Олесе, ти зайнята? тихо озвалася мама, зазирнувши у кімнату доньки.
Минуточку, мамо. Я зараз допишу листа і прийду допоможу, не відриваючись від компютера, відповіла дівчина.
Без майонезу салат не такий смачний вийде Не врахувала, а ще й кріп забула купити. Може, збігаєш у магазин, поки не зачинився?
Добре.
Вибач, що турбую. Ти вже гарно уклала волосся, а я все замоталася з цим святом, зітхнула мама.
Гаразд, іду, Олеса вимкнула ноутбук і повернулась до мами. Що ще треба?
Вона хутко взулася у чобітки, одягла кожушка, а шапку не взяла зачіску ж шкода псувати. Магазин був зовсім поряд, їй і холодно не стане. На вулиці морозець легенький, сипле дрібний сніг суцільна новорічна казка.
У магазині народу було мало; забігали ті, хто щось забув у передсвятковій метушні. Кріп залишився лише в пучку з петрушкою і зеленою цибулею, вже трохи привялий. Олеса хотіла зателефонувати мамі поцікавитись, чи брати такий, але виявила, що телефон забула вдома. Трохи задумавшись, вона таки взяла пучок зелені, вибрала серед порожніх полиць пачку майонезу, розрахувалась і вийшла на вулицю.
Не встигла Олеса зробити й кілька кроків, як з-за рогу вилетіла машина й майже засліпила її фарами. Вона встигла відскочити вбік, та каблук чобота ковзнув по крижаному спучу під снігом. Нога підвернулась і Олеса гепнулась на тротуар. Сумка відлетіла вбік.
Вона спробувала підвестись, але щиколотка різко заболіла, аж очі повні сліз набігли. Посеред пустої вулиці, ще й без телефону Що робити? Вона і не почула, як тихо зачинились дверцята машини позаду.
Ви сильно вдарились? над нею схилився молодий чоловік. Можна вам допомогти? Встати зможете? простягнув руку.
А по-вашому, це я винна? Це ж тут ваші машини з льодяною дорогою! мало не заплакала Олеса, рукою його ігнорувала.
Самій ж треба у таких чоботях вечорами ходити, відрізав він.
І йдіть ви, огризнулася вона, ковтнувши сльози.
Сидіти тут цілу ніч плануєте? Ну гаразд, не образив би таку дівчину Далеко мешкаєте?
Он там, кивнула Олеса на сусідній підїзд.
Чоловік десь зник. Але скоро Олеса почула гудок машини, вона підїхала до неї.
Я вас підніму, тільки на хвору ногу не ставайте. Раз, два і, не давши заперечити, підняв Олесю і допоміг стати на здорову ногу.
Стійте? одною рукою тримав Олесю, іншою відкрив пасажирські двері. А тепер сідайте, обережно.
А сумка? гукнула Олеса вже з машини.
Він знайшов її сумку, поклав назад.
Біля підїзду допоміг Олесі вийти з автомобіля і взяв на руки. Ногою зачинив двері.
Ключі з собою? Хтось удома?
Мама
Тоді телефонуйте їй, нехай відчиняє.
Ліфта у будинку не було довелось йому нести Олесю сходами на третій поверх. Вона міцно трималась за його шию, чула його важке дихання, бачила, як по скронях тече піт під світлом жовтих лампочок. «Треба тобі, будеш тепер обережніше біля супермаркету гасати», подумала вона з дратівливою втіхою.
Опустіть, далі я сама, попросила Олеса біля дверей квартири.
Чоловік нічого не відповів, дихав важко. Двері відчинились і на порозі зявилася мама.
Олесю? Що це таке?
Він вже не сперечався чемно заніс дівчину в квартиру, поставив, вдихнув глибше.
Принесіть стілець, звернувся він до розгубленої мами.
Мама принесла стілець з кухні. Олеса присіла, простягнувши вперед травмовану ногу. Чоловік присів навпочіпки перед нею.
Що це відбувається? розгублено перепитала мама.
Він не зважав, однією рукою підтримував ногу, другою швидко розстебнув блискавку на чобітку. Олеса аж скрикнула.
Вам боляче!
Зараз огляну, стисло кинув він, не зважаючи на схвильовану маму, яка жахалася, дивлячись, як щиколотка розпухає.
Викличу “швидку”, сказала мама.
Не треба. Це вивих. Я лікар. Принесіть щось холодне, скомандував він.
Мама поквапилась за замороженою куркою. Чоловік дав їй вказівку прикласти до щиколотки.
Ви йдете? занепокоєно спитала Олеса.
Я в авто зганяю за бинтом і вашу сумку принесу, відповів і пішов.
Хто це такий?! спитала мама, прикладаючи лід до ноги. А раптом злодій, забере сумку з грошима та ключами… Може, поліцію викликати, поки не втік?
