Не знаю, як це написати так, щоб не прозвучати як у дешевих серіалах на «ПлюсПлюс», але це найнахабніший номер, який мені хтось коли-небудь викидав. Живу я з чоловіком вже стільки, що навіть наш кіт Мурко навчився ігнорувати мої скарги, але сьогодні не про нього. Другий «герой» у цій історії його мама, пані Лідія, яка завжди трималась до нашого шлюбу ближче, ніж мій плед до телевізора у січні. Я довго думала, що вона з тих матусь, що всюди сують носа, але «від щирого серця». Виявилося від щирого інтересу до грошей.
Десь кілька місяців тому чоловік умовив мене підписати якісь документи щодо квартири. Пояснив, що набридло платити оренду у Києві, час мати своє житло, і якщо зараз ціни в гривнях не ловити потім собі локті кусати будемо. Я, звісно, була в захваті: нарешті гніздечко, а не вічні коробки й сумки. Підписала, не мудруючи довго та не граючи у детектива, бо вірила, що ми команда «Мрія»!
Але потім почалися дивні речі. Він весь час сам бігав по держустановах, казав, що мені там робити нічого, будеш тільки час втрачати, йому зручніше. Повертався, кидав якісь папки у шафу на коридорі глянути їх ніколи не дозволяв. Варто було щось запитати починав міркувати складно, як викладач на кафедрі філософії: «Ой, це специфічно, ти все одно не зрозумієш». Ну, думаю, чоловіки люблять відчуття контролю.
Далі стали йти так звані «дрібні» фінансові фокуси. За комуналку платити стало рудніше, хоча зарплата у нього така ж. Я, як «розумна» жінка, мовляв «зараз треба, потім усе стане гаразд». Довала все більше: магазин, частина кредитних внесків, ремонт, меблі… Бо ж «будуємо наше». Діло дійшло до того, що навіть шкарпетки купувати собі перестала, аби вкласти у «сімейне».
І тут одного чудового дня, поки витирала пил у кухні, під купою серветок знайшла дивний папірець, складений у чотири. Гадаєте, це чек за газ? Аж ніяк. Це був офіційний документ з печаткою і датою. І там чорним по білому: власник пані Лідія. Моя свекруха.
Я стояла біля мийки, і очі читали рядки раз по раз, бо мозок казав «ні, це якийсь абсурд». Ти вкладаєш гривні, береш кредит, купуєш шафи та чавунні сковорідки, а хата – не твоя і навіть не твого чоловіка. Власниця його мама. Мене аж кинуло у жар і почала боліти голова. Не заздрість, а глибоке приниження.
Коли він прийшов додому, я не влаштувала сцену. Просто поклала перед ним цей документ і дивилася в очі. Без питань, сліз і благань просто дивлюсь, бо втомилася бути наївною Параскою. Він навіть не здивувався, не питав «що це таке». Лишень зітхнув так, ніби я створила йому клопіт, що зрозуміла.
Тут почалося найбезглуздіше «пояснення». Мовляв, так «безпечніше», мама «гарант», якщо щось між нами хата не ділиться. Говорить спокійно, як ніби треба казати «курку купили, бо на бульйон». Я вже сміялася від безсилля: це не інвестиція у сімю, це схема ти платиш, а виходиш з однією подушкою!
Найгірше навіть не документ. Найгірше свекруха знала все. Ввечері дзвонить мені на Viber і повчає: «Я лише допомагаю! Дім має бути у надійних руках, не бери на свій рахунок!» Уявляєте? Я економлю, вкладаю, а мене навчають про «надійність», бо виявилося вона новий власник щастя.
Я тоді почала копатися не від цікавість від недовіри. Перевірила банківські виписки, платежі, дати. Виявила, що кредитний платіж не лише «наш». Є ще додатковий борг, який гаситься моїми грошима. Швидко зрозуміла: частина йде на старий борг свекрухи, не наш будинок.
То виходить, я платила за чужу хату і чужий борг, дарувала свій гаманець сімейному банку.
Тоді в мене нарешті впало рожеве забрало з очей. Усі ситуації як у фільмах: її поради, його захист, моє «непереживай, лиш не сваримося». Ми партнери, але рішення приймаються дуетом «мама-чоловік», а я банкомат.
Найболючіше не гроші. Болісний факт: ти просто зручна, а не кохана жінка. Тиха, догідлива, що платить і не задає зайвих питань, бо хоче вдома спокій. А спокій для них не для мене.
Я не плакала. Не кричала. Просто сіла на своєму дивані і почала рахувати: що дала, що витратила, що залишилось. Вперше побачила, скільки років мріяла і як легко мене зробили обєктом для списків видатків. Боліло не за гривні, а за усміхнену дурість.
Наступного дня я зробила те, чого ніколи не планувала. Відкрила новий рахунок лише на своє імя і перекинула туди всі свої гроші. Поміняла паролі, закрила доступ до всього «спільного». Перестала давати на «наше», бо «наше» виявилося таки «їхнє». І головне стала збирати документи і факти, бо у байки більше не вірю.
Тепер ми живемо у одній хаті, але по суті я сама. Не виганяю, не благаю, не скандалю. Просто дивлюся на людину, що вибрала мене для гаманця, і його маму нового власника мого життя. Думаю, скільки сестер по нещастю з синім олівцем у руці тихенько казали собі «не сваритися, щоб не стало гірше».
Але знаєте, гірше за те, як тебе використовують із посмішкою придумати важко.
Якщо б дізналась, що роками платила за «сімейний дім», а документи на маму чоловіка, і ти просто зручна, ти б одразу пішла чи боролась би за своє?
