Ой, слухай, розповім тобі, як усе закрутилося в Оксани цього Нового року ти просто не повіриш!
Оксана ще з початку грудня була страшенно змучена: робота, звіти, цифри, купа паперів… Сидить якось пізно ввечері вдома, дописує річний звіт, кава вже гірка на смак, а під очима мішки. Але вона тримається, бо знає: якщо до завтра ніде не вилізе якась дурна помилка, начальство відпустить її аж до Різдва. Мама з сестричкою Ганнусею страшенно скучили, а вона і сама про них мріє. Подарунок для мами не купила, а от Ганнусі телефон новенький вже в кишені. Навіть квитки на поїзд до рідного Луцька знайшла за місяць наперед і взяла нижню полицю у купе, бо знаєш же, які на свята натовпи хоч під себе стільця бери.
Товпи, робота, дедлайнові вікна на голову вже сніг не потрібний, а тут ще й такі сни сняться! Уявила Оксана, ніби маленька дівчинка сидить у волинському лісі на пеньку, книжку читає. Каже їй Оксана: “А ти чого сама тут, ти не заблукала?”. А та сміється й каже: “Та я не загубилася, просто ще не знайшлася! Прокидайся, а то долю свою проспиш сьогодні ж ввечері зустрінеш!”. І, що цікаво, каже ще: “Звіт не забудь здати!”.
Очі у Оксани самі відкрилися пів на восьму! За 15 хвилин вона вже і нафарбована, і готова вибігати, тільки про каву згадала хай буде, вип’є вже на роботі. Вийшла, а мороз такий, що шуба ніби з нутрії, хоч насправді з секонду. Зіскочила у автобус на Вишків, присіла а там дівчинка та сама з її сну сидить, підморгує! Оксана тільки хотіла перепитати, а хтось штовхнув її рюкзаком та відволік. Озирнулась дівчинки немає. Думає: “Ой, втомилася вже настільки, що й не знаєш, де сон, де дійсність”.
На роботі народу, як завжди, повно. Як бджоли гудуть хто зі списками, хто з бухгалтерією. Оксана здає звіт, а начальник, Іван Васильович, кивнув і каже: “Всі красуня, аж світиться! Ну тримай премію, щасливого святкування!” та простягає їй конверт. Вона, як справжній волинянин, дякує, аж щоки аж горять. Помчала в “Сільпо” для мами гарну шалю відклала, знаєш, ту, з жовтим візерунком. Ганнусі взяла вишиту блузку. Смаколиків ще набрала: “Любимівське” ігристе, медівничок і цукерок.
Увечері до поїзда летить аж задихається. Забігає у вагон, і тут спотикається через чийсь рюкзак! Уже думала, впала на весь прохід. А тут хтось сильний і лагідний піднімає її з підлоги, перепрошує. Дивиться Андрій. Високий, симпатичний, з гарною усмішкою. У них ще й місця поруч у тому ж купе. Оксана згадує слова тієї дівчинки зі сну про свою долю… Думає: “Може це вона, та доля?”
Слово за слово, познайомилися. Андрій їде з Києва у службових справах в Луцьк повертається вже завтра, щоб Новий рік зустріти вдома. А Оксана зраділа, що компанія склалася, бо після Ігоря вона й справді ні з ким серйозно не спілкувалася. Перевела розмову і каже: “Маю шанс на відпустку, нарешті з мамою й сестрою зустріну свято”. Запрошування до чаю теж не забарилися: “Мама мені дала яблучного пирога для сусідів по купе!”.
Потім ще їхня квартира поповнюється: Віра Петрівна із маленьким онуком їдуть додому на Різдво. Всі разом пють чай з пирогом оце вже по-нашому, по-волинськи! А Андрій усе дивиться на Оксану і каже, що вона, коли червоніє, стає зовсім як наливне яблуко.
Вже під’їжджають до Луцька, місто сяє новорічними гірляндами, сніг хрустить. Андрій трохи вагається, але нарешті просить телефон; Оксана погоджується й відчуває, що з цією людиною й справді дуже легко ніби знайома сто років. Домовилися продзвонитись, але Андрій повертається до Києва. Випустили їх обох, як у казці, кожного у свій бік.
Оксана стерла сльозинку не хотіла навязуватися, але так хотілося сказати Андрію: “Залишайся, зустрінемо разом Новий рік”. Але ж ні, вона горда, як типова українка.
До мами та Ганнусі заходить як сюрприз: ключі запасні у поштовій скриньці в неї трюк з дитинства. Стукає у двері і тут Ганнуся на поріг, ледь не впала від радості! Почали разом готувати салати, сміялися, згадували старі історії. Мама саме витягла з духовки мясо по-французьки улюблену страву Оксани.
Мама озирається: “Толком почула, що ти приїдеш. Думала, може, не сама будеш. З Ігорем, бачу, давно не спілкуєшся?”. Оксана відмахується, перекладаючи тему. Тут дзвонить телефон Оксанині серце калатає. На екрані: Андрій.
Привіт, трохи невпевнено каже він. Я не встиг виїхати додому з Луцька. Нікого тут не знаю, ти не запросиш самотнього мандрівника до вас на свято?
Оксана сміється, як давно вже не сміялась:
Зараз спитаю головну господиню! Мамо, можна до нас знайомого хлопця запросити? Він тут у відрядженні, а додому потягів немає
Та приводи! Він нам тільки компанії додасть а то тут, одні дівчата!
І знаєш дівчинка з її сну таки була права! Добре, що тоді не проспала. Так Оксана знайшла своє щастя, та й Новий рік зустріла не сама.
