Олег повертався ввечері з роботи по засніженому Києву. Зимовий будень, такий, що хоч у вікні малюй усе сіре, як бухгалтерський зошит. Уже під підїздом звернув у «АТБ» не за ковбасою, а просто так, для різноманіття, та помітив біля входу пса. Дворняга, ще й рудий, мов бабусині пиріжки з яблуками кудлата, вся у сім бідах, а очі аж занадто людські, як у школяра на контрольній з математики.
Йой, песику, ти тут чого сидиш? пробурчав Олег, але все ж призупинився.
Пес тільки блимнув очима, й ні слова, ні скиглення. Просто дивиться ніби чекає, коли його заберуть на додаткові заняття з біології.
«Може, господарів дожидається», подумав Олег і почвалав додому.
Та вже наступного вечора та ж сама історія. І ще за день також. Пес, здається, приписався до цього магазину, наче черговий по району. Олег став помічати: хто булку кинув, хто сосиску, хтось печиво з олією (чого тільки люди не їдять на ходу).
Ну шо ти тута цілими днями жуєш повітря, га? присів, замурмотів Олег Господарі де поділися, м?
Пес несміливо підповз та ткнув носом Олега в холошу.
І тут у чоловіка щось клацнуло в серці. Коли це він востаннє когось обіймав, окрім подушки? Після розлучення пройшло три роки, квартира ідеальний варіант для реклами холодильників: прохолодно й без душі.
Лада, ота ти моя, шепнув Олег, сам не дуже розуміючи, звідки й взялося це імя.
Наступного вечора ніс їй сосиски (без кропу, але ж не в тому справа).
За тиждень розмістив оголошення у фейсбуці: «Знайдена собака, шукаємо господаря». Відгуків стільки ж, скільки новин, що долар стане по 20 гривень.
Минув місяць. Олег якраз ночував зміну на будівництві (інженер професія, що забирає і кофеїн, і сон), повертається додому й бачить: біля магазину натовп, скидаються на базар.
Що сталось? питає у тьоті Валі з другого підїзду.
А собаку ту вашу збили! Ту руду, що вже місяць тут сиділа.
Олега так і вжало в серце.
І куди ж її поділи?
До ветклініки на проспекті Лесі Українки відвезли. Але ж за таке лікування геть скажені гроші правлять Хто ж буде платити за бездомну?
Олег ні слова, тільки бігом у ту клініку.
Ветеринар тільки головою похитав:
Переломи, внутрішня кровотеча. Лікування стане в копієчку. Може й не вижити.
Лікуйте, майже ривком сказав Олег. Усі гроші, які треба, віддам.
Коли ж Ладу виписали забрав її додому, прямо на руках.
І стало в його холостяцькій квартирі несподівано людно й затишно.
Життя Олега різко змінило курс тепер він прокидався не від будильника, а тому, що Лада добряче смикала лапою по руці. Мовляв, вставай, чоловіче, світ уже крутиться! І він вставав, уже з усмішкою.
Колись ранок для Олега починався з кави і новин про ціни на пальне, а тепер із прогулянки в травневому парку.
Ну що, дівчинко, йдемо нюхати підсніжники? сміявся Олег, і Лада закручувала хвостом так, що аж голуби втікали.
У ветклініці оформили усе, як треба: паспорт, щеплення, повна бюрократія. Лада отримала статус офіційної собакої громадянки. Олег кожну довідку фотографував, ну чисто як умілий користувач ПриватБанку.
Колеги болісно дивувались:
Олеже, чуєш, ти що, в басейн ходиш чи що? Молодший став очі сміються та спина рівна.
І справді: Олег наче зарядився позитивом. Принаймні, йому почало бути не байдуже.
Лада виявилась усеїдно кмітливою. Бачила ситуацію наскрізь. Запізниться Олег з роботи чатує біля дверей із поглядом, що наче говорить: «Я вже налякалася, господарю!»
Ввечері гуляли по вологому асфальту парку. Олег розповідав їй про роботу, ціни на олію, сусідку Марію, що вічно у підїзді варить борщ. Смішно? Можливо. Але Лада слухала уважно, деколи скиглила на підтвердження.
Знаєш, Ладусю, раз задумливо сказав Олег, коли гладив її по голові, думав, одному простіше. А виявляється, просто страшно було знову довіритись. Виявилося, що навпаки жити страшно самому.
