Ігоре, дивись, багажник! Відкритий багажник, зупиняйся вже, вигукувала Оксана, але й сама розуміла, що караул. Всі їхні пожитки, ті, що вони так любовно пакували і складали, летіли навтьоки по трасі Київ-Житомир, лишаючи по собі гастрономічні сліди. І ті, що позаду мчаться, дай Боже, щоб додому доїхали бо з подарунків і не помітять!
А там же ікра червона, і балик, і домашня буженина з базару, і сир Пустомитівський все, що вони собі дозволяють раз на рік, максимум на Різдво. Все це добро акуратно докидали зверху, щоб не пресувати і Різдвяний калач. Цілий місяць Оксана хитрила з бюджетом і гривню до гривні рахувала, аби всі гостинці до свекрухи в село під Черніговом привезти, бо ж мало внуків буває на обійсті.
На трасі, як на гріх, усі ломанулись у святкові пробки, черга з авто як шпротів у банці. Ото й гонять усі разом, ніби прямують дванадцятьом апостолам на вечерю, а тут тобі бах і все, що було, те пропало.
Діти Малинка й Соломія, що тільки-но сникали одну шоколадку на другій з заднього сидіння, закукали в унісон мама сумна, тато матюкається собі під ніс, гостинці «драла», от життя! Оксана оформила обіймашкою малих, Ігор присунувся до узбіччя, пригальмував Спробували вони трішки по узбіччю пройтись, раптом десь у кущах їхній балик, та де там… Все, розійшлося по людях, шукати тільки нерви тріпати.
Ну й добре, не переймайся, пропало так простимось. Купимо ще, але й без смакоти справимось! намагався підбадьорити Ігор, обтираючи Оксані сльози, Добро то все наживне! Головне, що ми разом та живі. Йдем вже в машину, сніг так валить аж хочеться під пледом з чаєм сховатись.
Але всю дорогу Оксана їхала як у воді. Ну що сваритися, що Ігор не догледів стару «Ладу», у якої багажник господарю розбещує нерви ще з минулого року? Воно буває то кран тече, то курка звариться погано, а тут і подарунок бабусі пухнастий білий плед, той, із супермаркету все поїхало святкувати, видно, до когось іншого. Прямо жаль, гризе всередині жаба, але ж, буває в житті й гірше. Все одно образа муляє: так економила, ласощі своїми руками вибирала, а тут на тобі!
Доїхали до села вже, коли й собака у сусідів перестав гавкати. Думали, пані Марія бабуся вже спить, а ліхтар над ґанком світить, а з хати раз! і бабуся з тіткою Галею вже обіймають онуків і правнуків:
Приїхали, дякувати Богові! Оксанка, Ігорчику, милі мої, а де ж малі наші? Ага, тут! Живі та здорові усі, Боже поможи!
Бабусю, не треба так переживати, все ок, ну трошки гостинці згубили, то така справа махає рукою Ігор, ходімо вже в дім, бо ти ж у легкому кожушку стоїш!
Бабуся лише відмахнулася: Та що ти, дитинко! Ми тут з Галею цілий вечір за вас молилися. Знаєш, мені сьогодні видіння було, ніби ваша машина летить кудись поза межі траси, а я прокинулась, серце тисне Отакі справи. Галя каже: може, недарма! Ми і до Миколая Чудотворця, і до Параскеви молилися цілий вечір. Ви наші скарби, аби тільки здорові!
Ти ж права, бабусю, притулилась до неї Оксана, якщо наші гостинці комусь дістались, значить, їм потрібніше. Нам би головне разом.
Новий рік справляли класично: стіл ломився од домашньої картопельки, бабусиних солоних помідорів і грибочків з лісу, а від запеченої гуски й оселедця під шубою пальці липкими ставали. Малинка з Соломією зловили кураж пиріжки з маком так і зникали за спиною грубки. Дівчатам лиш би з гірки скотитися та снігу наїстися, а до півночі очі ледве тримають, але Миколая чекають хоч би під ялинкою побачити гостинці!
Бабуся Марія радіє: всі свої поруч, Галині внуки, сусіди щастя повна хата! А більше не треба.
А тим часом, в іншому кінці області, в глухому селі на три двори, сиділи Надія й Віронька, близнючки-старенькі, із сусідом дідом Василем. Зима, важко, але разом вже легше. Дід Василь на обід сушняку з лісу на саночках притяг, підлісок прочесав а серед снігу сумка новенька. Відкрив, а там ікра, балик, рибка, мясо, і не повірити пухнастий білий плед на самому дні.
Озирнувся нікого, ну бере і везе, хто знає, може, то доля. Сумку на саночки, у хаті грубка палає, а Надія з Вірою виставили імпровізований бенкет: ікрою намазали хліб, сала відрізали, баликом закусили.
Та ти подивись, сестро, дивується Віронька, думаю, не буде вже такої смакоти поки-що на цьому світі.
Господь нам на старість дав! кивнула Надія. Якесь чудо святкове! Може, ще поживемо, з такими гостинцями за одним столом.
Я ж казав, треба разом триматись, резюмував дід Василь доки є кому плед подати, зима вже не лякає.
Так що, не журімося за втраченим. Може, це доля, може, й правда, дрібна втрата уберегла від біди більшої. Розумним людям завжди є чого радіти аби близькі були поруч, а пиріжків з маком удосталь!
