Під тягарем материнської влади
Тридцятирічна Оксана завжди була тихою й непомітною жінкою. За всі свої роки вона ніколи не зустрічалась із чоловіками чи хлопцями, хоча давно працювала бухгалтером як прийшла після технікуму, так відтоді й сиділа на одній посаді.
Особливо за собою не стежила, одягала безформний одяг, була трошки повненькою, з постійно сумними очима і опущеними кутиками губ. Мама Оксани, Галина, народила її в вісімнадцять років, невідомо від кого дочка ніколи не знала свого батька. Виховувалася Оксана у бабусі в селі. Тут минула її школа, а лише, вступивши до технікуму, перебралася в місто до матері.
Поки Оксана росла в селі, Галина насолоджувалася життям у великому місті гуляла, змінювала чоловіків, була красивою, розкутою, але працювала. В село навідувалася раз на місяць, а то й рідше, привозила якісь цукерки або іграшку й знову зникала. Бабуся Оксани була сувора, тому внучка не знала, що таке тепло і любов ні від бабці, ні від матері.
І до сьогодні Оксана мешкала з матірю у квартирі. Галина, як їй перевалило за пятдесят, виглядала енергійною, худенькою, користувалася дорогою косметикою, ходила в салон краси, іноді зустрічалась із чоловіками. Дочка була повною її протилежністю.
Наприкінці робочого дня Оксана передала документи колезі, яка замінятиме її на час відпустки, і поспішила вийти з офісу.
Знову настала моя відпустка, думала Оксана, відпускні лежать у сумці. Шкода, що мама знову забере всі гроші. А відпустку, як завжди, доведеться просидіти вдома. Як мені це все набридло Чому я не можу настояти на своєму? Я не дитина давно, а мама тримає мене біля себе, всі гроші відбирає, не дозволяє самій розпоряджатися зарплатою. І ні сонця, ні волі
Відчинивши двері квартири, Оксана побачила матір, яка вже чекала.
Нарешті прийшла, мовила Галина, ну що, отримала відпускні? Давай сюди!
Так, зараз віддам, дай хоча б роздягнуся.
Встигнеш роздягнутися
Оксана порпалася в сумці, шукаючи гаманець.
Господи, ходиш із такою старою сумкою, як бабця, навіть не соромно тобі? говорила мати з натиском.
У Оксани на очах виступили сльози.
А в мене хіба є гроші на нову сумку? Ти ж усе до копійки забираєш, несподівано вирвалося з уст дочки, і сама злякалася відважності.
Не лише сумка стара, ти ж і сама, як опудало, неохайна і товста! Схаменися, схудни й починай себе доглядати, бо з тобою соромно навіть вийти в люди.
Соромно?! вигукнула Оксана. А брати мої гроші не соромно? Я й так усюди ходжу лише з тобою! уже кричала Оксана, а потім миттю вибігла з квартири.
Сльози застилали їй очі. Вибігла на вулицю, присіла на лавку, обійняла себе руками. Скільки просиділа не знала, аж раптом почула голос:
Оксано, чого ти тут? підняла голову й побачила Анну Сергіївну, сусідку, що жила в іншому підїзді на першому поверсі. Ти плачеш? присіла поруч і взяла за руку. Ох, що ж трапилося, невже усе так кепсько?
Оксана не витримала і відкрито все розповіла Анні Сергіївні.
Мама забирає всі гроші, купує собі дорогі речі й косметику, а я змушена ходити у старому. Усе життя була мякотілою, не сміла суперечити бабусі й зараз не можу мамі. Вона владна і сердита
Та годі, Оксано, перестань переживати. Ти доросла жінка, повинна сама про себе дбати.
Я яка ж із мене жінка, Анно Сергіївно Мене ніхто не любив, і я нікого нікому не потрібна
Послухай, тобі час залишити маму, сказала вона, а Оксана здивовано поглянула на сусідку.
А куди я піду? На мою маленьку зарплату не зніму житло. Та й мама кричатиме, я повинна віддати їй відпускні…
Так, кажеш, отримала відпускні й ще не віддала? За маму не турбуйся сама себе прогодує і гроші має. Думай про себе! Я пропоную тобі пожити на моїй дачі за містом. Будинок там гарний, мій покійний чоловік власноруч будував. Ти у відпустці ось і поживи, грошей не візьму.
А тобі не страшно довірити мені дім? несміливо спитала Оксана.
Ой, Оксано, я ж давно тебе знаю. Сиди, я зараз занесу ключі й адресу, запишу телефон.
Оксана дібралася на вокзал, купила квиток на електричку, сіла біля вікна й роздивлялась людей. Ніколи досі вона не залишала рідного міста, тільки дім і робота. Ніхто не звертав на неї уваги, і лише дивлячись у вікно, вона помалу заспокоїлася, милуючись мінливими краєвидами. На потрібній зупинці вийшла й швидко дісталася до дачі, відімкнула замок ключем і зайшла.