Сусіди звикли до їх пари. Тьотя Віра завжди щось смачненьке притримувала: «Гарна у вас дівчинка, відразу видно, що не чужа».
Минав час. Олег уже думав завести для Лади інстаграм, викладати фото, де вона виглядає справжнім золотим сонцем серед снігу.
А потім трапилось неочікуване.
Одного разу під час вечірньої прогулянки Лада нюхала кущі, а Олег щось читав у телефоні. Тут раптом чує:
Альма! Альма!
Олег підняв голову. Йде до них пані років тридцяти пяти, у біло-блакитному костюмі Adidas, губи нафарбовані аж з далекого села видно. Лада насторожилася, прижалася до Олега.
Вибачте, Олег спокійно, але це моя собака.
Що значить ваша? Це ж моя Альма! Я її ще з осені шукала! Ви її вкрали!
Та нехай, Олег не розгубився. Я підібрав її біля «АТБ», вона без притулку сиділа!
Та вона зникла з двору, я обривала всі оголошення! А ви просто привласнили породисту собаку!
Породисту? Олег глянув на Ладу. Вона ж класична київська дворняга.
Вона метис, із паспортом!
Олег підвівся.
Якщо це ваша собака, покажіть документи.
Які там документи! роздратувалась пані. Вони вдома лишились!
Паспорт, щеплення, що завгодно.
Жінка лише роздратовано повторювала: Це моя Альма! але Лада ще щільніше втиснулася у коліна Олега.
Дивіться, спокійно каже Олег, вона вас навіть і не впізнає.
Вона просто образилася! ображено гаркнула пані. Але вона моя! Я вимагаю повернути!
Добре, звертається Олег, у мене, на відміну від деяких, є всі документи, чеки, фото, навіть характеристики від лікаря.
Перехожі почали затримуватися, вже цікаво.
А може, давайте поліцію викличемо? спокійно запропонував Олег.
Викликайте! Я все доведу! нахабно кинула жінка.
Патруль це справжня знахідка для підїздних історій. Приїхав через 25 хвилин. Дільничний, Сергій Михайлеченко поважний чоловік із твердим животом та неспішною мовою.
Почав із простого:
То, хто тут господар, а хто пес?
Пані миттєво: Це моя Альма! Купили за двадцять тисяч гривень, вона втекла! А цей просто її вкрав!
Та я ж підібрав біля магазину, вона там місяць мерзла! протирав лоба Олег. З усіма довідками.
Дільничний перевіряє документи Олега, потім суворо дивиться на жінку:
У вас документи є?
Ну Удома все, м’ялася та. Я ж кажу це моя!
А поліція? Ви заяву писали про зникнення такої коштовної Альми?
Якось не дійшла Люди ж усі добрі!
Нарешті точніше питає:
А де ви живете?
На Оболоні, біля Дніпра.
А Ладу знайшли на Хрещатику. Як вона туди попала?
Та ну, знаєте, заблукала, мабуть.
Олег вже не стримав і, показуючи фото у телефоні, підказує: Я її підібрав двадцять третього числа, а вона вже сиділа там довго.
Пані почервоніла:
Ну то я, може, з датою переплутала!
І ось тут здалася:
Гаразд, залишайте ви її собі! Не пропаде. Але я ж реально її любила!
Мовчання. Дільничний зібрав документи.
Собака юридично оформлений на Вороненка. Він лікував, годує, всі довідки на руках. Ніхто не забирає.
Жінка спробувала попрощатись із Ладою, але та тікала подалі, шукала збоку надійної руки Олега.
Олег підвівся, обійняв Ладу:
Все, мала, ніхто тебе вже не відібє.
Дільничний потис руку:
Гарний ти хазяїн, бачу. Сам був у такій ситуації.
Зрештою, тільки тепер Олег остаточно відчув це не просто дворняга.
Це його сімя.
Вдома Лада караулила свою улюблену ковдру, Олег зробив чай і присів поруч:
От бачиш, Ладусю, подумки усміхнувся він. Доля таки робить іноді приємні сюрпризи. Тепер точно знаємо: один одному ми як борщ із пампушками: завжди смачніше разом.
Лада зітхнула і лягла головою йому на коліна.
