя. Значить, треба миритися.
Мама хлопця давно тяжко занедужала, виховувати сина не могла.
Восьмирічна дитина не повинна споглядати муки найдорожчої людини!
З цими словами Павло, тато Данилка, забрав сина до себе. Його наречена несхвально скривилася, але промовчала. Влаштовувати скандал перед весіллям видавалося їй абсурдною ідеєю.
Оксана старанно вдягала на себе маску турботливої і чуйної жінки при Павлі. Але щойно він зникав за порогом, хлопця огортав повний холодність. Чужа дитина їй була геть не до вподоби.
Перед самим весіллям струм компютера Павла обірвався, і він взяв Оксанин. Лише хотів швидко відправити листа. Щось підштовхнуло його ще й історію переглядів глянути.
З кожним словом обличчя мужчини камяніло. З гуркотом захлопнувши кришку ноутбука, він попрямував до вітальні, де наречена дивилась «Плюси».
Що це за дурниці про дитячий будинок для мого сина? захрипло спитав Павло, ледве стримуючи лють.
Про що ти? скривилася Оксана. Казав, що на хвилинку. А сам поліз де не слід. Не соромно?
Відповідай. Чоловік не реагував на звинувачення. Хто тобі дав право вирішувати долю чужої дитини?
Отож бо! кинула Оксана пульт подалі. У нас і свої діти будуть. А Данило лише плутатиметься під ногами. Вчиться гірше нікуди, з четвірки на трійку скочується. Який з нього приклад?
У дитини стрес! Мати при смерті! Й ще й з дому вирвати… Йому важко, а ти про вигнання мрієш, замість допомогти, Павло не втримав крику. Добре, що Данило якраз був у школі.
Не кричи на мене! обурилася жінка. Я не зобовязана виховувати твого сина. Є в нього бабуся нехай забирає, якщо мій варіант не підходить.
А відколи ти мала мені оголосити про «геніальний» задум? Через тиждень після весілля? Чи місяць?
Через пару днів, піднявши підборіддя, кинула Оксана. Я вже в усьому розібралася. Подруга в службі опіки, швидко усі папери оформить. Хлопцю там краще.
Закарбуй собі добре, Павло заговорив льодяно спокійно, я ніколи не зраджу сина. Я його люблю понад усе. Данилко для мене цілий світ.
А як же я? дівчина підхопилася. Невже я тобі байдуже? Мене не любиш? Оксана роздратовано стиснула кулаки. Я не хочу, щоб твій син тут жив після весілля! Вибирай! Або він, або я.
Він, чітко і без вагання сказав Павло. Жінку ще знайду, а син у мене тільки один.
О, «жінку» знайдеш? З ким ти мені ще пригрозиш? Оксана аж трусилася від образи. Думаєш, інша визнає твого хлопчиська? Мрій далі! Чужі діти нікому не потрібні!
У тебе година, щоб зібрати речі й звільнити квартиру. Подарунки можеш забрати не жаль. Павло натягнув куртку й на порозі додав тихо: Бачити тебе більше не бажаю. Якщо думала, що я в тобі розчинений помилялася. Я шукав синові маму. От і все.
Почекай, Павле, а весілля? розгубилась Оксана. Вона була впевнена, що чоловік зараз почне просити пробачення й піде на її умови… А він так просто виганяє?
Ти ж ще не зрозуміла? Павло втупився в неї: Не буде ніякого весілля. Вибір зроблено. І не на твою користь. Пакуйся. Не будеш виїхала не церемонитимусь.
Двері грюкнули, й Оксана лишилася сама. Вона осіла на диван, нічого не розуміючи. Уже встигла відчути квартиру своєю, відчинилися двері.
Подзвонили. Оксана підхопилася й, усміхаючись, гайнула відчинити Павло, мабуть, передумав
Вам посилка, живо сказав молодий курєр, розпишіться тут.
Дівчина трохи не зламала ручку від злості, ставлячи підпис. Хлопчина якось дивно подивився і швиденько зник.
У коробці трохи крутнувся і блиснув весільний костюм розкішний, аж очі ріже. Оксана з шаленістю виплеснула його із коробки й топтала, перетворюючи на звичайну ганчірку.
Розлючено схопивши телефон, набрала номер подруги й витягла валізу з шафи.
Що трапилось? сварливий голос долинув з трубки. Сама не спиш і мені не даєш. Що, нерви перед весіллям? іронічно відказала подруга.
Ніякого весілля не буде! прошипіла Оксана, перемкнувши дзвінок на гучний звязок. Я речі збираю. Приїдь, забери мене?
Що сталося? голос в трубці одразу став серйозний. Він тебе скривдив?
О, ще й як! вигукнула Оксана й швидко переповіла подрузі усю сцену. Та мовчала. Ти заснула там?
Ти справді хотіла позбутися хлопця?
Авжеж. Навіщо він мені? пирхнула дівчина. Своїх народжу.
Знаєш після хвилини мовчанки промовила подруга, я тебе не розумію й не хочу розуміти. Я й не думала, що ти здатна на таке.
Ой, та все одно мені, що ти там думаєш, прошипіла Оксана, затинаючись із валізою. То ти їдеш?
Ні, байдуже відповіла співрозмовниця. Дзвони другій.
Сама поїду таксі викличу!
********************************************
Павло забрав Данилка зі школи, й вони пішли до сивого парку годувати голубів. Хлопець радів увазі батька, та все одно спитав:
А до тітки Оксани допомагати не треба готуватись до весілля? одразу замовк, напружено чекаючи відповіді зараз тато скаже, що треба, і вони повернуться додому
Не треба, озвався Павло, і син здивовано на нього глянув. Весілля не буде. Ти ж не сильно засмутишся, якщо Оксана не буде з нами жити? трохи насторожено допитувався чоловік, бо не подумав перед тим, як скаже хлопцеві про те, що випровадив жінку.
Не засмучусь, відповів Данило з сяючими очима. Ніскілечки. Вона мені ніколи не подобалась, я їй був непотрібен.
Ну й гаразд, щільно обійнявши сина, промовив Павло, поживемо удвох. А потім, обовязково знайдеться жінка, що полюбить тебе, як рідногоГолуби кружляли навколо, виборюючи крихти з татового пакета, а між дерев поволі сідало сонце. Павло глянув на сина в очах хлопчика світилося справжнє полегшення і щастя. Немов відчувши вперше за довгий час, що його люблять не з обовязку, а щиро.
Знаєш що, синку? Павло відламав ще кусочок батона. Давай сьогодні запечемо твій улюблений пиріг з вишнями. А потім підемо вечеряти до бабусі, вона ж давно нас кличе.
Данило аж підскочив з радості:
А на вихідних разом готуватимемо уроки? Ти мені допоможеш з математикою?
Обіцяю, усміхнувся Павло. Тепер усі задачі вирішуватимемо разом. І життєві, й шкільні.
Теплий вечір сповнився їхнім сміхом і впевненістю в тому, що попереду обовязково будуть світлі дні. Павло більше ніколи не дозволив би, щоб хтось навіть подумав відгородити його від сина.
Бо справжня сімя це не ті, хто обіцяє казку, а ті, хто лишається поруч, коли наступає ніч.
