Олег купив найкращий букет квітів і з хвилюванням вирушив на зустріч. Біля нового фонтану в центрі Львова він нетерпляче чекав, міцно стискаючи в руках гербери у рожево-білій обгортці. Маряни ніде не було видно. Хлопець кілька разів озирнувся, потім набрав її номер. Відповіді не було. «Може, вона трохи запізнюється», подумав він і набрав ще раз. Цього разу Маряна взяла слухавку.
Я вже на місці, а ти де? одразу запитав Олег.
Між нами все закінчено! раптом пролунало у відповідь.
Що? Чому? спантеличився Олег.
Усе через букет! спокійно сказала дівчина.
З букетом щось не так? Олег і справді нічого не розумів.
Олег довго ходив у квітковому магазині десь на вул. Городоцькій. Живі айстри, червоні гвоздики, білі лілії, рослини у горщиках усе пахло літа. Скрізь майоріли барвисті букети. Але хлопець стояв розгублений, хвилювався.
Він пригадав, як Маряна ще при першій зустрічі розповідала про улюблені квіти ніби йшлося про рожеві троянди але точно він не міг згадати, що саме вона тоді казала. Перше побачення захопило його повністю. Образ Маряни, її довге темне волосся, лагідна усмішка, легкі ямочки на щоках назавжди закарбувалися в його памяті.
Та зараз не час мріяти, треба було обирати квіти. На касі до нього підступила привітна продавчиня.
Погляньте, які у нас гербери! У Львові їх іноді зовсім важко знайти, особливо ось такого, великого сорту.
Олег поспішав. Треба було вже бігти, обідня перерва закінчувалась, а начальник суворо слідкував за дисципліною.
Саме у цю непідхожу мить дзвінок від мами.
Олежку, що там у тебе з тими ділами? Вже пятниця! Приїдеш на вихідні до села?
Мамо, роботи купа, не знаю
Бабуся все поглядає на хвіртку. Чи дочекається? Може, хоч завтра заїдеш.
Не обіцяю, мамо швидко відповів Олег.
Олега дратували ці постійні мамині дзвінки. Село далеке, дорога тягне за собою цілий день, а справ у Львові й так вистачає.
Та сьогодні найважливіше зустріч із Маряною! Якщо все піде добре, завтра можна запросити її на прогулянку в Стрийський парк, і, може, навіть познайомити з мамою. Цього так хотілося його рідним!
Але як же згадати, які квіти любить Маряна? Не хотілося й запамятовувати всі ці «жіночі дрібниці». Але мабуть це важливо
Продавчиня вже перестала щось радити, терпляче спостерігала за його нерішучістю.
«Здається, про колючки на трояндах вона тоді щось казала Не буду ризикувати, візьму гербери», вирішив хлопець. Заплатив 200 гривень і поспішив на роботу.
Домовились зустрітися біля нового фонтану на площі Ринок. Олег запізнювався: затримали на нараді, начальник давав зрозуміти, що планується підвищення.
Щоб не нервувати Маряну, він попередив її, що трохи затримається. Потім вимкнув звук, бо знов подзвонила мама але взяти слухавку вже не міг.
Олег мчав, ледве не збивши пару голубів біля театру Опери. Вийшов із машини й майже біг до фонтану з букетом гербер у руці.
Маряни не було. Олег пройшовся площею, знов подзвонив. Мабуть, і вона десь затрималась? Сів на лавку, став розглядати сцену довкола.
Хвилин за десять сам набрав її ще раз.
Маряно, ти де? Я вже тут.
Я бачу тебе з другого поверху кавярні «Світ кави». Давно спостерігаю.
Виходь! запропонував хлопець. Або я піднімуся?
Не потрібно. Ти запізнився відповіла спокійно.
Вибач, начальник затримав, робочі питання. Я ж попереджав. Але ось для тебе квіти
І знов не ті! Ти навіть не памятаєш, що мені подобається!
Так, троянди Але їх було мало Я виправлюсь, чесно!
Не треба. Сьогодні квітів уже вистачить.
Олег знайшов дівчину біля вікна, акуратно поклав гербери на стіл замість того, щоб вручити їй у руки. Маряна не глянула навіть.
Олег заговорив як завжди, знаходив слова навіть тоді, коли здавалось, усе втрачено. Йому вдалося трохи розтопити лід, і от вони вже разом пили каву.
Біля виходу офіціантка наздогнала їх:
Ви забули тут квіти!
Заберіть собі, це від душі, сказав Олег.
Дівчина зніяковіла, проте щиро подякувала.
А Маряна ще більше похмурнішала.
Я куплю для тебе завтра величезний букет троянд, обіцяю!
Не потрібно. Все, Олег, вже пізно
Вони йшли сходами по-окремо. Знову задзвонила мама.
Ти коли приїдеш, сину? її голос був тривожний.
Завтра, мамо, вперше за багато днів Олег відповів це щиро.
Того ж вечора їх із Маряною дороги розійшлися. Він уже знав не зустрінуться більше.
Вранці Олег уже мчав автошляхом серед безкраїх полів, де до горизонту розстелялися різнобарвні квіти. Зупинився на узбіччі, спустився до поля, і тут, серед дикої краси, обрав найкращі квіти для найрідніших людей мами та бабусі.
Вдома він поділив оберемок на два букети. Мама зустріла його сльозами радості, обіймала так, ніби бачила востаннє. Бабусі допомогла підвестися. Вона затремтілими руками взяла подарунок, підносила букет до обличчя, вдихаючи запах дитинства, літа і рідних полів. У її очах зявився давній вогник тепла та щастя.
Ой, лишенько! Скільки років я не тримала квітів від онука Постав, дитинко, у воду Тільки у ту широку вазу, та колодязною водою, та обережно
Олег сів поряд із нею, поклав голову їй на коліна, а вона гладила його по волоссю, боячись помяти улюблені польові квіти.
І відчув він раптом щастя приходить тоді, коли ти не чекаєш подяки за щось велике чи особливе. Достатньо просто дарувати просту увагу та тепло тим, хто тебе чекає. Саме в цьому справжній сенс життя.