Мамо, не сміши. Хотів би, давно б утік. Він мене додому приніс
В цей момент задзвонив домофон.
Це він, відчиняй, попросила Олеса.
Чоловік зайшов, повернув сумку.
Перевірте усе на місці, сказав, зняв куртку, опустився на одне коліно.
Потримаєтеся за стілець зараз вправлю суглоб.
Він вправно взяв її ногу, Олеса ледве не кричала від болю, поки він вправив вивих. Мама, ледве не плачучи, стояла поруч.
Біль пройде за кілька днів, ходити не навантажуйте, обережно опустив її ногу.
Дякую вам Вибачте, я й не знала, що про вас і думати, сказала мама. Може, лишаєтесь? До Нового року лишилoсь зовсім трохи. Усе готове.
Чоловік коротко подумав.
Якщо не буду вам зайвим, згодився.
Чудово! Допоможете з шампанським, зраділа мама.
Мамо! гукнула застережливо Олеса.
Ходімо, на кухню, а ти, молодий чоловіче, допоможеш Олесі до кімнати, сказала мама.
Олеса, спираючись на його плече, на одній нозі дісталася дивана, кілька разів несміливо спробувала ступити боліло, але натомість поселилася дивна легкість, відчувала його підтримку, тепло руки.
Дякую, ледь усміхнулася вона.
Я ж винен перед вами, мовив він.
Не винен. То я налякалася й оступилась. Як вас звуть?
Валентин, Валентин Богданович. Може, на «ти»?
А хто ти за фахом, справді лікар?
Хірург. Я теж збиралась у магазин, щось купити на стіл засміявся Валентин.
Дружина, чи не чекає вас? обережно прохопилась Олеса.
Вона півроку як пішла. Все докоряла: «ти весь час на роботі, навіть у свята», забрала нашу доньку й переїхала до матері.
Я, мабуть, жахливо виглядаю
Навпаки.
Втрьох зустріли Новий рік. Їли домашні вареники, сміялись, тягнули з улюблених келихів ігристе. Як зустрінеш рік так і проживеш
Валентин пішов, і з мамою вони лягли відпочивати. Олесі згадувалось, як Валентин її ніс. Її гріла память про тепло його долонь. Як таке забути?
Вранці Олеса вже пробувала ступати Біль терпіти можна. Щастя заіскрило, коли Валентин повернувся подивитися ногу.
Все добре, наступати можна?
Ми ж на «ти» так, можна, усміхнулась Олеса.
Чаю?
Іншим разом, поспішав.
Ти ще заїдеш? не втрималась Олеса.
Посміхнувся та поїхав.
Через два місяці Олеса переїхала до нього.
Так він ще не розлучений. А якщо дружина повернеться? зітхала мама, допомагаючи пакувати речі.
Не повернеться. У неї вже інший, казав Валентин.
Рік прожили щасливо. Олеса іноді ревнувала до молодої доньки та його колишньої. А коли бачилися бачила фото дружини: гарна
Живучи разом, Олеса мимохідь почала розуміти дружину Валентина. У вихідні його могли викликати до лікарні посеред ночі, у свята теж. Молоді медсестри До нього неможливо не відчувати тепла. Але коли він був поруч, вона світилась від щастя.
Минав рік. Хоч турбот і сумнівів чимало та був він щасливим. Валентин з дружиною не розлучився. Маму це непокоїло, все радила «поставити крапку». Але Олеса не наважувалась.
Тридцять першого вона похапцем крутилася на кухні. Ялинка світилася у залі, на ліжку чекала святкова сукня. Олеса глянула на мясо, як задзвонив телефон. У кімнаті Валентин розмовляв біля вікна.
Домовлюсь, скоро приїду, кинув він і повернувся до неї.
Знов виклик у лікарню? болісно спитала Олеса.
Ні, дружина дзвонила. Мала не засинає без мене, плаче. Я швидко і повернусь.
Валентине, до Нового року менше трьох годин її голос затремтів.
Я встигну, не хвилюйся. Засну її й назад. Подарунок ще не відвіз. Я скоро, поцілував і пішов.
Олеса намагалась не ревнувати, але серце щеміло. Усе було готове, сукня, свічки. Стрілки наближались до півночі, а Валентин не повернувся. Вона не стала дзвонити як би не був за кермом. Лише написала, та відповіді не було.
Вичерпавшись чеканням, Олеса задула свічки, подивилася на самотній святковий стіл. Їй як ніколи стали зрозумілі почуття його дружини. А що, як мама права, і вони зійдуться знову? Вона ж так сильно його любила
Було боляче йти у тишу, тож згадала про літню сусідку Надію Петрівну з першого поверху жила сама. Валентин колись казав: ніколи не була заміжня, дітей не мала. Олеса також зараз одна Самотньо зустрічати Новий рік не личить.