Тиша огорнула її, ніби якась невідома свобода. Оксана сіла в старе крісло.
Яка тиша… Який невідомий світ спокою й свободи, думала вона.
Мама не глузувала, не прискіпувалася. На столі лежав пульт, Оксана ввімкнула телевізор ішло якесь ток-шоу. Мама зазвичай не давала дивитись нічого, нав’язувала лише свої передачі.
Сама дивна, то й передачі тобі дивні, любила кепкувати Галина.
Оксана ніколи не відповідала тим же, опускала голову нижче й нижче, коли мама кричала або ображала. І думки не мала їй перечити
Вона пройшлася по дому, увімкнула холодильник, поклала куплені в магазині перед поїздкою вареники, сир, йогурти.
Зваривши вареники, наситилась і вперше за довгий час відчула спокій.
Як добре бути самій, подумала вона.
Незабаром задзвонив телефон мама.
Втікла? Бачила, як ти сиділа з Анною на лавці. Нічого, поживеш сама повернешся швидко. Слухати чужих людей Хто тобі допоможе? Пропадеш без мене змовкнула Оксана, чуючи звичний потік докорів, і вимкнула телефон. Чомусь цього разу її це не зачепило.
Увечері подзвонила Анна Сергіївна.
Оксанко, ну як ти? Освоїлась?
Так, Анно Сергіївно, дякую вам.
Завтра мій племінник Степан приїде, привезе твої речі.
Які речі?
Галина принесла великий пакунок й сказала: Забрала мою доньку забирай і речі.
Добре, а як впізнаю Степана?
Сам прийде, на машині, знає дачу, високий, у окулярах
Це зручно?
Оксано, не задавай зайвих питань, ти доросла жінка, час жити самостійно! Полюби себе, купи новий одяг! Ти гарна, просто себе занедбала На все добре!
На траві блищала роса, десь гавкала собака, співали птахи Оксана задумалася над словами сусідки, підійшла до дзеркала.
Справді, якщо не зважати на все разом, то очі в мене гарні, хоча й сумні, волосся густе, але завжди заколоте у вузол, як у бабки. Треба схуднути, мама права
Спала на новому місці міцно, як в дитинстві. Щойно розплющила очі крізь фіранку лилося сонце. Відчинила вікно на траві блищала роса, десь лаяла собака, співали птахи.
Який прекрасний ранок, потягнулася і посміхнулася.
Невдовзі вже сиділа на ґанку, пила каву, яку знайшла в шафці, і думала: спробувати змінити роботу, знайти квартиру. Хоча й дача затишна до міста незручно добиратися. Про маму навіть не згадала. Серце тремтіло від очікування нового життя.
Нарешті буду самостійною, без залежності від мами, її думки перервав делікатний стук у двері.
Ой, хто це? з острахом відкрила двері.
На порозі стояв високий чоловік у окулярах, із великою сумкою.
Доброго дня, посміхнувся, я Степан, а ви Оксана?
Так, проходьте, Оксана відійшла, впустила чоловіка.
Тітка Аня попросила привезти речі й допомогти. Може, кудись треба під’їхати, в мене машина, заговорив теплим голосом. Не соромтеся, Оксано, тітка казала, що ви скромна. Я трохи знаю вашу історію зі слів тітки
Так Оксана познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Степан щиро її полюбив його перший шлюб був невдалим. А Оксана, закохавшись, раптом змінилася. Зникла соромязлива хода, погляд з-під лоба. Схудла, захотіла бути гарною для коханого. Вперше сходила у салон краси там її перетворили так, що й себе не впізнала.
Невже це я? посміхалася у дзеркало, а очі світились.
Степан забрав її до себе в міську квартиру.
Оксанко, я завжди мріяв про таку жінку добру, щиру, турботливу. Не будемо зволікати вийдеш за мене?
Оксана погодилася. Вона знала їй пощастило. Весілля відгуляли скромно, покликали й Галину. Та й там не стримувалася: почала глузувати за столом, але Анна Сергіївна швидко її поставила на місце. Галина довго не засиджувалася й пішла. Ніхто не засмутився, й Оксана теж.
Родичі Степана прийняли Оксану тепло, він дивився закохано, думав:
Рано чи пізно, а щастя приходить до людини прийшло й до нас із Оксаною.
А вже скоро Оксана дізналася, що стане мамою. Щастя оселилося в її домі. Хоч із запізненням, але воно таки зявилося. Вона забула, як колись жила під тиском суворої матері, знайшла в собі сили змінити життя. Вона не лише посвіжіла зовні, а й розквітла душею, бо навчилася любити себе і Степана.
Дякую за увагу, підтримку й добрі слова! Хай щастить!
