День, коли моя колишня свекруха прийшла, щоб забрати навіть гойдалку моєї донечки.
Коли я повідомила колишній свекрусі, що ми з її сином більше не разом, вона й оком не моргнула. Її голос звучав так холодно, що такого тону досягають тільки досвідчені українські свекрухи:
Тоді завтра ми приїдемо забрати речі мого сина.
І приїхала, як обіцяла немов виконуючи вирок. Зявилися мій колишній, його брат та ще якийсь друг цілісінька бригада штурмовиків для швидкого виселення. Я стояла з дитиною на руках і спостерігала, як вони виносять усе так, ніби грабують банк.
Будь ласка, залиш мені телевізор, попросила я, а донечка міцно обіймала мене.
Це для дитини Вона так любить дивитися мультфільми
Поглянув на мене так, ніби я вимагаю нирку:
Це МІЙ телевізор, відповів із зайвою театральністю, відключаючи кабелі.
Забрали ВСЕ. Ліжко, стіл, стільці, навіть дзеркало у ванній, яке й так ледве трималося. Квартира стала такою порожньою, що мій голос лунав як у порожній криниці. Лишилися тільки гойдалка донечки, хисткий стілець і я намагаюся втримати себе, щоб маля не бачило моїх сліз.
А тепер, мов у кіно: коли машина вже чекала надворі, забита речами до стелі, він зайшов у голу кімнату і побачив мене мов потерпілу від кораблетрощі.
Скажи, щоб я залишився, раптом попросив він з таким жалісливим поглядом, як у побитого пса.
Я подивилася на нього, глибоко вдихнула й усією гідністю, яка мені ще лишалася, мовила:
Ні.
Пішов з усім добром. Ну майже. Залишив комплект стільців і плиту, які ми колись купували разом. Яка щедрість, справді.
Тієї ночі я плакала, дивлячись на голі стіни. Але була ГОРДА краще помру, ніж попрошу залишити хоч виделку.
Проходить рік
Дзвінок у двері. Вона. Колишня свекруха прийшла «провідати онуку» (ага, певно я ж, мабуть, Міс Україна). Відкрила їй з найяскравішою українською усмішкою.
Прошу до хати, пані, сказала я й відійшла вбік.
І ОЙ, ЯКІ В НЕЇ БУЛИ ОЧІ!
Квартира була НАПОВНЕНА. Нові дивани (добре, що рідня дала, але вона ж того не знала), повний обідній гарнітур, шафа у вітальні, ВЕЛИЧЕЗНИЙ ПЛОСКИЙ телевізор, на якому донечка дивилася мультики у відмінній якості, фіранки, килим на підлозі, навіть картини на стінах.
Дивлюся, ти непогано облаштувалась, пробелькотіла вона, заздрісно роззираючись.
Так, пані, відповіла я, наливаючи їй чай у СВІЙ новий сервіз.
За рік багато чого можна досягти, коли не потрібно терпіти пяниць.
Вона мало не вдавилась чаєм. Я ВИГРАЛА.
Виявилося, що за той же час, поки я зносила її сина й гулянки «після родинних свят», я, лишившись сама з маленькою донькою, наповнила цей дім теплом, працею і речами, які вже нікому не дозволю забрати.
Моя донечка радісно бавилася килимом з новими іграшками. Колишня свекруха оглядала все навколо, мов потрапила у зовсім інший світ. А я спокійно сьорбала свій чай і думала:
Дякую, що забрали все ви дали мені найкращий шанс показати, на що я справді здатна.
А ти мав такий момент абсолютного задоволення, коли той, хто тебе недооцінив, бачить, що ти не просто вистояв а розквітнув по-справжньому?