Взяла кілька контейнерів: у один поклала салат, у другий шматок медівника, й спустилась.
Сусідка не одразу відчинила, Олеса ніяково пояснила мету візиту. Нарешті заскрипів замок.
Я принесла вам салат і тортик, сама пекла. Не образитесь, якщо пригостю?
Заходь, несміливо сказала бабуся.
Сама маленька, худенька, плечі трохи похилені, але в оселі чистота й затишок. Ялинки не було, святкового столу теж; тільки телевізор тихенько працював.
Ось, Олеса поставила частування на стіл.
Дякую. Сідай, чайник зараз закипить, сказала пані Надія й неквапно пошкутильгала на кухню.
Ти, здається, з Валентином Богдановичем живеш? спитала пізніше за чаєм.
Так.
Пані Надія кивнула погодливо.
Його дружина ніколи ні з ким не віталась Сама собою тільки. Ти не така. Його знов у лікарню викликали?
До дочки поїхав.
То повернеться, не бійся. Мужчина мудрий, правильний.
А ви все життя самі? несміливо спитала Олеса.
Так, усе одна Могла б дітей мати шкода тільки, що не склалося. Мала колись коханого. Подруга зрадила Я після школи у медучилище поїхала, а мій Федір залишився у селі. На Новий рік зібралася до нього, автобус на півдорозі зламався. Вже темно, сніг, завірюха Ніяких телефонів не було. Я пішла пішки. Думала так швидше потраплю. Заметіль, холод Та все ж добралася, обморозила лице й руки.
Лежала після того в лихоманці. Коли піднялась, подруга заявила: мовляв, чекає дитину від Федора Він намагався зі мною поговорити я не простила. І все життя одна Лише з роками дізналася то подруга збрехала. Федір запив і просто замерз під снігом Така от доля. Знала б колись простити все інакше склалося б.
Бачила вас із вікна Валентин ніколи не виглядав щасливим з нею, як з тобою. Якщо любиш пробачай, не ревнуй. А як ні їдь з ним, не чекай, не втрать долю, як я
Олеса повернулась додому, прибрала зі столу. Валентин повернувся лише вранці.
Вибач. Не знаю, що сталося; неначе щось підсипала в чай. Тільки-но отямувався з важенною головою.
Чому ти не розлучишся? Ти її любиш?
Ні Я доньку люблю. Між нами й бути нічому. Ти віриш мені?
Олеса підійшла та обійняла його.
Давай поїдемо разом кудись Ти хороший хірург, скрізь потрібний.
Не можу зараз думати. Вибач Я тебе люблю
Він заснув. А Олеса ще довго не могла загасити у грудях слова старої сусідки. Не повторювати її помилки, не залишати своє кохання уперше Дитина ще маленька, все забуде. Це дружина все підлаштовує, щоб Олеса не витримала й пішла. Нащо віддавати кохання? Вона буде боротись за Валентина.
Гірлянда на ялинці поступово згасла. Олеса, тісно притулившись до Валентина, думала: «Люблю Це слово все не охоплює. Та все, що серце промовляє я люблю тебе».
Коли любиш пробачити можна все. Окрім одного Коли вже не люблять тебе.І коли Олеса, прокинувшись у перший день нового року, почула поруч тихе Валентинове дихання, вона вже знала відповідь. Вона не стане відступати ні перед ревнощами, ні перед чужими маніпуляціями, ні перед тим, що той шлях нелегкий. Витираючи сльози сумнівів, вона схилилась, торкнулася губами його плеча і відчула її серце, як і рік тому, знову наповнилося світлом.
За вікном падали повільні сніжинки, склавши білу покривалу на засніжених гілках. Олеса вдихнула на повні груди морозне, новорічне повітря змішувалось із запахом надії. Вона знайде у собі сили пробачати, чекати, боротися. Адже її любов була не крихкою і не минущою, а саме такою справжньою, як це зимове сонце, що вперто пробивається крізь снігові хмари.
Поруч Валентин щось промовив уві сні. Олеса усміхнулась і прошепотіла:
Я тебе не відпущу.
…Світ повний несподіваних зустрічей, випадковостей, болю й радості. Але якщо вибираєш лишити у своєму серці щось важливе треба не боятись майбутнього, не повторювати чужих помилок. Бо кожна мить ще один шанс: на нове щастя, на велику любов, на справжню віру в себе і своє життя.
Сніг танув на підвіконні, а десь глибоко всередині Олеси визрівала впевненість: навіть коли усе здається неможливим варто чекати, прощати, любити. Адже справжня казка народжується тоді, коли ти не відвертаєшся від життя й довіряєш серцю.
І все найкраще тільки починається.
